Good Bye, Lenin!
Але до дня сьогоднішнього ми ще повернемося. Поки – трохи історичного контексту. До жовтневого перевороту на початку Бібіковського бульвару (стара назва бульвару Шевченка) не стояло жодних пам’ятників. На одному зі знімків, датованому 1900 роком, видно два кіоски, де, вочевидь, вели якусь торгівлю. Плюс рекламні тумби та невисокі ворітечка, пройшовши за які, пішоходи потрапляли на бульвар.
Мирну картинку переписала Друга світова. Та частина бульвару, що ближче до Бессарабки, стала місцем масових страт. Під час нацистської окупації тут вішали киян, а після відновлення радянської влади – нацистів. Коли шибеницю прибрали, на бульварі поставили пам’ятник Леніну. Спочатку – тимчасово. Фігуру «вождя» московський скульптор Сергєй Меркуров створив у 1938 році для павільйону СРСР на Світовій виставці у Нью-Йорку. Через вісім років, у 1946-му, її вирішили на певний час «прописати» у Києві. А «виписали» Леніна аж у 2013-му – під час Євромайдану.
І якщо початок бульвару «прикрасили» Леніним, то в його кінці вигулькнув Щорс на коні. Тільки було це пізніше – у 1954-му. Щорса спорудили з нагоди 300-річчя Переяславської ради. Питання «а який стосунок мав Щорс до Переяславської ради?» вважатимемо риторичним. До речі, до Щорса на цьому місці стояв пам’ятник графу Бобринському – підприємцю та меценату. Він протримався на своєму місці з 1872 року і до 1926-го, коли більшовики демонтували і переплавили бронзового графа на якісь свої потреби.
А от щодо Леніна, то головний пам’ятник «вождю» стояв на нинішньому Майдані Незалежності до 1991 року. Саме тоді, після проголошення Незалежності, його відправили на смітник історії. Натомість бессарабський «Ілліч» протримався на 22 роки довше. Та, зрештою, прийшов і його час. 8 грудня 2013 році розбитого кам’яного ідола натовп розтягнув на сувеніри. Лишився тільки постамент із лабрадориту, демонтувати який Київрада постановила в 2024 році. Нині на календарі – 2026-й, але постамент досі на місці.
Втім, він неодноразово ставав у нагоді. Понад десять років постамент слугував відправною точкою для різного роду мистецько-політичних акцій. Спочатку на ньому стояв золотий унітаз, який «передавав привіт» Януковичу. Потім, у 2014-му, художниця Тетяна Войтович використала постамент для інсталяції з сотні пофарбованих золотою фарбою пластикових манекенів. «Суть у тому, що діти, які захопили пам’ятник, хочуть зробити країну кращою», – пояснювала авторка в інтерв’ю ЗМІ.
У 2016 році іранський художник Махмуд Бакші розташував на постаменті портрети Леніна, Діви Марії та співачки Мадонни. Це, на його переконання, мало символізувати складові життя соціуму: ідеологію, релігію та економіку. За рік естафету перехопила мексиканська художниця Іса Каррільйо, яка оповила монумент м’ятою та розмарином. У 2018 році румунський художник Богдан Раца встановив скульптуру Middle Way у вигляді величезної синьої руки. А у 2019-му Всесвітній фонд природи «WWF Україна» посадив на постамент фігуру рисі.
«Красивий фонтан»
Вакханалія інсталяцій тривала на цьому місці до 2022 року. А 15 липня 2022-го столичний мер Віталій Кличко заявив в ефірі телеканалу «Київ», що хоче бачити біля Бессарабки «красивий фонтан». «Там прокляте місце. Там був пам’ятник Миколаю, ще комусь із царів, Распутіну, потім там у 1940-ві роки стояла шибениця. Місце з негативною енергетикою. Потім там поставили Леніна. Я дав пропозицію людям, які мають фахову освіту, зробити там фонтан, красивий старовинний фонтан, щоб вода змила там негативну енергетику», – сказав він.
