Що відомо про Моджтабу Хаменеї
Моджтаба Хаменеї народився 8 вересня 1969 року в Мешхеді, одному з найважливіших релігійних центрів країни. Його батько Алі Хаменеї був ключовою фігурою в ісламському революційному русі, обіймав посаду президента держави у 1981–1989 роках і правив Іраном як верховний лідер з 1989 року. Родина Хаменеї азербайджанського етнічного походження (азербайджанці є найбільшою етнічною меншиною Ірану — близько 16–25 % населення), хоча родина обрала перську ідентичність.
Після перемоги революції 1979 року родина переїхала до Тегерана, де Моджтаба Хаменеї 1987 року закінчив середню школу для дітей революційної еліти, потім вивчав ісламську юриспруденцію та теологію в Тегерані й Кумі, найважливішому центрі шиїтської богословської освіти.
Його вчителями були два авторитетні аятоли — Махмуд Хашемі Саруді, очільник судової влади Ірану у 1999–2009 роках, який запровадив мораторій на побиття камінням за перелюб, і Мохаммед-Такі Месбах-Язді, радикальний теоретик концепції абсолютного велаят-е фагіх (радикальна шиїтська доктрина, відповідно до якої факих (знавець шаріату) отримує повну, абсолютну владу над суспільством). Треба сказати, що батько Моджтаби не мав репутації видатного богослова. Попри титул аятоли, його сприймали радше як світського правителя.
Під час ірано-іракської війни 1980–1988 років Моджтаба пішов добровольцем у Корпус вартових Ісламської революції, служив переважно на небойових посадах і вже тоді зав’язав тісні стосунки з очільниками КВІР, зокрема, з Хоссейном Таебом, майбутнім начальником розвідки КВІР Хоссейном Неджатом, одним з керівників Корпусу, який відповідає за придушення протестів у Тегерані.
В останні десятиліття Хаменеї-молодший став ключовою фігурою в оточенні батька, хоч і не займав офіційних посад. За деякою інформацією, тривалий час був неофіційним заступником батька, який в останні роки був умовно дієздатним.
Іранська опозиція звинувачувала Моджтабу в жорстокому придушенні протестів у 2009 і 2022 роках.
У 2019 році США запровадили проти Моджтаби Хаменеї санкції, аргументуючи їх тісною співпрацею з КВІР та ополченням «Басідж» «для просування дестабілізуючих регіональних амбіцій і репресивних внутрішніх цілей свого батька».
Іранські опозиціонери також тривалий час припускали, що Алі Хаменеї розглядає сина як наступника, однак цьому в мирний час могла завадити позиція іранських богословів, які вбачали у спадковій владі порушення шиїтської традиції виборності рахбара. До того ж династичний спосіб передачі влади надто нагадував про період правління іранських шахів.
Однак війна зі США та Ізраїлем усе змінили. І Моджтаба Хаменеї виявився найбільш очевидним вибором як символ, син загиблого лідера.
Моджтаба Хаменеї має ранг священнослужителя худжат-уль-іслам — це на один щабель нижче від аятоли. Ймовірно, незабаром його підвищать до рангу аятоли — якщо, звісно, не повторить долю батька.
Спікер парламенту Ірану назвав послух Моджтабі Хаменеї релігійним і національним обов'язком іранців, а КВІР і Рада оборони оголосили, що слідуватимуть за новим головнокомандувачем «до останньої краплі крові».
Чи зможуть США та Ізраїль знести іранський режим?
Дональд Трамп уже назвав вибори верховного лідера неприйнятними і заявив, що лідер «недовго протримається». А міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац заявив, що той, кого режим призначить своїм наступником, буде очевидною мішенню.
Показово, що президент США ще кілька місяців тому застерігав від саме такої логіки, яку зараз реалізує. У травні 2025 року, відвідуючи монархії Затоки, Дональд Трамп публічно засудив інтервенціоналістів, «які зруйнували набагато більше націй, ніж збудували».
«І вкрай важливо, щоб увесь світ зазначив, що ця велика трансформація відбулася не завдяки західним інтервенціоналістам чи тим, хто літає на красивих літаках, читаючи вам лекції про те, як жити та як керувати власними справами, — заявив тоді президент США. — Зрештою, так звані державотворці зруйнували набагато більше націй, ніж побудували, а інтервенціоналісти втручалися у складні суспільства, яких вони навіть самі не розуміли».
Зрешою, у світовій історії не було прецедентів, щоб уряди падали після повітряних ударів інтервентів, — обов’язково потрібна наземна операція та безпосередній контроль на землі. Минулої суботи Трамп заявив журналістам, що він направить війська в Іран лише за «дуже вагомої причини» і якщо іранські збройні сили будуть «настільки знищені, що не зможуть воювати наземно».
Адмірал Бред Купер, командувач Центрального командування США, яке відповідає за бойові дії в регіоні, заявив минулого четверга, що повітряні удари можуть бути корисними для іранської опозиції, оскільки вони «націлені на штаби і людей, які атакують протестувальників». Однак така логіка мала б сенс у січні цього року, коли в Ірані палали внутрішні протести, а мільйони людей по всій країні вимагали зміни режиму. Після кривавого придушення повстання, до того ж в умовах зовнішньої агресії, нові виступи не надто ймовірні.
З іншого боку, як заявив в інтерв’ю The Wall Street Journal професор Алі Ансарі, керівник Інституту іранських досліджень у шотландському університеті Сент-Ендрюса, більшість іранців ненавидять режим і прагнуть його зміни. Прихильників режиму професор Ансарі оцінює лише у 10–20 % населення, і це, на його думку, створює передумови для революції.
«Більшість людей бореться за виживання. Політичну систему ненавидять. Економічна система не виконує своїх обов’язків, — сказав він в інтерв'ю WSJ. — Зарплати більше не задовольняють основних життєвих потреб. Виникла екологічна криза — вони вичерпали ґрунтові води. А тепер у них міжнародна криза. Ісламська республіка стикається з кожною кризою, яку тільки можна уявити... Режим вчинив таку масову різанину, що вона фактично виявилася контрпродуктивною. Але вбивство десяти чи двадцяти тисяч власних громадян — зокрема розстріли поранених на лікарняних ліжках — породжує гнів, який важко вгамувати».
***Моджтаба Хаменеї може стати останнім рахбаром Ісламської республіки. А може перетворити країну на неприступну фортецю під управлінням КВІР. Усе залежатиме від того, чи вистачить іранському суспільству сил на ще один, вирішальний етап революції і чи наважаться США на щось більше, ніж просто удари з повітря. І від того, чи буде здатна адміністрація Дональда Трампа на щось більше, ніж її традиційна deal-дипломатія.