Про призначення послом: «Я не була готова до цієї розмови»
Соня Кошкіна: Отже, Оксану Маркарову призначено послом України в США. Як це відбулося, від кого надійшла первинна ініціатива – Офісу Президента чи МЗС?
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба вже повідомив, що це була його пропозиція. Зі мною ж проводили бесіду і міністр, і президент.
Олександр Демченко: Хто з них першим зустрівся з вами?
(Усміхається) Хіба це насправді важливо? Хоча скажу чесно, я не була готова до цієї розмови.
С.К.: Чому?
На момент, коли мені запропонували посаду посла, минув майже рік, як я залишила державну службу. І про себе я вирішила, що повернуся в бізнес. Тоді вже наша команда створила стартап «Архідата» і якраз була повністю зайнята випуском першого релізу нашої системи. Тож думала, що мене покликали (на зустріч в ОП, – ред.) порадитися. Можливо, як ексміністра фінансів, з профільних для мене питань. Я абсолютно не очікувала, що мені запропонують стати послом України у США.
О.Д.: Чимало українських дипломатів мріють очолити посольство у Сполучених Штатах. Як думаєте, чому обрали саме вас – людину без дипломатичного досвіду?
Людина без формальної дипломатичної освіти, але все-таки з немаленьким досвідом. Питання, чому обрали мене, краще поставити міністру. Можу лише сказати, що саме підготувало мене до роботи послом. Ще під час навчання в Могилянці працювала в американських компаніях в Україні. Далі навчалася в Університеті Індіани, де у 2001 році здобула ступінь магістра в галузі міжнародних публічних фінансів і торгівлі. Мала цікавий досвід роботи у Світовому банку (штаб-квартира розташована у Вашингтоні – LB.ua) у 2000 році.
Мені здається, я добре знаю США. І річ навіть не в тому, що я певний час там жила. Міністр фінансів – один з найбільш залучених переговорників, якщо йдеться про міжнародний напрям. Він проводить перемовини зі своїми іноземними колегами, а також із різними міжнародними фінансовими організаціями, до прикладу, з МВФ чи з тим самим Світовим банком. Усе це – питання двосторонніх, а іноді багатосторонніх угод. Половина робочого часу міністра фінансів іде на перемовини, де ти захищаєш інтереси України та напрацьовуєш із партнерами спільні стратегії для співпраці. Думаю, ця робота й підготувала мене до дипломатичної кар’єри.
О.Д.: Справді, ви провели чимало успішних перемовин з МВФ. Чи це стало однією з причин того, що керівництво держави запропонувало саме вам очолити українське посольство у США?
Думаю, що мені запропонували позицію посла не через МВФ, а загалом через значну кількість успішних перемовин, які мені за п’ять років на держслужбі вдалося провести.
Ті ж, хто розуміється і на переговорах з МВФ, і на роботі посольства, знають, що посол відіграє не найголовнішу роль у цих процесах. Так, у Вашингтоні розташовані центральні офіси МВФ, Світового банку. Однак ключовим переговорником від України виступає міністр фінансів, Національний банк, Офіс Президента. Знову ж таки, посол може відігравати в цьому позитивну роль – передавати правильні сигнали в обидві сторони, координувати процеси.
С.К.: Дійсно, в експертних колах говорять, що успішні перемовини з МВФ, ваші компетенції як ексміністра фінансів були визначальними для керівництва держави. І тут я хочу повернутися до співбесіди в ОП: які завдання перед вами, вже як новим послом України у Сполучених Штатах, ставив президент Зеленський?
Перше – активніше залучення Америки до всіх можливих форматів. Це стосується як політичної, так і оборонної сфери України. Ми маємо максимально підняти на новий рівень наші двосторонні відносини. А це означає, що слід робити те саме, що й робили, тільки в рази більше, а також додати нове.
С.К.: Щоб кнопка «перезагрузка» не перетворилася на «перегрузку»?
