ГоловнаСуспільствоЖиття

«Ви ― наші герої». Дружини кримських політв'язнів про суди, листи та репресивну систему

З понад сотні українських громадян-політв’язнів Кремля кримськими татарами є 84. Над деким «судові процеси» проходять окремо, більшість же «судять» групами ― наприклад, «ялтинська», «перша бахчисарайська», триває процес над найбільшою групою, «справа 25». Усіх заарештованих звинувачують у тероризмі нібито через причетність до організації «Хізб ут-Тахрір». Вона дозволена в більшості країн світу, у тому числі і в Україні. Але в Росії, що окупувала Крим ― ні. 

Халіде, дружина Ремзі Бекірова 

Халіде
Фото: Ірина Громоцька
Халіде

26 березня Ремзі Бекіров разом з дружиною Халіде й сусідом Сулейманом Усмановим провели на адмінкордоні з Кримом дев’ять годин ― російські «прикордонники» не пропускали їх до Херсона. Там вони планували забрати свої закордонні паспорти. 

Того дня спантеличена трійця повернулася додому ні з чим ― Ремзі та Сулейману «прикордонники» зумисно зіпсували паспорти і виписали їм за це штрафи. А вже наступного ранку, о шостій, Халіде прокинулася на молитву й побачила, як по освітленій прожектором шторі біжить натовп тіней. Озброєні феесбешники увірвалися в дім. 

― Тоді ми зрозуміли, чому нас не випустили в Херсон, ― каже тепер Халіде: ― ми вже були в списку. 

Чоловік Халіде Ремзі за роботою
Фото: Ірина Громоцька
Чоловік Халіде Ремзі за роботою

Останні пів року вся родина Ремзі спала в одязі ― очікували, що по нього прийдуть. Дню обшуку передували три роки активізму й виступів проти окупаційної влади: Ремзі ходив на мітинги, стримив для «Кримської солідарності», став журналістом і вже мав два адміністративні арешти. Разом із сусідами він купував і возив передачі в Ростов-на-Дону, де утримують політв’язнів: уночі фасували пакети, відтак їхали 10 годин, передавали пакунки, приходили на суди, брали інтерв’ю і поверталися додому через три дні. Тієї ночі він саме поїхав у Ростов

Халіде була вдома з трьома дітьми та батьками, що саме приїхали до неї. Силовики в масках, зі зброєю заповнили дві кімнатки так, що ніде було пройти. Перевернули все. Зрештою, забрали жорсткі диски, ноутбуки, планшети, телефони, Коран і дитячі книги кримськотатарською мовою на експертизу. Через рік їх повернули.

Халіде з дітьми
Фото: Ірина Громоцька
Халіде з дітьми

Халіде заборонили говорити з мамою кримськотатарською, до неї крізь оточення не допускали адвокатку Лілію Гемеджи, а понятими були нетутешні хлопець з дівчиною, що «гуляли селом» о 6-й ранку. Силовики вимагали, щоб Халіде зізналася, де її чоловік ― думали, ховається по сусідах, обшукали все. Переконували, що він організовує терористичну діяльність. А потім і цей слідчий, і конвоїри шепотіли на вухо адвокатові, що все розуміють ― просто така їхня робота.

Ремзі Бекірова разом з Османом Арифмеметовим і Владленом Абдулкадировим затримали того дня в Ростові ― вивезли в ліс і побили так, що тіла були синіми, Осман від удару в голову знепритомнів, а у Владлена з того часу впав зір. Їх доставили літаком у Сімферополь, провели «суд» і тієї ж ночі вивезли в Ростов.

― Я так і не змогла з ним побачитися, ― говорить Халіде. ― Сказали чекати під судом, але не впустили ― обманули. Знову я змогла побачити його тільки через три місяці на суді в Ростові, на черговому подовженні запобіжного заходу.

Про те, що Ремзі й інших активістів побили, жінка дізналася тільки через два роки зі статті Османа, яку той передав із СІЗО для друку. Листи ж Ремзі були спокійними: запевняв, що з ним усе гаразд, але переживає за Халіде та дітей ― здавалося, навіть більше, ніж вона за нього. 

