ГоловнаСуспільствоВійна

Поза полем зору. Що відбувається, коли політв'язні виходять на волю

Наразі, за оцінками різних організацій, близько півтори сотні українських громадян і громадянок є політв’язнями Кремля. З них понад 80 – кримські татари. Судові процеси досі тривають, і більшість з них ще перебувають у СІЗО. Наразі вироки переважно сягають 15-20 років за статтею УК РФ 205 (тероризм), хоча на початку окупації могли складати кілька років. Є випадки закриття кримінальних справ, щоправда, вони поодинокі і не скасовують втраченого в СІЗО часу та завданої моральної та фізичної шкоди.

Наразі вже дванадцятеро людей – і кримських татар, і етнічних українців – вийшли з російських в’язниць і колоній, відсидівши «термін». Це Рустем Ваітов, Нурі Примов, Ренат Сулейманов, Редван Сулейманов, Олексій Чирній, Наріман Мемедемінов, Олександр Костенко, Олексій Стогній, Гліб Шаблій, Володимир Присич, Олександр Стешенко, Максим Сокуренко. Також політичними в’язнями вважаються ті, хто не отримав обвинувального вироку з перебуванням у в’язниці, але отримали умовний або ж виправдальний, та все ж провели час у СІЗО. 

Ці люди зазнали репресій, виступивши проти окупантів, проте юридичного статусу не мають і належно організованої підтримки від власної держави не отримують. Так само постраждалими від репресій є їхні родини. І те, у якій ситуації вони опиняються, звільнившись – ще одна причина, чому повинен бути прийнятим закон про політичних в’язнів, якого ми досі, на восьмому році війни й окупації, не маємо. 

(У цьому тексті ми не згадуємо про тих, кого повернули в межах офіційних обмінів, адже весь процес їхнього повернення супроводжувався державою. Відповідно, вони, хоч і мають проблеми після повернення, є більш медійними, держава частіше ініціює з ними контакт і специфічно під них були створені певні документи, що визначають порядок отримання допомоги в такій ситуації).

Історія Ісмаїла

Ісмаїл Рамазанов вийшов на свободу три роки тому ― 14 липня 2018 року. Йому закидали екстремізм ― намагалися звинувати в участі у війні на Сході «проти мирного російського народу», підкинули патрони, «екстремістську літературу», заборонену та все ж надруковану в самій Росії. 35-річний Ісмаїл працював провідником на залізниці. 

Ізмаїл Рамазанов після звільнення тисне руку адвокату Олексію Ладіну, в центрі - батько Ізмаїла Сейтнебі Рамазанов
Фото: facebook/Musafir Zaman/Алина Смутко
Ізмаїл Рамазанов після звільнення тисне руку адвокату Олексію Ладіну, в центрі - батько Ізмаїла Сейтнебі Рамазанов

― У Криму зараз немає слів «справедливість», «алібі» чи «права людини», ― каже Ісмаїл, коли ми сидимо в одному з київських парків. Попри все, вироку він не отримав. ― Я не знаю, що трапилося. Нічого не заважало порушити проти мене статтю 205 ― я ж допомагав родинам політв’язнів, організовував релігійні свята.

Ісмаїл вважає, що разом зі щасливим випадком допомогла робота адвоката Олексія Ладіна, правозахисників з «Крим SOS» і медійність – він відкрито розповідав про катування в СІЗО і погрози батькам. Поки тривало слідство, статтю «екстремізм» у Росії декриміналізували (перше звинувачення – адміністративне, друге таки кримінальне), й Ісмаїлові змінили умови утримання, а потім і зовсім закрили справу.

До його дому продовжили приходили силовики, його та батьків допитували, переслідували, часто телефонували і викликали для надання пояснень. Він домігся виключення себе з російського списку екстремістів і терористів, зібрав відмови й документи від окупаційної «влади», щоб подати їх як докази у ЄСПЛ

― Єдине, що їм вдалося ― примусити мене виїхати з Криму, ― говорить Ісмаїл.

Ісмаїл Рамазанов
Фото: facebook/Anatolii Dybets
Ісмаїл Рамазанов

За тиждень до виїзду з Криму йому зателефонувала помічниця прокурора прокуратури Сімферопольського району Вікторія Миронець і викликала для вручення попередження про підозру в причетності до організації акцій на підтримку організації «Хізб ут-Тахрір». Це було вже звичним, проте в самій прокуратурі, куди Ісмаїл приїхав з адвокатом, вони почули незвичну прямоту: помічниця прокурора сказала, що його активність їх не влаштовує, а в Україні він має можливість свою позицію захищати – й уточнила, що це не пропозиція, вихід тільки один. Тиждень він роздумував, і таки поїхав. Попри закриту кримінальну справу, Ісмаїл є політичним в’язнем. 