Саме так. Коли в нас говорять про міждержавні відносини зі США, то зазвичай мають на увазі контакти по лінії двох президентів чи глав зовнішньополітичних відомств. Насправді ж ефективність нашої співпраці залежить від сотень, якщо не тисяч різних форматів, які працюють іноді на рівнях заступників, бюрократів різного рангу, окремих центрів.
Я є прихильником інституційних підходів. Україна і США мають чимало спільних комісій, стратегічних діалогів на різних напрямах, які з певних причин або взагалі відійшли в минуле, або втратили свою актуальність – чи нещодавно, чи навіть років десять тому. Крім того, є чимало форматів, які ми могли б ініціювати самі.
О.Д.: До прикладу?
Наприклад, коли йдеться про протидію певним кіберзагрозам, ми точно могли б бути не просто майданчиком для вивчення, а й стати активним учасником, лідером певного міжнародного чи спільного українсько-американського центру розробки рішень протидії їм. Адже починаючи з 2015 року, ми пережили чимало кібератак на наші критичні об’єкти. Відбулися кібернапади на наш фінансовий сектор, коли під загрозою опинилася інфраструктура всіх державних банків. В Україні навчилися ставити запобіжники, відбивати ефективно подібні атаки.
Мені здається, про кібербезпеку Україна може багато чого розповісти світу. Ми тут не проситимемо про допомогу, а самі готові надавати її іншим державам. Президент України вже публічно оголосив про створення відповідного центру, і останнє засідання РНБО розпочало його інституціоналізацію.
«Україна не токсична для Сполучених Штатів чи президента Байдена»
О.Д.: З адміністрацією Байдена держава Україна має наразі непрості відносини. Тут можна згадати і про закриту Офісом генпрокурора справу щодо сина президента США, Хантера, і «плівки Деркача», і скандал про збір в Україні передвиборного компромату на нинішнього главу Білого дому. Як ви вважаєте, чи вдасться нам перегорнути цю сторінку у відносинах двох держав?
Не думаю, що Україна токсична для Сполучених Штатів чи президента Байдена. Звісно, ми всі дуже україноцентричні, нам здається, що всі у США тільки те й робили, що обговорювали Україну. Але це далеко не так: американцям і без нас було про що говорити. Звичайно, хотілося б, щоб про Україну в Америці згадували з інших причин. Одначе не думаю, що в нас наявна якась токсичність чи проблеми, які не дозволяють нам продовжити нормальні стосунки на основі, зокрема, й двопартійної підтримки в багатьох напрямах.
Багато з того, що було втілено нами в життя протягом останніх семи років, може стати корисним для світу. Тому моє головне завдання – максимально збільшити поінформованість американців про Україну і підсилити співпрацю.
О.Д.: Під час каденції Трампа українські посли рідко бували в Білому домі, та й їхня комунікація з 45-ю президентською адміністрацією залишала бажати кращого. У якому стані наразі ви приймаєте справи?
У послів немає такого, як передача справ. Ми всі є членами однієї дипломатичної команди; новий дипломат приїжджає й одразу включається в робочий процес.
Можу сказати, що Україні пощастило з новою адміністрацією у США: багато членів цієї команди – люди, які дуже добре знають нашу державу, і навпаки – Україна їх теж добре знає. Тож ключове – те, що можна приїздити й одразу включитися в роботу, а не витрачати час на пояснення цим людям українського контексту. Водночас ми маємо гарну команду в посольстві та консульствах, яка 24/7 працює над просуванням українських інтересів.
О.Д.: З ким із числа представників нової адміністрації США ви раніше комунікували? Може, з кимось із них уже встигли поспілкуватися?
Поки я не вручу вірчі грамоти, спілкуватися на офіційному рівні з американцями не зможу. Однак річ не в самому спілкуванні посла. Річ у налагодженні зв’язків на рівні інституцій. Тут для себе я бачу два важливі виклики. Перший – активізація роботи з обома палатами Конгресу США, із сенаторами і законодавцями. І серед демократів, і серед республіканців є чимало прихильників України, однак тільки від нас залежить, наскільки ми залучимо їх до конкретних трансформацій, які необхідно пройти нашій державі. Зустрічі та інформування – це, звісно, дуже добре, проте цього замало.