 Листи від Ремзі з-за ґрат
Фото: Ірина Громоцька
Листи від Ремзі з-за ґрат

Перший лист від Ремзі прийшов через місяць після затримання. Халіде лежала в ліжку з ангіною, коли забіг син з конвертом. Побачила почерк ― швидкий, нерозбірливий ― і розплакалася. Так і плакала над конвертом, не відкриваючи. А потім перечитувала і перечитувала той лист ― за 11 років подружнього життя це перше розставання. 

Ремзі був у Ростові дев’ять місяців. За цей час Халіде без пояснень не дозволили жодного дзвінка чи побачення, хоча, за законами країни-окупанта, їх можуть надавати раз на два тижні. Листи йшли тижнями. У селі, де живе Халіде з дітьми, немає пошти, тож листоноша приносить пачку конвертів до місцевого магазину, а продавець телефонує одержувачам ― і тоді Халіде каже йому: 

― Лечу до вас! ― і продавець сміється, а вона мчить до магазину. 

Коли Ремзі тимчасово був у Сімферопольському СІЗО, вони листувалися через спеціальну систему «Зонателеком» ― Халіде писала електронний лист, його роздруковували і з бланком відповіді видавали Ремзі. Його від руки написаний лист сканували і надсилали файл Халіде. Усе тривало кілька днів. У Ростові ж ця система не працює ― пояснюють, СІЗО нею не обладнане, але Халіде не вірить «владі». 

 Халіде
Фото: Ірина Громоцька
Халіде

Зараз, крім листів, Халіде отримує щоденники з камери та судів Ремзі, які він пише у висланих нею товстих зошитах. Списав уже п’ять. Халіде передруковує кожен, щоб колись видати. Записів так багато, що іноді просить знайомих допомогти ― отримує тоді файли зі знаками питання замість нерозбірливих слів. Почерк розуміє тільки вона. Зі щоденника дізнається те, про що Ремзі ніколи не написав би їй у листі. Він описує судову систему Росії, розповідає історії незаконно ув’язнених, замальовує діалоги з конвоїрами, описує, наскільки принизливим є цілодобове стеження і вбиральня без перегородки просто в камері. А на судах фіксує все: промови прокурора, абсурдні доводи прихованих свідків, цинічних суддів. 

― Він описував, якою неймовірною радістю в сірій камері був яскравий молитовний килим, який ми з мамою передали ― стандартні килимки для нього замалі. Я зі сльозами передруковувала розповідь про те, як Ремзі снився Крим, ― каже Халіде. ― Йому снилося, що він вдома, обіймає дітей. А прокинувся ― і знову камера, ліжко, ґрати. Пише, що так защемило в грудях, так захотілося повернутися в сон!.. Пише, що почув звук дощу і музику, яку колись чув у Криму через високе заґратоване віконце, і ніби перенісся в кримську природу. Він не жаліється, але без сліз це неможливо читати. 

«Тільки уві сні ми можемо знову зустрітися з рідними», ― так пише Ремзі. Побачитися через скло з Халіде він може тільки на судах ― але й словом перемовитися не дозволено, тільки привітатися. Їй здається, він зовсім не змінився, та все ж помічає: зморшки, сивина, яких у 36 не чекали. 

Діти
Фото: Ірина Громоцька
Діти

У «Справі 25» він у першій «п’ятірці організаторів». «Процес» намагаються завершити якнайшвидше ― проводять «засідання» щотижня у понеділок і вівторок. Їх було вже 18. Халіде вважає: першу п’ятірку хочуть якнайшвидше посадити, щоб з іншими було легше ― мовляв, вина організаторів доведена, то й решта сяде. 

Халіде не може їздити на суди щотижня ― треба на когось лишати дітей, та й стан здоров’я не дозволяє. Вона була на трьох засіданнях, на всіх інших ― батько, свекор, брат Ремзі. Щоразу в суді вона все занотовує: міміку, цитати, жарти, недолугість, абсурд. Кілька разів вона віддавала своє місце на суді журналістам ― одночасно може бути тільки п’ятеро присутніх, решта ж чекають на вулиці. 