У Києві Ісмаїл не мав де жити. Заощадження для оренди квартири швидко закінчилися ― з 2014 року він полишив роботу на залізниці в Криму, щоб не співпрацювати з окупантами. 

Ісмаїл переїхав на кілька місяців до будинку активістки Наталії Лютікової. Почався локдаун. Працював вантажником, та довго не витримав ― під час катувань російські силовики стрибали йому на спину і травмували. Робота таксистом не склалася ― не мав власного авто. Омріяний правозахист був тільки волонтерством:

― Людина не може існувати просто за рахунок своєї боротьби, ― каже Ісмаїл. Зрештою, у друзів він безкоштовно живе і на них же працює ― що саме робить, розголошувати не хоче. Проте це теж неофіційна праця.

Під час акції на підтримку кримським політв'язнів, 9 березня 2020
Фото: facebook/ZMINA. Центр прав людини
Під час акції на підтримку кримським політв'язнів, 9 березня 2020

Ісмаїл мріє отримати юридичну освіту – правозахисні питання з ним тепер назавжди. Проте коштів нс навчання на юридичному факультеті не має. Тож сподівається на можливість перекваліфікації завдяки закону про політичних в’язнів. 

― Усе тримається на громадських організаціях і правозахисниках ― від них отримував трохи коштів, часткову психологічну реабілітацію, ― каже Ісмаїл. ― Але від держави не було ані психологічної, ані медичної допомоги, не кажучи вже про житло. Без закону «Про політв’язнів» ми не можемо себе ніяк захистити, і з цим зіштовхнуться всі хлопці, яких звільнять або які відсидять свій термін.

Відсутні для держави

― Ну от, Ісмаїл Рамазанов ― яскравий приклад того, що відбувається після звільнення з в’язниці, ― говорить Сергій Мокренюк, голова Регіонального центру прав людини. – Коли людину звільняють, інтерес є ще кілька місяців. Якщо людина виходить на волю сама, то вона відразу нікого не цікавить.

 Сергій Мокренюк, голова Регіонального центру прав людини
Фото: voicecrimea.com.ua
Сергій Мокренюк, голова Регіонального центру прав людини

Ця громадська організація працює над проблемами ув’язнених у Криму – і «звичайних» в’язнів, і політичних. Експерти досліджують їх переміщення окупованим півостровом і Росією, надають юридичний супровід.

― Цих людей можуть або повернути в межах обміну, або вони звільняються через те, що відсиділи термін. Але коли вони потрапляють на підконтрольну територію, суть проблем що в політичних, що у кримінальних ― однакові, ― говорить Сергій Мокренюк. – Людина приїхала, а її ніхто не помічає. Їх сотня людей, ніхто не хоче витрачати на це час, суспільству це не цікаво.

Сергій пояснює, що в усіх однаково виникають проблеми з житлом, роботою, грошима, документами. Першочергово ― стоматологічна допомога, яку теж не надають. Якщо є волонтерська підтримка в реабілітації, то вона не достатньо тривала, бо ж доводиться боротися з хронічними хворобами. 

На полицях шафи ― фотографії політв’язнів, книги, грубі картонні папки з документами. Тільки в липні експерти підготували 15 скарг до ЄСПЛ у справах засуджених з релігійних мотивів ― наприклад, через нібито участь у «Хізб ут-Тахрір». На одній з тумб ― зав’язаний чорний пластиковий пакет. Це речі одного з політичних в’язнів, що вийшов на свободу по завершенню «терміну», а наразі проходить реабілітацію за кордоном. Такі ж пакунки для в’язнів у ванній кімнаті. 

Роман Мартиновський, адвокат Центру, просить не згадувати імен, і розповідає історію про політв’язня, чиї речі складені в пакеті:

― Людина відсиділа більше п’яти років, і повернувшись, просто не знала, як правильно піти в магазин, як зробити онлайн-замовлення, як використовувати нові мобільні застосунки, як отримати послугу в ЦНАПі. Він не міг отримати обіцяні 100 тисяч гривень, бо ПриватБанк не видавав карток кримцям ― а довірена особа уже саме в тому банку отримала гроші на рахунок, переводити в інший не можна, бо надто велика комісія, а кожна копійка дорога. Питання вирішили тільки після втручання заступниці одного з міністрів. Так сам по особистих зв’язках з головою міграційної служби отримували закордонний паспорт, щоб він міг виїхати і на запрошення міжнародних організацій розповісти про пережите, а потім потрапити на реабілітацію. Чекати не можна було ― житла він не мав. 

