Розрив між прогнозами і фактом
Наочний приклад у статті стосується прогнозів МАГАТЕ. Автори зібрали сценарії агентства з 1982 до 2023 року і порівняли їх із реальною встановленою потужністю атомних електростанцій у світі. На графіку видно повторювану картину. Лінії прогнозів стабільно йдуть угору, тоді як фактична потужність після швидкого зростання другої половини ХХ століття вийшла на значно повільнішу траєкторію.
Глобальна атомна генерація у світовому виробництві електроенергії, за даними, наведеними в роботі, досягла піку в 1996 році на рівні 17,5%, а до 2023 року опустилася нижче 10%. Встановлена потужність у світі так і не перетнула рівень у 400 ГВт електричної потужності, тоді як частина сценаріїв передбачала набагато швидше зростання.
Подібну картину автори знаходять і в оглядах Міжнародного енергетичного агентства. Там сценарії часто передбачали помітніше зростання атомної енергетики. Водночас ранні видання огляду суттєво недооцінювали розвиток сонячної та вітрової енергетики. Це важлива деталь, бо суть не лише в тому, що атомну енергетику переоцінювали. Паралельно сонячні та вітрові електростанції, які зрештою зростали дуже швидко, тривалий час виглядали в сценаріях слабшими, ніж стали на практиці.
Читайте такожАтомна енергетика Європи у заручниках політики
Чому атом у моделях часто виглядає сильнішим
Ключове пояснення авторів пов’язане з припущеннями про вартість. У багатьох сценаріях атомна енергетика стає привабливою через очікуване здешевлення. Це може стосуватися як великих реакторів, так і новіших концепцій, зокрема малих модульних реакторів (ММРів). Проте проєкти реакторів у США та Європі часто стикалися із затримками й перевищенням кошторисів. У дослідженні згадуються Вогтль у США як один із найпоказовіших прикладів. Його вартість будівництва зросла приблизно до 15 000 доларів за кіловат встановленої потужності. Для порівняння, в огляді Міжнародного енергетичного агентства за 2006 рік капітальні витрати для атомної енергетики закладалися на рівні 2000-2500 доларів за кіловат. Тобто американський проєкт виявився у кілька разів дорожчим за припущення, з якими атомна енергетика потрапляла в частину енергетичних сценаріїв.
Щодо ММРів ситуація ще складніша, бо їх економічна логіка спирається на серійність. Менші реактори мають програвати великим через ефект масштабу, але нібито можуть компенсувати це масовим виробництвом. Та поки немає великого ринку серійно збудованих ММРів, це припущення залишається радше обіцянкою, ніж доведеним фактом.
Саме тому автори говорять про економіку малих модульних реакторів як про нові уявлення щодо атомної енергетики, в якому майбутнє здешевлення вже частково закладене в сценарії, хоча реальна промислова база для такого здешевлення ще не сформована.
Історія старих обіцянок
У 1950-х і 1960-х роках атомну енергетику часто пов’язували з уявленням про майже невичерпне джерело енергії. На тлі страхів щодо виснаження викопного палива реактори-розмножувачі (атомні реактори, які виробляють більше ядерного палива, ніж самі споживають під час роботи) здавалися майбутнім, яке усуне ресурсні обмеження. У 1970-х ця логіка проникла в національні енергетичні планування. У США та Франції розглядали сценарії, у яких атомна енергетика мала зрости значно швидше, ніж сталося фактично.
Французький приклад особливо показовий, бо саме його часто наводять як успішний. Після нафтової кризи 1973 року французька влада зробила ставку на швидке будівництво атомних електростанцій, щоб зменшити залежність від імпортної нафти. Однак навіть цей найвідоміший приклад масштабування атомної енергетики не виправдав найамбітніших прогнозів. У 1973 році французька комісія PEON, яка готувала плани розвитку атомної генерації, очікувала близько 200 ГВт атомних потужностей до 2000 року. У планах 1974 і 1976 років оцінку знизили до 158 ГВт. Фактично ж у 2000 році у Франції було близько 63 ГВт атомних потужностей. Тобто країна справді побудувала один із найбільших у світі парків атомних енергоблоків, але навіть він виявився значно меншим за прогнози 1970-х.
Цей історичний контекст важливий для нинішньої дискусії про ММРи, оскільки він нагадує, що технологічна обіцянка може довго жити в сценаріях, промовах і стратегіях, не перетворюючись на реальність.
Чому це важливо для України
Парадокс атомної енергетики полягає в тому, що вона залишається великою частиною енергетики багатьох країн, але її майбутнє десятиліттями виглядало в сценаріях значно масштабнішим, дешевшим і швидшим, ніж виявлялося на практиці. Тому коли хтось обіцяє атомний ренесанс, варто подивитись, що показує попередня історія таких прогнозів.
Тому плани нових великих блоків або ММРів не варто оцінювати через рекламні обіцянки. Потрібні відкриті розрахунки вартості, строків, джерел фінансування, ризиків та тарифів на електроенергію, потреб енергосистеми та розгляду альтернатив у вигляді відновлюваних джерел енергії та впровадження енергоефективних заходів.
Автор: Артем Колесник, фахівець з енергетичної політики ГО "Екодія". Експерт у темі атомної енергетики в Україні, зняття атомних станцій з експлуатації та поводження з радіаційними відходами.
Читайте такожШмигаль: Україна планує повернути енергосистему до потужності 54 ГВт