Гасло нових рекомендацій звучить привабливо й навіть заспокійливо: «їжте справжню їжу». Після років захоплення порошковими замінниками, батончиками з «чистим складом» і нескінченними суперфудами це повернення до простоти видається майже консервативним жестом. У документі відслідковується закономірна позиція щодо обмеження доданого цукру та ультраоброблених продуктів. І тут все зрозуміло, сучасний раціон дійсно надто часто складається з того, що створено не на кухні, а на виробничій лінії.
Суперечки починаються трохи далі, бо куди ж без них. Разом із новим текстом з’явилася й нова візуальна модель — харчова піраміда… перевернута й оновлена. Саме вона викликала найбільше запитань. На зображенні помітне місце відведено стейку, вершковому маслу, повножирним молочним продуктам. Водночас у тексті рекомендацій збережено давній науковий консенсус: насичені жири не повинні перевищувати 10% добової калорійності. Формально суперечності немає. Але візуальний акцент працює сильніше за примітки дрібним шрифтом. Люди рідко рахують відсотки — вони запам’ятовують образи.
Якщо перенести цей образ у наш контекст, картина стає ще складнішою. Український повсякденний раціон — борщ зі сметаною, скибка хліба з маслом, сир, ковбаса, інколи сало. Якщо до цього додати ще й візуально «реабілітовані» повножирні молочні продукти як щоденну норму, то межа безпечного споживання насичених жирів може бути перевищена непомітно й дуже швидко. А серцево-судинні захворювання й без того залишаються в Україні провідною причиною смертності. Тому хоч про користь вершкового масла, м’яса знову почали говорити, але основне правило здорового харчування - збалансованість.
У рекомендаціях окреме місце приділяють цукру, зазначаючи, що жодна його кількість не є необхідною складовою здорового раціону. Це формулювання різке, дещо суворе, але об’єктивне. Ми не помічаємо об’єми цукру, які щоденно вживаємо: ложка в чай, печиво «до кави», кетчуп до котлети, йогурт з гранолою та сухофруктами. І от саме з цих дрібниць складається надлишок, який роками формує інсулінорезистентність, надмірну вагу, метаболічні порушення. Особливо показовою є рекомендація максимально відтермінувати знайомство дітей із доданим цукром. У нашій культурі солодке часто стає формою заохочення чи любові. Але фізіологія не знає сентиментів — вона реагує на глюкозу. У дітей доданий цукор одразу ж “відображається” на зубах, помічали?
Цікаво також те, що вперше на рівні федерального документа окремо наголошено й на небезпеці ультраоброблених продуктів. Це важливий крок. Бо мова йде не лише про солодкі напої, а про весь спектр промислово створених продуктів із довгим списком інгредієнтів — від солоних снеків до «готових рішень» із морозильної камери. В українських реаліях це питання набуває особливої ваги. Війна, стрес, нестача часу, вимушені переїзди змінюють харчову поведінку. Локшина швидкого приготування чи фабричний батончик часто стають не вибором, а вимушеною стратегією. Проте організму від цього не легше.
Ще одним полем для дискусій стало визначення добової норми білка. З одного боку, достатнє споживання білка важливе для підтримки м’язової маси, метаболізму, відновлення. З іншого — питання не лише в кількості, а в джерелі. Білок із червоного м’яса і білок із сочевиці — це різні «пакети» нутрієнтів. Разом із м’ясом ми отримуємо насичені жири, із бобовими — клітковину та мінімум жиру. В українській традиції бобові завжди були присутні: квасоля в борщі, горохові страви, пісні рагу. Проте останні десятиліття вони поступилися місцем ковбасним виробам і напівфабрикатам. Можливо, час переглянути цю ієрархію.
Читаючи ці рекомендації, я думаю не про стейки на грилі, а про звичайну українську кухню. Про гречку — доступну, поживну, багату на клітковину. Про квашену капусту — джерело пробіотиків та вітаміну С. Про оселедець і скумбрію — прості способи додати омега-3. Про соняшникову олію — звичну й виправдану альтернативу тваринним жирам. У нас є майже все, щоб харчуватися відповідно до сучасних знань, але без модних крайнощів.
Можливо, головний урок цієї американської піраміди полягає не в тому, що саме зображено на її рівнях, а в тому, наскільки обережно слід ставитися до візуальних меседжів. Харчування — це не поле для гасел і не простір для ідеології. Це щоденна рутина, яка додає або забирає здоров’я.
І якщо обирати між символічним стейком із нової піраміди та тарілкою гречки з овочами й рибою, я без вагань оберу друге. Не через аскезу, а через розуміння того, що здоров’я формується не лише трендами, а й власним смаком.