Система медичного харчування в Україні, будемо відвертими, не є пріоритетним завданням і не була ним ніколи. Вона регулюється застарілими документами — зокрема наказом МОЗ № 931, який диктує обмежене меню, часто без урахування сучасних стандартів і потреб пацієнтів. Це призводить до того, що меню складається із прісних страв, а калорійність компенсується продуктами з низькою нутрієнтною цінністю. Часто в меню немає достатньої кількості білка, фруктів та овочів, і пацієнти просто не отримують того, що потрібно для відновлення. Плюс до цього низька якість продуктів, закуплених за найнижчою ціною без врахування якості.
У моєму подкасті «Лікар&Подкаст» експерткою з організації харчування у медичних закладах — Тетяною Коваль, співзасновницею «Академії харчування пацієнтів» — ми обговорювали, що харчування в лікарні — це лікувальний процес, який має таку ж вагу, як терапія та догляд. Експертка підкреслила, що якісне харчування сприяє одужанню, скорочує терміни госпіталізації та знижує ризики ускладнень, але система не підтримує це на практиці.
Одна з ключових проблем — фінансування за залишковим принципом. Бюджети на харчування від НСЗУ часто не відповідають реальним потребам: в одних лікарнях це 24 грн на пацієнта на день, в інших — до 230 грн, але навіть ці гроші здебільшого витрачають на найдешевші продукти без належного контролю якості.
Міфи, що заважають реформі
Міф 1: «У лікарні дають все, що потрібно пацієнту»
Реальність: пацієнти часто недоїдають або отримують їжу, яка не відповідає їхнім фізіологічним потребам.
Наприклад, меню складається лише з «усередненого» раціону без урахування стану здоров’я, потреб чи банальних непереносимостей, що може суттєво уповільнити одужання.
Міф 2: «Головна проблема — це відсутність продуктів»
Насправді частина проблем лежить в організації процесу, зокрема в застарілій інфраструктурі харчоблоків та відсутності сучасних стандартів безпеки на харчоблоках (HACCP). Це питання не лише смаку страв, а й безпеки самих продуктів.
Міф 3: «Родичі завжди можуть «покращити» харчування передачами»
Такий підхід лише маскує проблему — він створює нерівність в доступі до достатнього харчування та може призвести до додаткових ризиків (наприклад, через неправильні продукти або порушення дієти).
Заборонені продукти в лікарнях: чи має сенс «чорний список»?
Питання «заборонених продуктів» у лікарняному харчуванні звучить різко, але воно абсолютно закономірне. Чи можуть продукти бути повністю заборонені? Так — але не «назавжди і для всіх», а з клінічних причин і з міркувань безпеки харчування.
Мене особисто вразив факт, який ми обговорили у подкасті, про те, що булгур, спеції повністю заборонені для використання у медичних закладах. Це нераціонально і застаріло.
Логічно, коли у лікарняному раціоні зазвичай обмежуються або виключаються такі групи продуктів:
- алкоголь і енергетичні напої;
- копченості, фаст-фуд, надмірно жирні та смажені страви;
- продукти з високим вмістом трансжирів;
- сирі яйця, сире м’ясо та риба (ризик харчових отруєнь);
- непастеризоване молоко та м’які сири;
- гриби домашнього приготування;
- страви з великою кількістю гострих спецій та маринадів;
- солодкі газовані напої, надлишок простих цукрів.
Окремо існує специфічне виключення за медичними показами:
- при діабеті — обмеження швидких вуглеводів;
- при нирковій недостатності — контроль білка, калію, фосфору та солі;;
- при гіпертонії — зменшення солі;
- при целіакії — повне виключення глютену;
- при харчових алергіях — індивідуальні заборони.
Тобто в лікарні не стільки «забороняють», скільки захищають пацієнта від ризиків: отруєнь, алергічних реакцій, загострень хронічних хвороб.
Чи нормально, що «не можна передавати що завгодно з дому»?
Так, це може бути цілком виправдано. Є причини:
- порушення дієти, призначеної лікарем;
- незрозумілі умови приготування продуктів «із дому»;;
- ризик інфекцій у пацієнтів після операцій або з ослабленим імунітетом;
- невідповідність консистенції їжі (пацієнти після інсульту, з проблемами ковтання).
В ідеалі в лікарні працює дієтолог або клінічний нутриціоніст, який визначає, що саме пацієнтові можна і не можна. Там, де цього немає, з’являється хаос: забороняють «усе підряд» або дозволяють «усе, аби родичі принесли».
Як це організовано за кордоном?
У багатьох країнах не використовують слово «заборонено», натомість працюють так:
- персонал відразу проводить скринінг харчового ризику;
- розробляють персоналізовані меню;
- для алергенів діє чітке маркування;
- у відділеннях високого ризику — тільки продукти промислової безпечної обробки.
Тобто акцент не на покаранні, а на системності та безпеці.
Висновок
«Чорний список продуктів» у лікарні може і має право існувати, але не як інструмент заборон, а як:
- протокол безпеки харчування;
- спосіб уникнути ускладнень;
- частина лікувального процесу.
Проблема нашої системи не в тому, що щось забороняють, а в тому, що нерідко це роблять без пояснення і без індивідуального підходу. Тому пацієнт має знати: лікарняна дієта – це не примха, а лікування їжею.
Факти, які варто знати
- Харчування пацієнтів має безпосередній вплив на процес лікування: недостатній раціон може подовжити госпіталізацію та посилити ризик ускладнень.
- Недоїдання (мальнутриція) у стаціонарі — проблема не гіпотетична, а реальна, зокрема для літніх пацієнтів і тих, хто має особливі дієтичні потреби.
- Експерти радять впроваджувати системний скринінг харчового статусу, щоб оцінювати потреби кожного пацієнта індивідуально.
Чого ми можемо навчитися
У багатьох країнах харчування в лікарнях інтегроване у медичну стратегію лікування. Наприклад:
- У Великій Британії існує практика «Червона таця» — система позначення пацієнтів, які потребують додаткової уваги при прийомі їжі (через ризик недоїдання чи складнощі з прийомом їжі).
- У Швеції харчування готують свіжим на місці, і воно вважається частиною догляду, а не «другорядною задачею» кухні.
- В Японії та Тайвані меню змінюється щотижня і може бути адаптоване під культурні чи медичні особливості пацієнта.
Такі моделі показують: хороше харчування можливо навіть у рамках бюджетних обмежень, якщо воно сприймається як частина лікування, а не як «харчові витрати».
Висновок: харчування — це лікування
Харчування пацієнтів у лікарнях — це не питання смаку, і не «те, що лишається після всього іншого». Це — клінічний процес, який потребує уваги, грамотної організації, фінансування та кваліфікованих спеціалістів. Підвищення стандартів харчування має стати пріоритетом так само, як і медикаментозна терапія. Реальні зміни можливі, але для цього потрібна політична воля, реалістичні норми, сучасна інфраструктура та розуміння того, що якісне харчування — це важлива складова одужання.