Рішення про те, хто першим ступить на Місяць, обернулося довгим і болісним процесом, який часто описували публіці хибно; точний перебіг тих подій досі оповитий туманом. Серед чималої кількості газетних заміток можна виокремити статтю Артура Снайдера за 27 лютого 1969-го у New Orleans Times-Picayune, де йдеться, що «нинішній план місії передбачає, що Олдрін спуститься трапом із місячного модуля незабаром після приземлення. Він негайно огляне довгоногий космічний апарат на предмет ушкоджень і витягне устаткування з його зовнішніх відсіків. За три чверті години до нього приєднається командир “Аполлона”, Ніл О. Армстронґ. Обрання Олдріна здивувало багатьох, хто вважав, ніби командир має право відмовитися від свого статусу, щоб увійти в книжки з історії як перша людина, що ступила на супутник Землі. Утім, офіційний представник космічного агентства повідомив, що Армстронґ не уповноважений на такі рішення».
Описана Снайдером процедура перегукується з давньою морською традицією, що забороняє командирові першим ступати на відкриті землі: унаслідок тривалих взаємин між ВМС і попередником НАСА, Національним консультативним комітетом з повітроплавання (НАКА), у крові НАСА тече надмір флотських звичок. У березні заступник адміністратора НАСА з напряму пілотованих польотів Джордж Міллер підтвердив групі репортерів, що першим на Місяць зійде Базз Олдрін, тоді ж само Дік Слейтон повідомив Олдріну, що, навпаки, висуває кандидатуру Армстронґа, адже той вищий за рангом у Корпусі астронавтів.
Зрештою ота плутанина й спонукала керівництво агентства до ухвалення рішення. «Пригадую напружені приватні дискусії, які у нас були з приводу того, хто стане першою людиною на Місяці, — розповідав директор з управління польотами Кріс Крафт. — Усі ранні плани та графіки прописували, що це буде пілот місячного модуля. Базз Олдрін одчайдушно бажав тієї честі й не збирався приховувати це мовчанкою. Натомість Ніл Армстронґ був небалакучим. Не мав звички кидатися до видного місця. Якщо вже світло впаде на нього, то нехай. А як ні — то він вчинить у дусі [глави пілотованих космічних апаратів] Боба Ґілрута: виконає своє завдання та й спокійнісінько піде додому».
Це не вперше Олдрін постраждав через брак майстерності домовлятися. Коли в часи «Джеміні» він детально розтлумачив начальнику астронавтів Слейтонові, як його докторський ступінь з MIT і тривалі студії у сфері зближення і стикування роблять його незамінним для успіху проєкту, Слейтон вирішив узагалі не призначати Олдріна у польоти за програмою. Тож згодом, коли Олдрін надумав щось порадити Френкові Борману, той відмахнувся: «Чорт забирай, Олдріне, у тебе репутація людини, яка намагається зіпсувати хлопцям місії. Нехай, та мою ти не зіпсуєш».
«[Базз] одного дня завалився розлюченим страусом до мого офісу в Центрі пілотованих космічних апаратів, озброєний мапами, графіками, статистикою і прагненням довести… що саме він, пілот місячного модуля, а не Ніл Армстронґ, має першим спуститися драбиною “Аполлона 11”, — пригадує Юджин Сернан. — Базз докладав неймовірних зусиль, аби забезпечити собі місце в історії, і всюди колеги-астронавти проводжали його роздратованими поглядами та мовленими тишком-нишком образливими словами. Мені невтямки, як Ніл міг так довго терпіти всю цю маячню, перш ніж наказав Баззу облишити клеїти з себе дурня».
«Ніл, який за бажання умів бути загадковим, саме таким і був, — стверджував Олдрін. —Безперечно, це питання теж тиснуло на нього, але я гадав, що ми вже достатньо добре знали й полюбили один одного, аби обговорити все щиросердно. Спочатку Ніл ходив колами, а потім з холоднокровністю, якої я навіть помислити за ним не міг, сказав, що це рішення є справді історичним і що він не хоче відмовлятися від права вийти першим. Я був тоді здивований не тим, що він сказав (адже це мало сенс!), а тим, як саме він це зробив. Кілька днів я помовкував, намагаючись не розсваритися з Нілом. Урешті-решт, він був моїм командиром, а отже — босом».
«Я багато міркував про це, — продовжував Кріс Крафт. — Перша людина на Місяці мала стати легендою, американським героєм, що стоятиме вище за Щасливчика Ліндберґа, вище за будь-якого військового, політика чи винахідника. Тому це мав бути Ніл Армстронґ. Я поділився своїми висновками з Діком, а потім із Джорджем Лоу. Вони вважали так само».