Роман Мартиновський, експерт Регіонального центру прав людини, адвокат, правозахисник
Фото: court.investigator.org.ua
Роман Мартиновський, експерт Регіонального центру прав людини, адвокат, правозахисник

Коштів на житло в організації не було ― донори це не фінансують, адже подібні ситуації вкрай складно передбачити. Та й донорів у Центру небагато ― фонд «Відродження», і тільки один раз фінансував ПРООН. 

― Поки цього політв'язня не забрали у військовий шпиталь, ми прилаштували його у кімнату директора гуртожитка, що дозволив йому там поспати на дивані і ходити в душ до інших кімнат, ― продовжує Роман. ― Зараз ми звернулися до Володимира Кличко з проханням дати йому дозвіл на проживання у гуртожитку. Знаєте, чому відмовили? Він не зареєстрований як ВПО. На ньому піарилися, поки він відбував покарання, а тепер він нікого не цікавить. Таке відношення до людей просто ганебне. 

Особливого юридичного статусу ті, хто вийшов з російських в’язниць через закінчення «терміну» в політичній справі, не мають.

Та Роман Мартиновський пояснює, що навіть з певним статусом надати допомогу було би складно: дехто зі звільнених перебуває під адміністративним наглядом у Криму. Це ще вісім років фактичного обмеження волі поза власне в’язницею. Виїхати з Криму або коментувати власне становище ці люди не можуть. Отримати допомогу, окрім фінансової ― теж. Проте наразі рішення не шукають. 

― Ті, хто повернувся з в’язниці, випадають з поля зору держави, ― говорить Роман Мартиновський. ― Вони не мають для цього медійного ресурсу. 

Адвокат наголошує, що є й інший вимір: оскільки Україна не визнає вироків окупаційних судів, кримські в’язні ― не політичні ― юридично просто не існують після 2014 року. Таких наразі є понад 12 тисяч, і це 99% засуджених у Криму. Близько тисячі з них отримують допомогу від Центру. Вони могли би користуватися можливостями ЗУ «Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання», але через відсутність юридичного статусу не є суб’єктами закону. Разом з колегами Роман Мартиновський працював над пропозиціями відповідних змін у законодавстві, проте Міністерство юстиції їх не взяло до уваги. Роман каже:

― Вони просто знімають з себе відповідальність за долі цих людей. 

«Все погано, і це не відносно». Як працюють зі звільненими з полону і як це повинно змінитися

Механізм, розроблений робочою групою з питань реінтеграції і так і не втілений, усе одно не можна було би застосовувати до ув’язнених за політичними мотивами. Єдине, на що вони можуть сподіватися ― гуманітарні механізми допомоги, наприклад, обміни. В українському законодавстві міг би спрацювати закон про політичних в’язнів, проте його досі не прийняли.

Фото: facebook/PEN Ukraine

При цьому, пояснює Роман, відомі ситуації, коли ув’язнені за нібито звичайними кримінальними статтями виявлялися політичними в’язнями ― наприклад, одному з них підкинули наркотики через пости про допомогу українській армії, іншого засудили нібито за погрози вбивством, проте це виявилося помстою за активну участь у акції 9 березня 2014 року.

― Якщо людина хоче повернутися на підконтрольну територію України й отримати допомогу, наразі краще було би залишатися у статусі «звичайного» в’язня ― ми не полишаємо надію на те, що запропоновані нами механізми запрацюють, ― говорить Роман Мартиновський. ― А щодо політв’язнів… У нас уже майже два роки немає обмінів, і, думаю, їх найближчим часом і не буде, у тому числі через тиск на Медведчука. Ми ж нібито втратили «головного переговорника».

Роман додає, що із законом про політв’язнів уже спізнилися на 3-4 роки, так само як і зі змінами до законодавства щодо звичайних в’язнів ― середній вирок від початку окупації становить близько шести років, тож проблема вже почалася. 

― У нашій країні не буде нормального ставлення до політичних в’язнів, поки не буде нормального ставлення до «кримінальних». Бо у словосполученні для більшості головне все ж слово «в'язень», а не «політичний», на жаль. Держава вже демонструє, що ця приставка їй корисна тоді, коли з цього можна отримати репутаційні дивіденди.