Важливо, щоб посольство розвивало цей напрям. Розумію, що минулого року моєму попереднику, пану Єльченку, було непросто підтримувати контакти з Конгресом, враховуючи пандемію COVID-19 і обмеження на зустрічі всередині США. Нині ми сподіваємося, що з початком масової вакцинації ситуація зміниться і комунікацію вдасться поновити.
Другий виклик – більш активна робота з нашою діаспорою. Часто буває, що українські емігранти та друзі нашої держави більше прагнуть залученості до окремих процесів, аніж Україна залучає їх. Посольство має тут відігравати провідну координаційну роль.
О.Д.: Ви дійсно вбачаєте за можливе – при значному впливі Трампа на вагому частину Республіканської партії – зберегти ту саму двопартійну підтримку Конгресу для України?
Я впевнена, що двопартійна підтримка США для України залишиться незмінною. Є внутрішньополітичні питання Сполучених Штатів, різні дискусії всередині Америки, однак американське суспільство показало, що воно в стані вирішити свої внутрішні проблеми в конструктивний спосіб. Щодо України, то ті питання, де ми просимо допомоги у США, базуються на певних спільних цінностях незалежності, свободи та демократії.
Нині українці захищають свою територіальну цілісність, свій суверенітет. І я впевнена, що немає жодного американського політика з одного або ж іншого табору, який би не розумів важливості цього і залишався б осторонь України. Ми захищаємо демократію. І вже бачили від президента Байдена досить чіткий сигнал: Америка як захисник демократії хоче і буде відігравати активну глобальну роль.
Тож впевнена, що двопартійна підтримка США для України не тільки залишиться, а що нам її вдасться поглибити. І жодні політичні чвари у Сполучених Штатах не здатні змінити той факт, що захист, безпека і процвітання України відповідає інтересам і цінностям США.
О.Д.: Чи запропонує пані посол українській діаспорі у США нові формати співпраці?
У Міністерстві фінансів на додачу до власне типової мінфінівської роботи мені з командою вдалося розпочати й успішно створити нові проєкти, пов’язані з публічними фінансами – портал єДата, Фонд стартапів, офіс UkraineInvest, які досі активно працюють, розвиваються і після того, як я залишила Мінфін. Так само і для Вашингтону в мене є мрія, яка вже перетворилася в план – створити постійно діючий Український дім, який буде головним майданчиком для просування українського наративу, місцем зустрічі, обміну ідеями всіх друзів України, місцем дискусій і просування української культури. Український дім працюватиме в синергії з посольством і буде відкритий для усіх. І створенням його ми займемося вже цього року.
«У США та в ЄС трохи інакше сприймають боротьбу з олігархами, ніж в Україні»
С.К.: Президент Байден під час Мюнхенської безпекової конференції сказав, що Америка повертається як лідер демократичного світу. Експерти аналітичного центру Atlantic Council у своєму стратегічному бюлетені для України вказали на важливість відновлення ролі США як морального лідера та захисника демократичних ідеалів, який має підтримати нашу державу в намаганні позбутися російського ярма. Як ви вважаєте, чи в стані наша держава стати тим майданчиком, де Байден зможе продемонструвати те саме лідерство Америки?
Україна є не просто майданчиком, вона є потенційним надійним партнером Сполучених Штатів у Чорноморському регіоні. Кожен напрям, де ми потребуємо підтримки США, збігається з інтересами самої Америки. На кожному американці можуть продемонструвати та підтвердити свою роль морального лідера.
