Проте літо 2026-го – це перше після деокупації Харківщини та Херсона літо справжньої, відчутної та реальної надії. Літо підйому людей та переконання в перемозі. Вже тут і зараз, а не через сто років дипломатії. Що важливо – це відчуття по обидва боки лінії фронту. В окупації наші люди так само підняли голову. А росіяни – опустили, якщо не сказати, куди сховали.
І ці зміни безумовно пов’язані з командою Федорова в Міноборони. Можна не любити Федорова та критикувати вразливість «Дії». Можна не любити Стерненка та вважати його занадто пихатим. Можна не любити Лазаря та згадувати його минуле. Можна не любити Флеша і вважати його нудним. Можна, можна і можна. Але не можна не бачити загальний результат.
Буквально сьогодні рахували динаміку дронів, що атакують Росію щоночі. Лише за 15 липня приріст до перших 15 днів червня – 23%. Про Азовську операцію на морі, паливну кризу та удари по логістиці вже навіть немає сенсу говорити.
І це ще не беручи до уваги ставлення військових і реальні зміни у війську.
З одного боку.
З іншого боку – публічно озвучена причина – Сирський. Вибух зі “Скелею”, де насправді поки ніхто не поніс покарання. З ризиками рецидиву, тому що «Скеля» – пряме підпорядкування Сирського і його дитина. Сточені штурмові бригади об фортецю Бахмут та інші клаптики публічного, але не стратегічного значення. Незрозумілу ані за задумом, ані за результатом Курську офензиву та тотальну депресію у всіх при згадці про Головкома.
Два важелі на терезах, на яких у владі переміг ретроградний Меркурій. Тому це не про персоналії. Це про підходи. Про надію. Про майбутнє. І якщо сьогодні суспільство програє, а влада обере шлях минулого, озвучувати вголос наслідки просто страшно. Демотивація – це найменше, що відбудеться.
Тому, знову, як кожен липень, – надія не на здоровий глузд влади. А на її страх не дослухатися до здорового глузду суспільства.
Читайте такожФедоров перерахував проблеми війська, які побачив за час свого перебування на посаді міністра