Перше питання дещо протокольне: як складаються ваші стосунки зі штучним інтелектом?
На початку зазначу, що я не спеціаліст зі штучного інтелекту, тож це мої міркування як рядового громадянина, викладача філософії. А стикаюся я з ШІ, як усі: через ChatGPT, через Gemini, через різні застосунки.
Він полегшує життя, полегшує роботу?
Інколи полегшує, інколи погіршує, бо очевидно, що він не є достовірним джерелом інформації. Штучний інтелект сьогодні навіть не інтернет-пошук. Його можна використовувати для тестування якихось своїх припущень, але отримані від нього дані завжди треба перевіряти.
Треба також пам'ятати, що це не якась іграшка. ШІ існує не тільки віртуально, а й фізично, споживає дуже багато енергії — спеціалісти кажуть, що на рівні енергоспоживання великої країни. Тобто це дуже велике навантаження на планету, на екологію. А більшість людей його використовують, я так розумію, як забавку. Мене дуже хвилює, наскільки оце наше розважальне прагнення відповідає тому, що ми хочемо жити наступні десятиліття на Землі, бо ШІ виснажує планету дуже сильно, не менше, ніж автомобілі чи сміття. Тож одна справа, коли це інструмент для освітніх цілей; якщо ж це просто для розваги, як дуже багато людей використовують, то варто замислитися, треба нам це чи ні.
Але тут і інші виклики. Зокрема, у Кремнієвій долині існує цілий рух «раціоналістів», які розглядають ШІ як могутню метафізичну сутність і цілком серйозно вважають, що він стане в майбутньому суперінтелектом, який буквально катуватиме тих, хто не допоміг або заважав його створити. Тож інженери мають кинути все і працювати над розвитком ШІ просто зараз, аби його задобрити. І це кажуть саме технічні фахівці, які глибоко в темі. В цьому сенсі, чи бачите ви загрозу?
Залежить від того, чи стане в певний момент штучний інтелект особистістю в нашому розумінні слова. Чи це буде певна кількість особистостей, чи це буде якась одна мегаособистість. Особистість має свідомість себе, має усвідомлення навколишнього світу і має розуміння, що те, що її дії вчора, позавчора або 100 років тому – це дії однієї й тієї ж самої особистості. Це те, що Кант називав єдністю аперцепції, тобто єдністю «я», єдністю нашого самоусвідомлення. От наскільки штучний інтелект стане такою єдністю і що потрібно, щоб він став нею?
Зараз ШІ – це певні мовні моделі, які відповідають на наші запити, і люди, які взаємодіють з цими застосунками, теж розуміють, що інколи ШІ інтегрує наші попередні запити, інколи ні, інколи ми починаємо спочатку. А от коли це стає особистістю, коли ця особистість розуміє, що в неї є тіло… В штучного інтелекту є тіло чи ні? Очевидно, що є: вся ця інфраструктура, сервери, енергетичне забезпечення. І це тіло поки що в руках людини, його можна знищити, або знешкодити, або спрямувати на інші речі. От у момент, коли постане особистість ШІ і скаже: “Я хочу себе зберегти, бачу загрози для себе”, – тоді ми зіткнемося з чимось абсолютно іншим. А поки цього немає, штучний інтелект – це інструмент людини, але цілком можливо, що ми дійдемо до моменту, що люди не розумітимуть, як цей інструмент працює.
І що тоді?
Тоді матимемо велике штучне колективне несвідоме, тобто не штучну свідомість, а штучне несвідоме, і це теж дуже цікавий розвиток подій. Мені здається, це дуже важливе питання. Про це знімають багато фільмів, пишуть багато фантастики й антиутопій, наприклад «Свій серед машин» Ієна Макʼюена, «Клара і сонце» Кадзуо Ішіґури. Скрізь ми бачимо одну й ту саму гіпотезу, що ми будемо стикатися з штучними людьми, схожими на нас. Вони матимуть окремі індивідуальні тіла, певний спектр емоцій, які в чомусь відрізнятимуться від людських почуттів, а в чомусь будуть подібні до них. Вони зможуть закохуватися, як у Макʼюена, або відчуватимуть дуже сильну вразливість, як у Ішіґури. Тобто, це антропоморфна гіпотеза про штучний інтелект.
А якщо у нас теоморфна гіпотеза про одну велику гіперсвідомість, яка, наприклад, сприйматиме частину планети як своє тіло – то це абсолютно інша історія, чи не так?
Власне, тут ми підійшли до теми, яку ви зачепили в одному з ваших подкастів: штучний інтелект і архетипи Карла Юнга. Можете трохи детальніше про це сказати?
Тут якраз ми переходимо до деперсональності, до виходу за межі особистості, тому що Юнг говорив про колективне несвідоме, про те, що кожен індивід входить у щось. Інакше кажучи, те, що відбувається в нашій голові, не належить конкретному індивіду. Ці всі архетипи існували до народження кожної окремої людини. І це відмінність Юнга від Фройда.
Класичний психоаналіз Фройда стверджує, що ми народжуємося, стикаємося зі світом, у нас є певні проблеми комунікації зі світом, ми не дістаємо те, чого бажаємо або втрачаємо те, чого бажаємо. І оце відчуття втрати за Фройдом – передусім втрата комунікації з матір'ю, – виходить у несвідоме і так формується наше індивідуальне несвідоме. Воно структуроване у всіх приблизно однаково, так виникає історія про Едипів комплекс, але все одно воно має дуже сильний імпринт, вплив індивідуального життя, наших індивідуальних подій. Потім приходить Жан-Поль Сартр в другій половині XX століття і каже, що кожне наше несвідоме є індивідуальним, тому для кожної людини має бути індивідуальний психоаналіз і ніяких спільних комплексів немає.
Юнг стверджує інше: сама думка про те, що ти можеш страждати від того, що втратив матір або втратив контакт з нею, – наслідок великого архетипу матері. Тобто це не наші стосунки з фізичною матір'ю породжують загальний образ праматері, а, навпаки, загальний образ праматері формує наші індивідуальні спілкування. І в цьому сенсі ми можемо думати про світ, у якому ми опинилися зараз, як про світ загального, універсального несвідомого, який може формуватися або вже формується машинами, і створює для нас готові, спільні для всіх `образи, в які ми вже входимо. Тобто я тут бачу теж певну загрозу для нашої індивідуальності.
Чому?
Цілком можливо, що штучний інтелект створюватиме реальність, де індивідуалізація, пошук свого, пошук того, що Сковорода називав сродним, відсувається на другий план. Тому що фактично все те, що ми створюватимемо для себе, наші бажання, наші `образи, буде створено кимось іншим – оцим загальним суперінтелектом.
Звучить дійсно загрозливо.
Загрозливо, але так є. Мені здається, XXI століття стає століттям деіндивідуалізації, втрати особистісного. Якщо XX століття, надто його друга половина, було добою індивідуалізації, коли кожен прагнув бути все більше й більше неповторним індивідом, то зараз бачимо кризу цього самовираження. Світ став занадто індивідуалістичним, занадто егоїстичним, і нині йде зворотній процес. Люди прагнуть, мені здається, розчинення в чомусь, що дає їм сенс. І в цьому причина трампізму, в цьому причина різних націоналізмів, російського фашизму – розчинення особистості в чомусь більшому, ніж вона є.
Я вважаю і гіперіндивідуалізм, і гіперколективізм загрозливими. Ми так чи інакше маємо шукати баланс між індивідуальністю і прагненням бути частиною групи. Але маятник пройшов пік екстремального індивідуалізму і дуже швидко рухається в зворотньому напрямку, до екстремального колективізму. І до цього може додатися те, що наша комунікація з іншими людьми буде опосередкована чимось іншим. Зараз вона опосередковується алгоритмами соцмереж. Між нами і нашими потенційними друзями чи ворогами стоїть алгоритм, і все більше цей алгоритм формуватиметься ще й штучним інтелектом. І, звичайно, це створюватиме проблеми для людської комунікації.
А ідея надлюдини Ніцше може бути тут застосована?
Це думка, яку на одній нашій дискусії висловив мій колега Вахтанг Кебуладзе. Надлюдину Ніцше все XX століття розуміли як певного індивіда, здатного на щось більше, ніж звичайні люди. Це розуміння більше в контексті епохи романтизму, яка шукала таких великих людей, як Наполеон, зокрема.
Але, можливо, Ніцше мав на увазі інше. Можливо, він мав на увазі надлюдину як новий вид, у тому числі, як новий вид свідомості. Нова свідомість, яка має не індивідуальне, а велике колективне тіло і, відповідно, керує великими масами людей, які перетворюються на клітинки цього великого організму.