О.Д.: Телефонна розмова держсекретаря Блінкена з главою українського МЗС Кулебою відбулася за кілька годин до введення президентом Зеленським рішенням РНБОУ про закриття трьох телеканалів Віктора Медведчука. Потім були запроваджені штрафні заходи проти нього. Далі за підписом глави Держдепартаменту США (дуже символічно – у п’ятницю) оприлюднили санкції проти Ігоря Коломойського. Чи координує Україна подібні кроки зі США?
Як людина, яка колись була членом Ради нацбезпеки і оборони України, знаю, як довго і ретельно готуються такі рішення. Тому впевнена: якщо між дзвінком і тим, що відбулося, не минуло кілька місяців, то навряд дзвінок є причиною.
Частина коментаторів нині намагається бажане видавати за дійсне, прив’язуючи самостійні рішення української влади до дзвінків із Вашингтону. Однак давайте не будемо недооцінювати ту величезну кількість небайдужих патріотичних людей, які працюють в органах державної влади України і вболівають за нашу державу, а також українську громадськість, яка допомагає і вимагає правильних рішень. А те, що іноземні партнери підтримують такі рішення, вочевидь, говорить про те, що ми рухаємося у фарватері наших спільних трансатлантичних інтересів.
С.К.: Спитаю просто: яку роль нині відіграють Сполучені Штати в боротьбі з українськими олігархами?
У США та в ЄС трохи інакше сприймають боротьбу з олігархами, ніж в Україні. Для них головний фокус – не конкретні олігархи, а встановлення рівних правил гри. У своєму передвиборному бюлетені щодо України Джо Байден наголосив на пріоритетності встановлення верховенства права в нашій державі, боротьбі з корупцією. І в цьому полягає ідея всього цивілізованого світу: встановлення рівних правил гри для всіх, що надає рівний доступ до економічних благ. Для Заходу ненормальною є ситуація, в якій якась людина використовує ресурси держави чи свій вплив у неконкурентний спосіб, такі спроби припиняє сама система, в тому числі із залученням правосуддя.
С.К.: Нам чекати ще на якісь сюрпризи від Вашингтону? Це всі «потерпілі» чи список має продовження?
(Посміхається) Це питання до Вашингтону.
С.К.: Де пролягає межа для США між допомогою нам і втручанням у наші внутрішні справи? Не секрет: в Україні є немало тих, хто вважає, що Сполучені Штати занадто сильно втручаються в нашу внутрішню політику. Що відповісти таким людям?
Часом мені дуже дивно чути про зовнішнє американське управління, адже ті, хто ці питання порушує, зазвичай бачать Україну партнером іншої держави – нашого східного сусіда. Усе це пострадянська риторика. Україна вже не є частиною Радянського Союзу, ми – частина Заходу. Між нами немає залізної завіси.
Повертаючись до визначення межі. Коли дії Сполучених Штатів ідуть на користь Україні і коли ми самі просимо про співпрацю, це не втручання, а дружня допомога. Давайте не забувати, що ми чітко прописали в Конституції, що Україна йде до НАТО та ЄС. Тому всі питання, що пов’язані з реформуванням, є елементом нашої партнерської дискусії зі США, з Євросоюзом та іншими країнами Альянсу.
С.К.: У травні 2017 року, в інтерв’ю «Детектор-медіа» головний редактор видання «Дзеркало тижня» Юлія Мостова сказала: «Завжди було місце, куди можна було поскаржитися на владу і спробувати поставити її на місце. Це – американське посольство».
За всю свою роботу у владних структурах мені ніколи не спадало на думку поскаржитися в американське чи інше посольство. Мені здається, що українці самі здатні навести лад у своєму домі. У мене було чимало контактів з американськими колегами. Це завжди були конструктивні розмови про те, чого ми можемо досягти разом. Тому дуже прикро, коли ми зводимо наші двосторонні відносини до якихось скарг, адже тоді ставимо себе в позицію людей, які не можуть чогось зробити самостійно. Це скоріше відбувається від небажання брати на себе відповідальність за будівництво власної країни. Набагато ефективніше разом з міжнародними партнерами активно працювати над досягненням спільних цілей.