Недоліки законодавства 

І Роман Мартиновський з Регіонального центру прав людини, і Ольга Куришко, юристка Крим SOS наголошують, що така ситуація виникає через відсутність закону про політичних в’язнів. Роман додає, що простіше і наразі швидше було би внести зміни в уже згадуваний закон «Про соціальну адаптацію» з розширеними можливостями допомоги для політв’язнів: так можна було би отримати тимчасове житло, роботу, їжу. 

― Сподіваюся, питання закону про політичних в’язнів вирішать напередодні Кримської платформи, ― каже Ольга Куришко. ― Наразі немає статусу, але є критерії, яким повинна відповідати людина, щоб отримати допомогу. 

Ольга Куришко, юристка Крим SOS
Фото: krymsos.com
Ольга Куришко, юристка Крим SOS

Ці критерії зазначені у Постанові Кабміну №1122: по-перше, людину позбавили зараз або раніше особистої свободи, по-друге, це було зроблено незаконними збройними формуваннями або окупаційною владою і, по-третє, це зробили через політичну або громадську діяльність. Під ці критерії потрапляють і ті, хто отримали умовні вироки або ж були виправдані, як от Ісмаїл Рамазанов. Ольга Куришко каже, що в законі про політв’язнів буде кілька категорій і схожі критерії, проте логіка законодавчого процесу порушена: 

― Юридично саме закон повинен задавати певну рамку, і відповідно до нього повинні розробляти різні нормативно-правові акти. Тобто першим мусив би бути закон, а вже потім постанова ― її ж впровадили раніше на вимогу громадського сектору, щоб надати допомогу звільненим з полону. Тож постанови перевантажені, бо містять і терміни, і визначену допомогу, і поєднуються між собою. 

Також юристка додає, що достеменно невідомо, як саме впливатиме закон про політичних в’язнів на тих, хто вже вийшов на свободу по завершенню «терміну». 

Наразі ж вона вважає, що первинна проблема в тих, хто виходить на волю ― юридично це зафіксувати. Немає чіткого переліку документів, які необхідно надати для підтвердження статусу політичного в’язня, тим паче для людей з виправдальним вироком. А заяву про допомогу в Міністерство реінтеграції повинна подати звільнена людина або ж особа за довіреністю. Ті, хто перебуває в Криму під адміністративним наглядом, не можуть це зробити. І загалом у цьому випадку Україна як держава зіштовхується з проблемою в реалізації допомоги загалом: 

― Людина, яка не може виїхати з окупованої території, не може отримати допомогу. Їй фізично треба бути на неокупованій території. Це могла б змінити можливість подавати документи онлайн, але її не надають, ― говорить Ольга Куришко. ― Але якщо чесно, я не знаю, як би мусили цю допомогу реалізувати. З одного боку, можна було б надавати кошти на психологічну допомогу безпосередньо в Криму, але чи там є потрібні спеціалісти, що не матимуть проросійських поглядів? Прогнозувати складно. Має бути зв'язок звільнених з державою, але Україна ініціює цей контакт тільки на підконтрольній території. З тими, хто перебуває на окупованій можна мати зв’язок тільки через громадські організації. І, якщо чесно, я розумію в цьому державу, бо інакше ми не маємо інструментів і можемо ще й створити більшу для них загрозу. 

Роман Мартиновський вважає, що можна було б організувати медичну допомогу, передаючи кошти на лікування самому політв'язню або ж довіреній особі, адвокату. Отримані кошти можна було би витрачати на півострові на ліки. Проте законодавство такого механізму не передбачає. 

Ісмаїл Рамазанов біля муралу «Підземна безвихідь» під Європейською площею в Києві. Артоб’єкт присвячений кримським політв’язням,
яких Кремль незаконно утримує в неволі.
Фото: golos.com.ua
Ісмаїл Рамазанов біля муралу «Підземна безвихідь» під Європейською площею в Києві. Артоб’єкт присвячений кримським політв’язням, яких Кремль незаконно утримує в неволі.

Ольга Куришко каже, що для тих, хто вийшов на волю після 5-6 років незаконного ув’язнення, довелося коригувати вже поточні документи по мірі того, як проблема виникала. Але системного рішення немає досі: 

― Цих людей зараз небагато ― тільки 12. І вони не роблять погоди. Через це немає розуміння їхніх потреб. Але чим більше політв’язнів будуть виходити на волю, тим більше, сподіваюся, влада розумітиме, як вчинити. 

Оксана РасуловаОксана Расулова, Журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram