Це, безперечно, хороший результат і привід для гордості. Нещодавно мав нагоду привітати цих хлопців і дівчат особисто. Зустріч була недовгою, але після неї я ще не раз повертався думками не до цифр, а до покоління, яке сьогодні дорослішає в Україні.
Зрештою, ця історія не лише про Чернівці. Так само могли б сказати у Києві, Львові, Вінниці, Луцьку, Полтаві чи будь-якому іншому українському місті. Адже сьогоднішні випускники мають спільний досвід, незалежно від того, де вони живуть. Вони навчалися під час пандемії, звикали до дистанційних уроків, а потім дорослішали вже в умовах повномасштабної війни. Повітряні тривоги, переживання, постійна невизначеність стали частиною їхнього шкільного життя. Для багатьох поколінь такі обставини були б винятком. Для них вони стали реальністю.
Можливо, саме тому після такої зустрічі ще більше замислюєшся над тим, як ми сьогодні говоримо про молодь. Досить часто ми оцінюємо її через результати – оцінки, рейтинги, бали. Це зрозуміло, адже досягнення завжди помітні. Проте за кожним результатом є значно більше, ніж цифра в сертифікаті. Це характер, дисципліна, щоденна праця, яку майже ніхто не бачить.
У Чернівцях, як і по всій Україні, багато талановитих хлопців і дівчат, які не мають у сертифікаті двохсотки, але щодня роблять не меншу роботу над собою. Вони навчаються, займаються спортом, музикою, волонтерять, беруть участь у громадському житті, шукають власний шлях. І це теж історії успіху. Просто вони не завжди вимірюються цифрами.
Мабуть, саме тому мені не дуже подобається оцінювати молодь лише за результатами тестування. Бо за ними ми іноді не помічаємо головного. Ми бачимо високий бал, але не завжди бачимо людину. А саме люди сьогодні вселяють найбільший оптимізм.
Попри всі виклики, молоді українці не перестали мріяти, навчатися, ставити перед собою високі цілі. Вони не чекають, поки настануть ідеальні часи. Вони будують своє життя зараз, у тих умовах, які мають. І мені здається, що саме ця внутрішня стійкість є однією з найсильніших рис нинішнього покоління.
Ми часто повторюємо, що молодь – це майбутнє України. Це правда. Але після цієї зустрічі захотілося трохи інакше подивитися на ці слова. Майбутнє не починається після університету. Воно починається значно раніше. У той момент, коли людина звикає бути відповідальною за свої рішення. Коли розуміє, що серйозний результат приходить лише через працю. Коли не шукає виправдань, а шукає можливості рухатися вперед. Саме тоді формується не лише майбутній фахівець, тоді утверджується громадянин. І саме з таких людей через кілька років складатиметься Україна.
Сьогодні перед кожною українською громадою стоїть однакове завдання: не лише радіти успіхам своїх випускників, а й створювати умови, щоб після навчання вони хотіли повертатися додому. Щоб бачили перспективу в рідному місті чи селі. Щоб могли реалізувати свої знання, знайти цікаву роботу, відкрити власну справу, створити сім'ю саме там, звідки почався їхній шлях.
Для Чернівців це так само важливо. Мені дуже хочеться, щоб через кілька років ми зустрічали цих хлопців і дівчат уже молодими лікарями, вчителями, архітекторами, інженерами, підприємцями, науковцями, військовими. Людьми, які своїми знаннями й працею розвиватимуть наше місто.
Але водночас я хочу, щоб так само думали в кожній громаді України. Бо сильна країна починається із сильних громад. А сильні громади починаються з людей, які хочуть у них жити, працювати і брати відповідальність за їхній розвиток.
Напевно, саме це стало для мене головною думкою після зустрічі з нашими двохсотбальниками. Не те, що цьогоріч їх тридцять. Хоча це справді чудовий результат. А те, що за цією цифрою стоїть покоління молодих українців, яке попри всі випробування не втратило бажання вчитися, розвиватися і будувати своє майбутнє. І саме тому в нього хочеться вірити.
Читайте такожНМТ-2026: підвищення прохідних балів, вступ на творчі спеціальності і додаткові бали за нульовий курс