«Упевнена, і візит президента США до України, і візит президента Зеленського до США відбудеться»
О.Д.: Нині всі тільки й говорять про те, чому Байден не телефонує Зеленському. Майже місяць тому Дмитро Кулеба повідомив, що нині триває підготовка до телефонного зв’язку двох президентів. На якому етапі цей процес перебуває?
Можу тільки повторити слова мого міністра. Звичайно, ми працюємо над організацією телефонних розмов і візитів на різних рівнях. Їх ініціюють відповідно до дипломатичних правил. Разом з тим я все ж хочу звернути увагу, що у США досі триває процес призначення людей на ключові посади.
О.Д.: Одначе українці дивляться телевізор і не розуміють, що відбувається: Байден спілкується по телефону з лідером Польщі, Росії, Ізраїлю – з усіма, окрім нашого президента…
Мені здається, ми самі підігріваємо до цього більше інтересу, ніж його має бути. Я впевнена, що і телефонний дзвінок відбудеться, і сам візит президента США до України, і головне – візит нашого Президента до США. Водночас тут ключове не терміни – коли хтось комусь зателефонує, – а зміст, те, чим саме буде наповнена особиста розмова глав двох держав. Адже телефонний дзвінок – це важливий сигнал, однак це тільки телефонна розмова, яка має бути частиною процесу. Це тільки в пострадянській традиції просто під час дзвінку все вирішується. У західній традиції спочатку напрацьовується порядок денний, іноді і рішення вже знайдені, і обговорені на різних рівнях, а потім лідери вже під час розмови фіналізують чи роблять публічними ці рішення.
Тому тут немає «зрад» чи «перемог». Нині МЗС та Офіс Президента активно працюють над встановленням прямого контакту двох президентів. Як тільки я розпочну каденцію, також буду активно вже як посол долучатися до всіх питань, пов’язаних з організацією візитів чи інших прямих контактів.
О.Д.: Невдовзі Україні виповниться 30 років. Часу залишилося небагато. Президент Зеленський, вірогідно, хоче, щоб Байден приїхав до нас на святкування. Чи встигаємо ми організувати приїзд американського лідера на 24 серпня?
Справді, Україна запрошує Джо Байдена здійснити свій сьомий візит до України, тож МЗС та українське посольство у США над цим уже працюють. Як тільки я прибуду у Вашингтон, то відразу долучуся до цієї роботи. Чи буде він підлаштований під якусь конкретну дату, чи це буде повноцінний особистий приїзд, під час якого можна більше всього напрацювати – питання відкрите.
Ми точно хочемо, щоб на День Незалежності України стратегічні партнери були представлені в нас на високому рівні. Який це буде рівень, ми невдовзі дізнаємося. Однак ключове для нас – щоби політичний сигнал був обов’язково поєднаний зі змістом. Щоб ми могли використати цей контакт для просування наших інтересів.
О.Д.: Шкода, що поки ми дискутуємо щодо телефонного дзвінка, візитів, американські експерти, аналітики, різного роду інституції готують і випускають стратегії подальшої співпраці США та України. Чи комунікує нині офіційний Київ зі спеціалістами зі Сполучених Штатів щодо створення документа, який Байден урешті-решт погодитьяк фінальний план щодо нашої держави?
С.К.: Зазначу: їхні експерти дійсно є експертами, а не тими, хто титрував себе так на умовному 112-му каналі.
Безумовно, ми працюємо на всіх рівнях з американськими експертами. Я контактую з багатьма колегами в неофіційній іпостасі. Над питанням наповнення стратегії США щодо України активно працює наші МЗС, Офіс Президента. Маємо розуміти, що є експертні стратегії, які американські фахівці викладають у публічний простір, а є дискусії та документи, яких не виносять на загальне обговорення. Наше керівництво до такого обговорення залучене. Так само є велика група людей, яка працює над нашою стратегією, яку ми окремо запропонуємо американським партнерам.