До арешту Ремзі Халіде навчала дітей ментальної арифметики, та покинула це на рік і вже не змогла повернутися до справи, що надто нагадувала про чоловіка. Зараз вона викладає арабську мову і збирається знову вивчати програмування.

 Листи від Ремізі з-за ґрат
Фото: Ірина Громоцька
Листи від Ремізі з-за ґрат

Тепер списки, що покласти в передачку, беруть уже в Халіде, а вона дивується, якою ж великою була допомога її чоловіка, коли він робив так само. Іноді, коли вже не сила, вона відкриває листування з Ремзі ― там смайлики-сердечка з поїздок у Ростов, коли й триденна розлука здавалася вічністю. Гортає ці смайлики ― і плаче. А вночі, коли не може заснути і бачить тіні від фар на фіранці, щоразу згадує 27 березня 2019 року.

Фатіме, дружина Фархода Базарова

Фатіме
Фото: Ірина Громоцька
Фатіме

Фатіме мріє, що колись про все забуде, а зараз як згадує ― ніби заново проживає.

Згадує, як о п'ятій ранку у двері почали тарабанити. Несподіванкою це не стало ― за нею та чоловіком, Фарходом Базаровим, уже два тижні стежили: вони помічали темні авто, що чигали поруч з їхньою вулицею, бачили їх у місті. Фатіме просила чоловіка: 

― Давай виїдемо, так родина в безпеці буде. 

Але він навідріз відмовлявся ― навіщо тікати з Батьківщини, куди так тяжко поверталися після депортації батьки, якщо ти не злочинець? Так само відмовлявся виїжджати її брат, Асан Яніков. Обоє говорили: «Від неминучого не втекти».

 Фатіме з чоловіком
Фото: Ірина Громоцька
Фатіме з чоловіком

«Неминуче» трапилося 27 березня 2019 року ― силовики увірвалися до будинку. Найбільше Фатіме боялася, що підкинуть заборонену літературу й налякають дітей. Та до них у кімнату зайшли в останню чергу ― зжалилися, коли вона просила їх не будити, бо син хворіє. Фатіме вдалося сховати телефон, коли вилучали техніку, і вона тишком зателефонувала братові. Той уже мусив би прокинутися до молитви, але не відповідав. Це здивувало, але не насторожило. Тоді Фатіме зателефонувала тітці, яка й сповістила решту, що в них обшук. Коли до подвір’я почали сходитися люди, силовики зрозуміли, що трапилося ― і дорікнули Фатіме, мовляв, вони ж з нею «по-людськи», дітей не будили. Відмовили в адвокаті, забрали техніку, привели своїх понятих.

― Не бійтеся, ― в’їдливо і голосно казала Фатіме дітям, ― вони нам не зашкодять. Зараз приходять тільки до доброчесних мусульман, злочинців не зачіпають. 

Фатіме з дітьми
Фото: Ірина Громоцька
Фатіме з дітьми

Потім Фарход за це їй дорікатиме ― не годиться так говорити мусульманці. І вона старатиметься, як і він, не злитися, ковтатиме слова, які хотітиме сказати силовикам. 

― Думаю, вони насправді не розуміли, що роблять, ― говорить вона про феесбешників, що прийшли в її дім. ― Напевно, спершу справді вважали нас терористами, а потім побачили, які ж наші чоловіки насправді. Я нагадую собі про це, щоб стримувати гнів. 

Так чи не так, але того ранку о 7:30 Фархода забрали в СІЗО. Він швидко підписав «протокол обшуку», бо слідчий почав натякати, що зволікання нашкодить його хворій матері. Поняті протокол перед підписанням навіть не читали, слідчий дозаповнював його після підпису і сміявся, коли вказували на порушення. 

Фатіме вийшла на вулицю до автозака. Коли той від’їхав, до двору прибіг батько. 

― Баба (тато кримськотатарською ― LB.ua), вам уже сказали?.. 

― Асанчика забрали…

Тоді Фатіме вперше в житті побачила сльози тата. Мама злягла з високим тиском ― «швидка» того дня так і не приїде, натомість допоможе сусідка-лікарка. Поспішаючи додому, Фатіме дізналася, що силовики забрали ще й Аліма Карімова, брата Фархода. 