Ніяких царів та Распутіних на місці пам’ятника Леніну не було, але вважатимемо це в даному разі несуттєвим. До речі, історик та колишній голова Інституту нацпам’яті Володимир В’ятрович в коментарі «Лівому берегу» зауважив, що у Києва була складна історія, тому умовно «поганих» місць в нашій столиці не бракує. «Я не вважаю, що це якийсь серйозний аргумент. Наявність там Леніна чи навіть шибениці не робить це місце таким, яке не підходить для пам’ятника видатному діячу. Тим паче, що фонтанів у нас багато, а пам’ятників знаковим українцям – мало».
Ідея з фонтаном частині киян відверто «не зайшла», що можна відстежити по обговореннях чотирирічної давнини. Зате її підтримав заступник Кличка Валентин Мондриївський на своїй фейбучній сторінці. Він зазначив, що реконструкція бульвару Шевченка в цьому місці передбачає певну інклюзію – пандуси та безпечні підземні переходи. Мондриївський також посилався на два проведені соціологічні опитування щодо ставлення киян до фонтану на місці пам’ятника Леніну.
«Маємо вже друге незалежне дослідження, що засвідчує підтримку киянами ідеї впорядкування цієї території, створення безбар’єрного простору та облаштування фонтану як частини благоустрою. Це свідчить про те, що більшість мешканців столиці підтримують розвиток цієї локації та бачать її сучасним, доступним і комфортним громадським простором», – написав Валентин Мондриївський.
Але от що цікаво: за рік до того, як Мондриївський писав про соцопитування, компанія «Фармак» звернулася до мера Кличка з пропозицією благоустроїти сквер навпроти Бессарабської площі та встановити той самий «красивий фонтан». Фонтан Кличка переставав, таким чином, бути ідеєю мера і перетворювався на низову приватну ініціативу. Всі витрати «Фармак», природно, брав на себе.
Лист «Фармака» до Кличка опинився у розпорядженні «Інтерфаксу-Україна», тож ми зацитуємо його з посиланням на агентство:
«У 2025 році київському заводу «Фармак» виповнюється 100 років від часу заснування. З нагоди цієї визначної для нас дати, а також для того, щоб підкреслити тісний зв'язок нашого підприємства з історією міста, звертаємося до вас з проханням підтримати нашу ініціативу, яка полягає у пропозиції щодо благоустрою скверу, який розміщено на розі бульвару Тараса Шевченка та вулиці Хрещатик, перед Бессарабською площею, на місці колишнього пам'ятника В. Леніну. Нашою ініціативою передбачено встановлення на цьому місці фонтану та благоустрою з урахуванням сучасних вимог щодо інклюзивності, що дасть змогу вдосконалити наявну зелену зону та зони відпочинку».
Один зі співрозмовників «Лівого берегу» на умовах анонімності зазначив, що «Фармак» все одно побудує свій фонтан – якщо не на місці Леніна, то, можливо, всередині бульвару. Саме тому Кличко й не став сперечатися з президентом: бульвар – довгий, місця на ньому вистачить і для фонтану, і для Мазепи, і навіть, можливо, для Петлюри. Але про Петлюру – трохи згодом.
Мазепа готовий. І водночас не готовий
Пам’ятник Мазепі замість пам’ятника Леніну мусить бути, переконаний Володимир В’ятрович. Але не так, як це було з погруддям гетьмана, котре якраз і відкривав у Лаврі Володимир Зеленський. Погруддя стало для багатьох несподіванкою, каже В’ятрович.