Нині ми контактуємо зі США по лінії зовнішньополітичних та оборонних відомств. Одначе чекаємо, поки нова американська адміністрація повністю сформує урядову команду, і після цього контактів стане більше.
О.Д.: Американські аналітики Atlantic Council, автори української стратегії для Байдена запропонували главі Білого дому запровадити нову посаду – спецпредставника з питань реформ в Україні. Що це для нас означає на практиці?
Україні вдалося в короткі терміни провести чимало реформ, на які в розвинених держав Заходу йшли десятиліття. Це бюджетні, пенсійні зміни, децентралізація тощо. Тим не менш, на цьому шляху нам потрібна більша координованість, адже частина трансформацій має відповідати європейському законодавству, а інша стосується виключно українсько-американської партнерської історії. Тож мені здається, що представник США з питань реформ допоміг би Україні краще скоординувати ці питання.
У нас окремо йде робота з ЄС, окремо – зі США, десь ми працюємо по лінії G7 чи G20. До цих напрацювань, які ми там маємо, потрібно підійти більш комплексно. Та й процес реформування слід привести до якогось єдиного зрозумілого процесу, бо є зміни, які відбувалися у 2015-2017 роках, є ті, що відбулися пізніше. У деяких напрямах ми просунулися вперед, в інших ми спостерігаємо відкочування, деякі напрями вимагають перегляду чи навіть втратили актуальність. Тому більша координація потрібна, однак буде це через інститут спецпредставників чи завдяки іншим форматам – питання вибору наших партнерів.
О.Д.: Ті самі представники Atlantic Council запропонували прив’язати виконання реформ в Україні до надання американських інвестицій. Скажіть, чи це вигідно для нас?
На щастя, США – це ринкова економіка, тому жоден американський президент не може вказувати інвестору (приватній компанії) вкладати чи не вкладати гроші в ту чи іншу країну. Тому приватні інвестиції треба максимально залучати, і для цього Україні слід покращувати інвестклімат. Якщо говорити про державні інвестиції, то в нас була практика, коли казначейство Сполучених Штатів нам надавало гарантії запозичень, з якими ми далі виходили на ринки капіталу. Ці гарантії прив’язувалися до виконання нами реформ. І це нормальна позитивна практика.
Водночас у нас уже сьомий рік триває війна з Росією. Фінансова допомога, яку надають США в питанні протидії російській агресії – санкції, військова допомога, – надається тому, що США як наш стратегічний партнер зі спільними цінностями підтримують нашу боротьбу. Це не відбувається в обмін на реформи. Звичайно, ми виступаємо за те, щоб Україна здійснювала реформи і трансформувала країну. Це нам, українцям, потрібно. Однак від того, впроваджуємо ми реформи чи ні, не змінюється факт того, що на нас напали.
«Ми хотіли б більшої залученості США до «нормандського формату». Якою вона буде, вирішувати Вашингтону»
О.Д.: Пропоную поговорити про російську агресію. Нині лунає чимало пропозицій: одні агітують США стати частиною «нормандського формату», інші шукають якісь нові майданчики, де Сполучені Штати могли б відігравати провідну роль з погляду вирішення питань окупованих територій України.
Нині не готова обговорювати якусь конкретику. Як майбутній посол я точно підтримаю додаткове залучення США до вирішення військового конфлікту. Вважаю, що такий крок відповідатиме пріоритетам Сполучених Штатів щодо більшої залученості до глобальних процесів зі встановлення демократії. Участь США у переговорних процесах відповідає й інтересам України, яка прагне зробити різного роду формати більш ефективними. Поки що ми говоримо не про якийсь конкретний формат, а про більшу залученість США на всіх можливих майданчиках.
О.Д.: Чи вигідно нам, щоб в уряді США знову з’явилася посада спецпредставника з питань України, який (як це раніше робив Курт Волкер) комунікував би з членами «нормандської четвірки», окремо – з Росією?