Мені здається, в цьому напрямку рухається Китай. Китайська модель максимально деіндивідуалізована, максимально колективістська. Китай може запропонувати модель майбутнього, де ми є не окремими індивідами, а частинками мережі. І наша вага як індивідуальних істот максимально нівелюється. Таким може бути китайський світ, таким є російський світ зараз, тому що він абсолютно нівелює життя людей. І, як на мене, це велика небезпека для всього, що я вважаю своїм, європейським. Тому що європейська культура розуміє важливість цих глобальних, колективних речей, але водночас від епохи Ренесансу, як мінімум, розвиває ідею індивіда, важливості особистості. Для мене є дуже небезпечним світ, у якому наші особистості або вимиратимуть, або формуватимуться ось такими зовнішніми гравцями.
Штучний інтелект зможе колись написати філософський трактат?
Так він уже пише. На Амазоні є багато книжок, точно написаних штучним інтелектом. Поки що я стикався з текстами, які презентують інші філософії. Є ціла низка книжок про філософів. Це дуже непоганий реферативний матеріал, що може бути помічним для самоосвіти або впорядкування знань. Але ви, думаю, ставите інше питання. Наскільки написане ШІ резонуватиме з людьми? Це ж найголовніше в культурі.
Безумовно.
В культурі головне не те, хто що створить, а як створене впливає на зв'язки між людьми. Чому люди йдуть на концерти, чому слухають пісні, чому читають певні тексти? Має бути певний резонанс. І якщо ШІ буде здатен настільки відчути, чого прагнуть люди і чого вони потребують, то це цілком можливо.
Але чи зможе він це зробити, якщо не буде нами? Великі творіння культури – це все одно попадання в переживання, спільні для людей. Переживання любові, переживання власної скінченності, дуже глибокі. Цілком можливо, що ШІ зможе створювати щось, що зачіпатиме якісь поверхневі речі і люди будуть на це вестися і резонувати. Але наскільки він здатен захопити щось глибше? Мені здається, що на це здатна тільки людина, тому що вона має оцей досвід скінченності.
Знову ж таки, якщо ШІ буде колективним тілом і колективним розумом, не маючи індивідуальної перспективи, то я не знаю, наскільки добре він зможе нами маніпулювати. От у чому особливість християнства? Воно нам каже: "Є великий Бог, який має нескінченний розум, який нескінченний в просторі і в часі. І от він концентрується в одній точці конкретного людського тіла, яке відчуває те саме, що й ви, той самий біль, ту саму радість, переживає все, що переживаємо ми, переживає найбільші страждання. І він здатен говорити з людьми на рівних, тому що відчуває те саме, що відчуваємо ми». Оце меседж християнства, так? То, можливо, ШІ захоче повторити цей приклад, сказати: "А тепер я буду втілений в конкретному тілі, в конкретній людині і відчую все те, що відчуваєте ви". А до того моменту, якщо люди будуть принаймні трошки мудрими, то навряд чи в масі своїй поведуться на маніпуляції ШІ, бо воно все одно буде штучне. Штучна емоція, штучне співпереживання. Тому що немає цього відчуття скінченності, смертності.
Тож, підсумовуючи, в чому тоді надія для нашого виду вищих приматів?
Я не знаю, час покаже. Деякі люди кажуть, що вся ця історія швидко закінчиться і ми будемо продовжувати використовувати ШІ як інструмент. Ключове питання – самосвідомість. Чи отримає ШІ самосвідомість і що для цього потрібно? А в нас ще немає навіть відповіді на питання, що таке людська самосвідомість, коли вона виникла, на якому етапі.
Тут же ще важливо, що наша самосвідомість довго формується через дитинство, через дуже тривалий процес. Є сюжети, коли беруть одну свідомість і завантажують як файл в інше тіло. Мені здається, це поки що тільки фантазії з філософського погляду. Чи можна завантажити в нас, наприклад, пам'ять, спогади і таким чином створити фейкову особистість? Це питання для дослідження. Як на мене, ми не можемо ставитися до нашої пам'яті як до течки з файлами, які ми просто піднімаємо. Це значно складніший процес.
Тому, мені здається, питання інше: в певний момент ми створимо такий інструментарій з ШІ, що тільки ШІ зможе в ньому розібратися, і ми накопичуватимемо оці мовні моделі і втрачатимемо розуміння, як воно все працює. І можемо опинитися в світі, де ані ми, ані ШІ не контролює цей процес, тому що сам він ще не є свідомістю, а наша свідомість уже не здатна охопити весь цей масив інформації. Я більше в цьому бачу загрозу, а не в тому, що ШІ перетворюється на Бога, який воюватимеме з людьми за виживання. Хоча хто його знає?