Фатіме
Фото: Ірина Громоцька
Фатіме

Наступного дня всіх затриманих вивезли в Ростов. Фатіме встигла побачитися з Фарходом ― чомусь відчула, що треба бігти до суду. Прийшла ― а він там, один в «акваріумі». Конвоїри дозволили потриматися за руки. 

Фатіме збилася з ліку судів, на які їздила потім. Фарход у «п’ятірці організаторів», тож слухання відбуваються щотижня. У брата рідше. Іноді силовики намагаються не пропустити на засідання, але адвокати вже навчили Фатіме вимагати письмової заборони ― тим не охота щось писати і підписувати, тож пропускають. На судах не можна ані говорити з чоловіком, ані показувати йому щось жестами, ані показувати фото дітей на телефоні ― за все адмінпротоколи. Їздить Фатіме разом з родичами, але ні маму, ні свекруху зі собою не беруть ― може стати погано в дорозі. 

У свекрухи через нерви проблеми з тиском і серцем, у мами ― зі шлунком. Худне на очах. Щоб підтримати, Фатіме читає їй вголос хороші новини ― про резолюції, які приймають на підтримку кримських татар, про позов України проти Росії до ЄСПЛ, про вимоги звільнити політв’язнів. Себе ж підбадьорює жартами, вже сміється зі слова «спільники», шукає радість у тому, що суди брата й чоловіка іноді збігаються, жартома каже йому писати більше, бо ж має на те більше вільного часу. 

― Фарход змінився ― у ньому тепер помітно так багато внутрішньої сили. Це заряджає, і не тільки мене, а й співвітчизників, ― каже Фатіме. ― Він хоче показати, що його не зламати. Що можна писати що завгодно на папірцях, але все у волі Всевишнього. Якою б не була держава, правда лишається правдою. 

Фатіме з дітьми
Фото: Ірина Громоцька
Фатіме з дітьми

А Фарход їй пише про неї і всіх дружин, матерів, сестер: «…ви самі стали для нас опорою. Ви ― наші герої, тому що крім щоденних турбот про дітей, ви турбуєтеся й про нас. Ви захищаєте наше добре ім’я, не кидаєте нас, ба більше ― пишаєтеся нами…»

Ельвіє, дружина Еміля Зіядінова 

Ельвіє
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіє

Коли зранку 27 березня 2019 року забирали Фархода і вривалися у дім Ремзі, телефон Еміля Зіядінова почав розриватися від повідомлень і дзвінків. Він одягався, не випускаючи з руки телефон. Ельвіє вже знала, що це означає ― обшуки. 

Коли Еміль поїхав, увімкнула онлайн-трансляцію «Кримської солідарності». Обшук за обшуком, знайомих забирала ФСБ. Раптом з відео біля дому Рустема Сейтхалілова Ельвіє побачила, як силовик витягує з натовпу її чоловіка. Кинулася телефонувати. На дзвінок відповіли, і вона почула, як феесбешник каже Емілеві, що його посадять. Коли дзвінок обірвався, Ельвіє подумала, що більше того дня його не побачить.

Але Еміль повернувся додому опівночі ― з виписаним штрафом на 10 тисяч рублів і певністю, що наступним буде він. З того дня вони просто чекали. Ще раніше Еміль виходив на площі з одиночними пікетами, відправляв передачки політв’язням, їздив на суди до співвітчизників у Ростов і Москву. Думав, з Москви не повернеться ― там за ним стежили. 

Ельвіє з чоловіком і дітьми
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіє з чоловіком і дітьми

Мама Еміля вмовляла його виїхати, але він уперто відмовлявся ― казав, що не може покинути ті родини, чиїх чоловіків і батьків уже затримали. 

― Він казав мені: «Уяви, що вони не мають чоловіків, а ти зараз зі своїм чоловіком виїдеш. Як ти зможеш після цього жити?» ― розповідає Ельвіє. Після кожної поїздки до родин політв’язнів вона плакала. ― Я й не бачила його до пуття через ці суди, але не мала права не підтримувати дружин ув’язнених і його. 