Ми хотіли б більшої залученості США до цього формату. Якою вона буде, вирішувати Вашингтону. Нині це питання активно обговорюється в українському МЗС, в команді профільного віцепрем’єра.
О.Д.: Для Путіна єдиним, з ким він справді може вести перемовини щодо Донбасу, є американський президент. А от чи готовий Байден вести ці перемовини з лідером РФ?
Моя задача як посла – забезпечити, щоб Сполучені Штати вели з нами активний діалог і захищали нас. Найголовніше, щоб розмови про Україну відбувалися за участю України, а якщо вони відбуваються без нас, то щоби під час них звучали слова про відданість захисту територіальної цілісності України. Те, що нинішній президент США озвучив під час розмови з лідером РФ.
О.Д.: Чи порушуватимемо ми перед Білим домом питання загрози інтеграції територій Донбасу до складу РФ? Маю на увазі декларацію, що була випущена після організованого російською стороною форуму «Русский Донбасс».
Безумовно, і наші дипломати вже це роблять. Ми щоразу доносимо всім нашим партнерам, зокрема й американцям, що і анексія Криму незаконна, і окупація частини Луганської і Донецької областей теж є незаконною. Усі нові формати, та сама Кримська платформа, спрямовані насправді на одне – на відновлення нашої територіальної цілісності, на припинення агресії і повернення українських територій і наших громадян додому.
О.Д.: Як ви вже сказали, Кримська платформа – ініціатива, яка має допомогти в деокупації Криму. Що конкретно тут потрібно Україні від Штатів?
Ви знаєте, що п’ять очікуваних пріоритетів її роботи – це безпека, включно зі свободою мореплавства, забезпечення ефективності санкційних обмежень проти держави-агресора, захист прав людини та міжнародного гуманітарного права, захист освітніх, культурних, релігійних прав і подолання негативного впливу тимчасової окупації Криму на економіку та навколишнє середовище. Від США потрібне найактивніше залучення на всіх рівнях: від президента до експертної мережі. А також ми сподіваємося на найвище представництво під час інавгураційного саміту в серпні.
О.Д.: Американські експерти запропонували Байдену збільшити оборонну підтримку України з $250 млн до $500 млн. Зрозуміло, що Україні потрібно значно більше, ніж просто гроші, бо є питання технічного забезпечення, реформи тощо. Що конкретно треба Україні від США в оборонній сфері?
Мені теж здається, що тут питання не в цифрі, а в нашому запиті. Ми часто говоримо про виділення грошей на конкретні озброєння. Мені ж здається, що найголовніше, що треба розуміти, те, що будь-яка допомога повинна йти на підвищення нашої оборонної спроможності, спроможності нашої армії. Можна купити сучасні літаки і потім не знати, що з ними робити, як обслуговувати, замінювати деталі тощо.
Як отримати від США більшу допомогу? Показати, що ми розвиваємося за стандартами НАТО і прагнемо забезпечити безпеку всього регіону. Тут, безумовно, посол не є першою скрипкою, однак я зроблю все можливе, аби допомогти українській армії, оборонним відомствам України.
О.Д.: Президент Зеленський уже публічно озвучив Джо Байдену своє питання «Чому Україна не в НАТО?». Ви плануєте його повторити під час зустрічі з президентом США?
Я планую активно працювати разом з командою МЗС та інших профільних відомств над тим, щоб ми швидше наблизилися до нашої мети – отримали План дій щодо членства в НАТО та в подальшому стали частиною Альянсу. Для цього потрібно виконати чимало завдань, окремо мобілізувати наших партнерів. І тут я буду допомагати як тільки можу.
США – прихильник інституційного підходу. Якщо Україна вступить до НАТО, ми вирішимо в наших двосторонніх відносинах з Америкою чимало питань.
О.Д.: Джо Байден заявив, що відповідатиме жорсткими заходам на дії Росії. При цьому наголосив, що здійснюватиме він це разом із союзниками, зокрема з країнами ЄС. Яке ваше відчуття, чи вдасться президенту США відновити той союз, який уже давно тріщить по швах?
