Я знаю одне: краху Камбоджі можна було б уникнути. До цього призвела політика.
І йдеться не тільки про червоних кхмерів. Так, вони завдали Камбоджі руйнівного удару, але не єдині доклали руку до її знищення. Їм допомогли інші країни, більшість з яких не усвідомлювала наслідків своєї політики. Це довга й заплутана історія, яка сягає корінням у далеке-далеке минуле.
Почнімо з того, що Франція, наша колишня колонізаторка, не підготувала нас до незалежності. Ми не мали сильного й освіченого середнього класу, який належно керував би країною. Потім Сполучені Штати своєю підтримкою 1970‐го зіштовхнули Камбоджу зі шляху нейтралітету в правий бік, чим викликали політичний дисбаланс. США цілком могли припинити бомбардування та змусити Лон Нола покінчити з корупцією, але нічого з тим не робили, доки не стало пізно. Обстріли й хабарництво посприяли крену Камбоджі у протилежний бік — лівий. Комуністичний Китай дав червоним кхмерам зброю та ідеологію. Китайці могли б покласти край розправам червоних кхмерів над мирним населенням, однак і палець об палець не вдарили. І зрештою В’єтнам. Тамтешні комуністи насамперед дбали про власні інтереси, ще коли в 1960‐х і на початку 1970‐х використовували територію східної Камбоджі для «стежки Хо Ші Міна». Вони ніколи не гребували нагодою дістати з нашої країни якусь вигоду.
Та, на жаль, найбільше завинила в знищенні Камбоджі сама Камбоджа. Пол Пот був камбоджійцем. Як і Лон Нол із Сіануком. Ця трійка політичних очільників запустила ланцюгову реакцію, яка призвела до занепаду, а то й до зникнення нашої країни.
На перший погляд ці ватажки видавалися геть різними. Сіанук — роялістський популіст. Лон Нол — правий диктатор. Пол Пот — ультракомуніст. Але всередині всі вони нагадували Чеа Хвона зі своїми фантазіями про розбудову держави. Поєднувала їх і типова камбоджійська риса — надмірна гордість за те, що вони камбоджійці. І мова тут не про нормальний, здоровий патріотизм, а про расову вищість над іншими. Сусіди дивляться на нас зверхньо через смагляву шкіру, що іноді породжує у нас почуття меншовартості. Водночас потайки, глибоко в душі ми, камбоджійці, так само вважаємо себе кращими за них і за будь-якої нагоди прагнемо це довести.
Сіанук постійно повторював, що ми — «острівець миру», якому заздрить увесь світ. Стверджував, буцімто ми цивілізованіші від в’єтнамців і тайців. Його слова тішили нас, але він ніколи не заохочував поїхати за межі Камбоджі й порівняти все самим, адже тоді ми побачили б усю ту жалюгідність нашої економіки, слабкість армії та неефективність державного управління. І якби Сіанук справді прагнув розвитку країни, то, усвідомлюючи реальну картину, ми могли б якось спробувати все виправити.
Наступником Сіанука став некомпетентний Лон Нол, який хотів очистити все в Камбоджі: расу, культуру, релігію. В усіх проблемах він звинувачував в’єтнамців і вважав їх нижчою расою. Саме тому дозволяв солдатам убивати камбоджійців в’єтнамського походження. Саме тому атакував уздовж в’єтнамсько-камбоджійського кордону північнов’єтнамські війська — найсильнішу армію в Азії. І навіть більше, ніж Сіанук, Лон Нол був мрійником.
Після нього прийшов Пол Пот. Крайній правий режим змінився на крайній лівий, але по своїй суті очільники були однаковісінькі. Як і Лон Нол, Пол Пот мав расистські погляди й мріяв відродити колишню велич Камбоджі. Він хотів винищити всіх, хто не належав до чистокровних кхмерських селян: міських інтелігентів та фахівців, чамів (мусульманську меншину Камбоджі), етнічних в’єтнамців і навіть почасти етнічних китайців. Червоні кхмери вихвалялися своєю вищістю. Усі інші були під ними, мов якісь нижчі форми життя. Саме тому червоні без вагань убивали чи вдавалися до тортур. Саме тому 1977‐го Пол Пот зробив неймовірну помилку: напав на територію В’єтнаму й почав улаштовувати там масові розправи над цивільними. Як і Лон Нол до нього, Пол Пот щиро вірив у перемогу.
Сіанук, Лон Нол, Пол Пот — усі ці правителі бачили Камбоджу гордою та незалежною країною, відмінною від сусідів і кращою за них. Але вони помилялися. Від одного очільника до іншого ситуація тільки погіршувалася. І до 1979 року Камбоджа занурилася у тотальний занепад. А в сусідньому Таїланді були асфальтовані дороги, красиві храми та більше рису, ніж народ міг з’їсти. І що далі я, як біженець, пізнавав Таїланд, то сильніше злився. Це був гнів усвідомлення: тебе все життя обманювали.
Читайте також45% українців минулого року прочитали більше трьох книг, а 15% - жодної, - опитування