З таким визначенням категорично не згоден директор лаврського заповідника Максим Остапенко. «Ми з цим проєктом працювали з 2023 року разом зі скульптором Олесем Сидоруком. Цей проєкт рухався в логіці указу президента про увічнення Мазепи в місцях, пов'язаних з його діяльністю. А Лавра якраз і є тим місцем, що найбільше пов'язане з діяльністю Мазепи. Ми провели серйозне громадське обговорення, було голосування, була офіційна реєстрація… І наш Мазепа – він камерний, лаконічний, повністю вписаний в контекст Лаври і за формою, і за суттю. Не тисне на простір, на жоден елемент Лаври, а виглядає просто як частина природного цього простору», – говорить він.
І додає: «А от поставити кінного Мазепу в Лаврі точно було б недоречно, бо навіть князям забороняли заїжджати на конях на територію Лаври або ж священникам – в каретах». Але до чого тут кінний Мазепа? До того, що проєкт нового пам’ятника вже готовий. Шестиметровий монумент складається з потрійної композиції: в центрі – кінна статуя Мазепи, а по боках – прапороносці та гармаші. Він поки що не існує ані в бронзі, ані в іншому фізичному матеріалі. Це – проєкт скульптора Анатолія Куща, який виграв в конкурсі ще у 2009 році. От тільки постати пам’ятник мав у зовсім іншому місці – на площі Слави…
Довго представляти 81-річного Анатолія Куща читачам (зокрема, киянам) немає потреби. Він – автор найвідомішої київської візитівки – монумента Незалежності в центрі столиці, а також творець Архангела Михаїла, Пилипа Орлика та інших пам’ятників у Києві та за його межами.
«Зараз є рішення, про яке ви мені говорите, тобто рішення про пам’ятник Мазепі на Бессарабці, – каже Кущ в інтерв’ю «Лівому берегу». – Але поки в мене немає договору, я не можу сказати вам, наскільки все остаточно затверджено і наскільки це реально. В моєму житті було чимало пам'ятників, які я розробив, їх затвердили, але так і не реалізували. Наприклад, пам’ятник Симону Петлюрі в Полтаві. В 2021 році я виграв конкурс, і в 2022 році він вже мусив там стояти. Але його нема. Тож як буде з Мазепою, я не знаю».
«Чи хтось до мене звертався? Ні. Ніхто не звертався, ніхто не казав: «Анатолію Васильовичу, давайте укладати договір і робити справу». Тож поки нічого не робимо… Але місце там дуже добре під пам’ятник. І, без сумніву, набагато краще, аніж площа Слави – через освітлення, та й взагалі через все. Не дарма ж більшовики свого боввана туди втулили. Туди пам’ятник входить просто як рідний. Слава Богу, що дійшло до такої реалізації», – додає він.
Але чи дійсно дійшло до реалізації? «Ми не можемо автоматично перенести проєкт Куща на Бессарабку, бо він був для іншої локації, – коментує Олена Ковальська. Тому в будь-якому разі потрібно все прорахувати та взяти до уваги особливості бульвара Шевченка і Бессарабської площі. Це по-перше. А по-друге, минув певний час, тож конкурс буде перезапущено».
Таким чином невідомо, чи в контексті пам’ятника Мазепі ми говоримо саме про проєкт Анатолія Куща. З високою долею ймовірності можна сказати, що це так і є, проте 100-відсоткової певності тут немає. А ми насамкінець запитали у скульптора, чи не можна перенести до Києва його пам’ятник Петлюрі, якщо Полтаві він не потрібен? І, приміром, поставити його на місці демонтованого Щорса?
«О, там теж чудове місце, – відповів Кущ. – Але ж без конкурсу не можна, а конкурсу по Петлюрі не було. Але він достойний діяч, так… Взагалі те, що підняли питання про національних героїв, це дуже-дуже добре, чесно кажучи. Бо таке враження, що їх у нас нема або зовсім мало. От ідеш по місту – ну нема! Богдан стоїть, Орлик мій стоїть, і це чудово. Але мало! Бо в нас така велика історія і стільки своїх героїв, що треба все ж таки шанувати себе більше. А як будемо себе шанувати, той й патріотизм в Україні зростатиме».