Думаю, що в цивілізованого світу немає іншого виходу, крім як об’єднатися в боротьбі з російською агресією. Адже наші спільні цінності не змінилися. Так, є внутрішньополітичні дискусії, так, у деяких країнах є рухи, які підтримуються Росією, помітно її втручання у внутрішні справи інших держав. Однак це не змінює базового – цінностей, які відстоює Захід. Україна розраховує на те, що в питанні протидії агресії Росії позиція США та Європи залишиться незмінною.
«Безвізовий режим між США та Україною – це моя мрія»
О.Д.: Американська компанія – постачальник однієї з найкращих вакцин від коронавірусу Pfizer надасть Україні 117 тисяч доз препарату для імунізації та холодильники для їх зберігання. Це - ніщо з погляду боротьби з пандемією в 40-мільйонній державі. Чи є у вас бачення, план того, якими мають бути в тому числі дипломатичні перемовини, щоб вакциною Pfizer ми змогли (як в Ізраїлі) забезпечити хоча б чверть населення?
За це питання відповідає в першу чергу Міністерство охорони здоров’я, яке є головним розпорядником бюджетних коштів. Я ж готова на своєму новому посту допомагати як тільки можу з погляду встановлення нових контактів, прискорення перемовин.
О.Д.: Є така інвестиція, щоправда не наша, а російська, як «Північний потік-2». Чи буде Україна нині вимагати запровадження додаткових санкцій, які унеможливлять будівництво цього газогону?
Санкції щодо зведення «Північного потоку-2», інші штрафні заходи щодо Росії потрібно тільки поглиблювати. Ці обмеження мають ефективно виконувати свою роль, піднімаючи ціну агресії, що змусить Росію скорегувати свою поведінку.
Нині Міністерство юстиції та Міністерство енергетики та вугільної промисловості разом із рядом державних компаній, зокрема й НАК «Нафтогаз України» та МГУ, активно працюють над протидією «Північному потоку-2». Як посол я точно долучатимуся до цих процесів. Це одна з моїх головних задач – довести до всіх стейкхолдерів США, що не може бути послаблення російських санкцій ані по «Північному потоку», ані по чомусь іншому, поки немає ніякої зміни поведінки РФ.
О.Д.: Уточню. Ми за те, щоб його повністю заморозити, чи нехай "Північний потік" собі буде, тільки зробіть так, щоб газ ішов через нашу трубу?
Ми ж з вами добре розуміємо, що Росія не для того будує «Північний потік», щоби продовжувати постачати газ через територію України. Давайте не забувати про будівництво «Південного потоку», який має обійти українську газотранспортну систему з півдня. На сьогодні постачання газу в обхід України не тільки не в інтересах України, а й самої Європи. Тому санкції щодо російського газогону повинні не тільки зберігатися, а й посилюватися.
О.Д.: Дмитро Кулеба сказав, що наразі Україні не слід розраховувати на безвізовий режим зі США. Поляки за Трампа цю можливість отримали. Що має змінити у своїх підходах, діях Україна, щоб отримати таку преференцію?
Це моя мрія – безвізовий режим між США та Україною. Пам’ятаю, коли ми активно працювали над запровадженням безвізу з ЄС, дуже багато хто вважав, що це нереально, що Україні не вдасться запровадити весь необхідний перелік реформ. Багато хто говорив, що українців у Європі боятимуться, адже ті можуть порушувати режим і назавжди оселитися в Європі. Думаю, якраз безвіз з ЄС – дуже гарний приклад, який може показати й нашим американським колегам, що всі страхи, пов’язані з нашою державою, є абсолютно марними.
Знаю, що отримання безвізу зі США – це дуже довга і складна історія. Тут ми маємо домогтися створення спільної дорожньої карти і виконати її – так само, як це було з Євросоюзом. Однак це, як я вже казала, моя мрія, над втіленням якої я разом з МЗС працюватиму.