До них прийшли в липні 2020-го. Було спекотно, і крізь прочинені на ніч вікна Ельвіє почула гуркіт у частині будинку, де мешкають батьки Еміля. Про обшук вона чомусь спершу не подумала. Почула стукіт у двері їхньої частини дому ― і все зрозуміла. 

Поки Еміль відчиняв двері, Ельвіє одягалася в сусідній кімнаті. Вийшла ― а в них удома вже купа людей у масках. Серце билося так гучно, що з усієї постанови, яку силувалася почути, вловила тільки «ст. 205» ― і цього було достатньо.

Коли Еміль хотів прочитати молитву, один силовик схопив його за шию й притиснув до стіни ― але удару не було. Мамі Еміля викликали «швидку» через тиск, але вона трималася. У кімнату до поснулих чотирьох дітей зайшли аж наприкінці ― але цього вистачило, щоб один з хлопчиків ще цілий день не міг контролювати випорожнення і ще місяць затинався. За три години все завершилося.

Ельвіє з дітьми
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіє з дітьми

― Я була на 7 тижні вагітності, ― говорить Ельвіє, і її щоками течуть сльози. ― Чоловік був дуже щасливим… Після обшуку я чотири місяці не могла прийти до тями, перебіг вагітності був дуже тяжким. І 5 січня в дитини зупинилося серце. Ми маємо чотирьох синів і чекали на доньку ― не дочекалися… Ми з Емілем завжди все переживали разом, без нього мені було так тяжко… 

З чоловіком вона не бачилася п’ять місяців. Перший місяць він провів у психіатричній лікарні, куди доправляють на примусову експертизу всіх «терористів». Там Еміль захворів ― зникли смак і запах, була висока температура і головні болі. Тест на ковід ніхто не й не думав проводити. Ба більше, через відмову добровільно проходити експертизу йому й жодної таблетки від голови зумисно не дали. 

Про це не знав ніхто ― місяць не допускали навіть адвоката. У СІЗО Еміль ще довго кашляв. Хворіли його співкамерники. Мали 10 місць на 12 людей і спали по черзі. Таблетки, які Ельвіє відправила разом із сертифікатами і чеками, не передавали ще місяць. Побачення Ельвіє і матері Еміля дозволили в листопаді.

 ― Мама Еміля завжди була такою сильною жінкою, прикладом для мене, ― говорить Ельвіє, ― але після того, як її сина забрали, вона чи не щодня плаче. Мене це так шокувало… Вона каже, що в такому віці вже хоче спокійно і мирно жити, натомість щодня думає, як він там. Вона дивиться на його дітей і плаче. 

Ельвіє з квітня їздить на суди до Еміля разом з його мамою. Слухання відбувається щопонеділка. За розкладом мусить бути з 10-ї до 13-ї, але ще жодне не почалося вчасно ― останні засідання тривали заледве годину. Чотири слухання скасували без попередження: три ― через те, що забракло конвоїрів, одне ― через те, що суддя зламав ногу. Наступне слухання ― 27 липня. 

Малюнок чоловіка, який він передав з тюрми
Фото: Ірина Громоцька
Малюнок чоловіка, який він передав з тюрми

До суду впускають тільки трьох ― кажуть, через карантин. Заходять двоє близьких і журналіст, тож іноді доводиться лишатися за зачиненими дверима. Якось Ельвіє взяла на суд сина, але його не впустили, нібито щоб не травмувати психіку ― тож він побачив батька тільки в перерві, а решту часу просидів у коридорі.

Суд закінчується, жінки дають інтерв’ю ― і знову рушають у дорогу. З усієї доби поруч з Емілем вони можуть провести заледве годину. Йому не можна говорити, тож просто жестами показує: «Ви в моєму серці».

Суди для Ельвіє не новина ― ще у 2016 році Еміль брав її зі собою на процеси проти перших затриманих. Вона йшла у зал, щоб своєю присутністю підтримати дружин затриманих, а він лишався з немовлям на вулиці. Це була «перша сімферопольська група», у якій були тренери Еміля з тхеквондо Теймур і Узеїр Абдуллаєви. Еміль казав, що буде підтримувати їхні родини, поки живий. Після першого такого суду Ельвіє всю дорогу додому плакала ― не могла повірити, що можна так цинічно звинувачувати в тероризмі за обговорення того, що мусульманин мусить бути миролюбним. У Ростов Еміль дружину не брав ― туди їздили тільки чоловіки. 

― Я завжди казала Емілеві: «Як я буду жити без тебе? Навіть один день такого життя не уявляю», ― каже Ельвіє. ― А 7 липня ось уже рік розлуки. 

У Сімферопольському СІЗО листи Емілеві не віддавали. У Ростові він їх тепер отримує постійно, часто від дітей інших політв’язнів. 

― Він пише мені, що насправді навіть не уявляв, як це гріє душу, коли сам писав ув’язненим друзям, ― говорить Ельвіє. ― А на побаченні в Сімферополі казав, що з теплом згадує день обшуку, бо так багато людей прийшли його підтримати. 

Ельвіє із сином
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіє із сином

Ельвіє пише Емілеві, коли їй особливо тяжко ― бо уявляє, наскільки ж тяжче йому. Додає дитячі фото, малюнки, вони лишають фарбою відбитки долонь. Вона звиклася з тим, що трапилося, але бувають дні, коли хоче замкнутися вдома і нікого не бачити. 

― В одному з перших листів він написав мені зізнання в коханні… ― Ельвіє починає плакати і вимикає камеру, але продовжує: ― «Як я радий, що саме ти моя дружина і що в нас є мрії, які ми здійснимо, коли побачимося знову». 

Ельвіна, дружина Ельдара Кантемирова 

Ельвіна
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіна

Історія Ельдара Кантемирова з «алуштинської групи» починається ще 2014 року. Він ходив на мітинги, пікети. Одним з перших арештованих «26 лютого» був його двоюрідний брат, відтак Ельдар почав ходити на суди, підтримувати родини під час обшуків, писати про репресії в соцмережах. У 2017 році він виходив з одиночним пікетом проти затримань «бахчисарайської групи». Щоранку прокидався і перевіряв, кому треба допомога і чи треба до когось їхати.

Перший обшук у його домі пройшов 8 листопада 2017 року. Дві машини ОМОН, собаки, зброя, маски, оточений двір. Вилучили всю техніку, порушили адмінсправу, а наприкінці слідчий сказав, що наступного разу прийдуть уже з постановою про арешт, якщо Ельдар не покине Крим. Відтак до родини ще п’ять разів приходили силовики, Ельдар отримав штраф на 10 тисяч рублів за одиничний пікет.

Фото батька
Фото: Ірина Громоцька
Фото батька

― Чоловік дав слабинку, ― говорить Ельвіна. ― Слідчий сказав йому, що розуміє, проти чого той протестує, і якщо підписати пояснювальну, нічого не трапиться. Коли після підпису ми отримали штраф, то ще глибше зрозуміли цю систему. 

Після цього Ельдар уже майже не пропускав обшуки й суди, ще завзятіше висвітлював, що відбувається. 27 березня, коли Ельдар був біля дому Ремзі Бекірова, один силовик у відповідь на відмову покинути територію сказав: «Наступним будеш ти!»

Через півтора місяця, 10 червня, так і сталося. О шостій ранку постукали в дім батьків Ельдара в Алушті, де вони ночували того разу. Але пройшло все спокійніше, ніж уперше ― тільки одна машина силовиків, не надто ретельний обшук. Привели своїх понятих, з помилками записали протокол, заборонили телефонувати адвокатам. Ельдарові вручили постанову, і через плече Ельвіна прочитала: «Ст. 205.5». 

Ельвіна з дітьми
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіна з дітьми

Коли силовики з Ельдаром поїхали в Зарічне до їхнього дому, Ельвіна зателефонувала адвокатові. Той встиг приїхати і під час обшуку домігся, щоб понятою була сестра Ельдара, заявив клопотання про потребу в перекладачах, застосування Женевських конвенцій, про те, що Ельдар є громадянином України ― це загальмувало процес. 

Ельдара забрали до Сімферопольського СІЗО. Поки тривала його примусова психіатрична експертиза, Ельвіні дозволили прийти на побачення разом з дітьми. Через рік Ельдара етапували, і ці етапи, здавалося, не мали кінця краю. Ельвіна каже: 

― Я жартую, що він побував практично в усіх СІЗО Південного округу: Таганрог, Краснодарський край, Ростов, Сімферополь. Часті зміни камери й СІЗО ― це один з елементів тиску на кримських політв’язнів. 

Ельвіна
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіна

Судові засідання почалися в травні. Ельвіна їздила «народними бусиками», купленими співвітчизниками, і не пропустила жодного ― на 21 збилася з ліку. Взимку на суди нікого не пускали нібито через пандемію. Знаючи, що нічого не зміниться, рідні все одно чотири місяці їздили до Ельдара, писали клопотання, чекали під стінами. Коли ж на суди почали пропускати, іноді відмовляли дітям, іноді 70-річній мамі Ельдара, брехали, що заарештовані нібито хворіють. 

― Пристав рік тому склала на мене протокол, нібито я була без маски, хоча це не так, ― розповідає. ― Спершу мене визнали винною, але апеляцію ми виграли. Річ не у штрафі на 500 рублів, річ у тому, що я хотіла довести: це все для того, щоб не дати нам потрапити до суду, а жодні клопотання наших адвокатів не задовольняють.

Слухання повинні відновити 28 липня. Це мусило б бути останнє засідання, проте в справу ввели третього прокурора, який і визначатиме термін вироку ― Ельвіна підозрює, що він його збільшить. 

У справі Ельдара, як і в інших, є прихований свідок. Першого ж дня «арештовані» могли послухати частину записів зі своїми розмовами, за які їх і звинувачують у тероризмі. Поки діти спали, Ельвіна ночами перечитувала розшифровки, де Ельдар з іншими чоловіками говорять про політику РФ щодо кримських татар, важливість присутності на судах і мирного спротиву. 

Щоразу, як Ельвіна їздить навідувати чоловіка, діти передають йому листівки.
Фото: Ірина Громоцька
Щоразу, як Ельвіна їздить навідувати чоловіка, діти передають йому листівки.

― Вони відразу зрозуміли, хто записував розмови, ― каже Ельвіна. ― Але як мусульмани не могли звинувачувати в такому, не переконавшись. 

За її словами, цей чоловік ― Енвер Халілов. Йому 59, і до Криму він переїхав уже після його анексії з Новоолексіївки в Херсонській області. Йому швидко виготовили потрібні документи, він почав ходити в місцеву мечеть, звертався до чоловіків по допомогу, приєднувався до дискусій. Постійно розпитував про ставлення до обшуків кримських татар. І з першого дня все записував на диктофон. Уперше він виступив як прихований свідок у справі «ялтинської групи», але на останніх засіданнях змінив показання на користь підсудних ― щоправда, це нічого не змінило для справи. У його розкаяння повірили. Але даремно.

― Переконавшись, наші рідні написали в громаду Запрудного листа з проханням бути обережними з цією людиною, ― говорить Ельвіна. ― Ми думаємо, що деякі записи ФСБ дали послухати навмисно, щоб «злити» його. Більшість прихованих свідків так само колись скористалися допомогою і довірою. 

Коли Ельдара арештували, Ельвіна сказала йому, що жодні погрози не примусять її відмовитися від боротьби за його звільнення, за звільнення кожного і за безпеку тих, хто зараз продовжує допомагати родинам політв’язнів. А зараз Ельдар у відповідь поміж описами етапів, умов перебування в СІЗО і засідань пише їй про те, що зламатися означає визнати, що система перемогла їх. Пише про те, що це просто ще один етап у боротьбі і що дітей теж треба виховувати як непокірних злу. Пише: «Жити і продовжувати боротьбу можна і у в’язниці. Тюрма ― це не крапка».

Ельвіна з молодшою донькою
Фото: Ірина Громоцька
Ельвіна з молодшою донькою

Оксана Расулова, журналістка
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram