Бо Україна вже не вперше намагається «запустити» біогазову тему — просто раніше це не стало ринком. У 2010-х держава стимулювала біогаз через «зелений тариф», але це була історія про виробництво електроенергії, а не про газ як товар: кілька десятків установок працювали, але сектор залишився нішевим і залежним від державної підтримки. У 2021 році стався певний прогрес — гарантії походження і реєстр біометану, але без доступу до європейського ринку і зрозумілої економіки це так і не перетворилося на індустрію. Бізнес інвестував, але переважно «всередину», щоб забезпечити власну енергонезалежність, а не будувати експортний продукт.
На цьому фоні нова програма виглядає як перша спроба зробити біометан частиною великої енергетичної економіки, а не локальним експериментом. І тут важливо розуміти контекст: Україна формально майже балансує газ (близько 18 млрд м³ власного видобутку проти понад 20 млрд м³ споживання), але фактично залишається залежною від імпорту, а в цілому витрачає на енергоресурси в десятки разів більше, ніж заробляє на їх експорті. Частка відновлюваної енергетики залишається низькою, а система — вразливою. Біометан у цьому сенсі не рятівник, а інструмент диверсифікації: навіть заплановані 2 млрд м³ — це близько 10% ринку газу, але це інші 10% — локальні, відновлювані і потенційно експортні.
Що це означає для споживача
Для звичайного українця ця історія не про “біометан”, а про три речі. Перше — це стабільність. Україна роками жила в логіці імпорту або транзиту газу. Біометан — це локальне виробництво. Він робиться з того, що вже є в країні: гною, відходів, агросировини. Це означає меншу залежність від зовнішніх постачальників і політики. Друге — це ціна в довгій перспективі. Біометан не буде дешевим завтра. Але він створює конкуренцію на ринку газу. А конкуренція — це єдиний фактор, який реально стримує ціни. Третє — це енергетична логіка Європи, яка заходить в Україну. Якщо ЄС платить за “зелений газ”, то український споживач опосередковано отримує більш сучасну і диверсифіковану енергетику.
Що бачить бізнес
Якщо дивитися очима великої компанії — аграрної, енергетичної чи інфраструктурної — ця програма виглядає як відкриття нового сегмента ринку.
Є кілька ключових сигналів.
По-перше, держава гарантує правила гри. У документі чітко закладені сертифікація за стандартами ЄС, інтеграція в європейські ринки та гарантії походження газу. Це означає, що продукт одразу орієнтований не на внутрішній ринок, а на експорт. По-друге, є інфраструктура: Україна вже має газотранспортну систему, яка може транспортувати ці обсяги. Бізнесу не потрібно будувати “з нуля” логістику — це різко знижує капітальні витрати і ризики. По-третє, є ресурс. Аграрна країна фактично має сировину “під ногами” — це відходи, які сьогодні не монетизуються або навіть створюють витрати.
Досвід світових гравців: як Veolia розвиває біометан у різних країнах
Глобальний досвід показує, що модель успішно працює. Французький концерн Veolia — один із найбільших у світі операторів у сфері управління відходами, водою та енергією — вже реалізував значну кількість біометанових проєктів. Разом з партнером Waga Energy компанія запустила шість установок у Франції, загальною потужністю 235 GWh біометану на рік. Це дозволяє забезпечувати енергією понад 35 тисяч домогосподарств і уникати викидів близько 40 тисяч тонн CO₂ щорічно. Одна з найбільших — у Claye-Souilly під Парижем — виробляє 120 GWh на рік.
Veolia також співпрацює з TotalEnergies над розвитком виробництва біометану з відходів і стічних вод у більш ніж 15 країнах світу. Амбіція партнерства — досягти 1,5 ТВт·год біометану на рік. Це підтверджує, що поєднання досвіду управління відходами, сучасних технологій очищення біогазу та інтеграції в газову мережу дозволяє створювати стабільний і прибутковий бізнес.
Скільки коштує увійти в ринок?
Орієнтовні оцінки капітальних витрат (CAPEX) для України (на основі європейського досвіду та українських feasibility studies UABIO та реальних проєктів):
- Малий/середній завод (3–5 млн м³ біометану на рік, типовий для аграрного регіону): 6–12 млн євро.
- Великий промисловий проєкт (10–16+ млн м³/рік): 15–28 млн євро.
Основні статті витрат — анаеробні дигестери, система очищення біогазу до якості біометану та підключення до газової мережі. Для великих агрохолдингів, які мають власну сировину та майданчики, вартість часто ближча до нижньої межі діапазону. Окупність при експорті в ЄС та державних стимулах зазвичай становить 6–9 років.
Прогноз: хто піде в цей ринок і як він розвиватиметься
Ринок біометану в Україні, ймовірно, буде змішаним. Значну частину проєктів реалізують великі аграрні компанії (Kernel, Astarta, МХП, Галс Агро та інші), для яких це стане природним продовженням бізнесу — монетизацією гною, соломи та інших агровідходів. Вони зможуть створювати нові напрями діяльності з високою доданою вартістю.
Також зайдуть міжнародні гравці, які принесуть технології та фінансування. Не виключена участь енергетичних компаній та інфраструктурних операторів. Середній і малий агробізнес зможе долучатися через кооперативи та кластерні проєкти.
Через 7–10 років українські чорноземи можуть стати не лише джерелом зерна для Європи, а й важливим постачальником відновлюваного газу. У Полтавській, Вінницькій, Черкаській та інших аграрних областях ймовірно з’являться біометанові кластери — групи з 5–10 виробництв навколо великих холдингів.
Це дозволить ефективно переробляти агровідходи, отримувати валютний дохід, створювати нові робочі місця та підвищувати енергетичну самодостатність регіонів.
По суті, це буде формування нової бізнес-моделі для українського агробізнесу: перехід від традиційного виробництва сировини до комплексного виробництва енергії майбутнього.
Чому це може бути цікаво інвестору
З точки зору інвестора, біометан — це класичний інфраструктурний проєкт із довгою перспективою. Його привабливість базується на трьох факторах.
- Попит уже сформований не в Україні, а в ЄС Європа політично вирішила відмовлятися від російського газу і переходити на відновлювані джерела. Біометан — один із ключових інструментів. Тобто це ринок, який уже гарантовано буде.
- Можливість валютної виручки Це не внутрішній тарифний бізнес. Це експорт. Для великих компаній це означає диверсифікацію валютного потоку.
- Державні стимули Програма передбачає пільги, компенсації, підтримку кредитування та відсутність експортного мита. Для інвестора це зменшує строк окупності.
Як це працює у світі
Європейська модель вже сформована: фермери або агрохолдинги виробляють біогаз, очищують його до біометану, подають у газову мережу, отримують “зелений сертифікат” та продають газ як преміальний продукт.
Ключовий елемент — сертифікація і простежуваність. Саме тому в українській програмі так багато уваги до “мас-балансу” і гарантій походження — без цього ЄС просто не прийме газ.
Постанова Кабміну про розвиток біометану до 2035 року — це спроба створити саме ринок. Причому не локальний, а одразу експортно-орієнтований і прив’язаний до ЄС. І це принципово. Якщо перекласти цей документ з чиновницької мови на бізнесову, то держава каже наступне: в Україні з’являється новий тип газу, який можна виробляти з аграрних відходів, продавати в Європу і поступово використовувати всередині країни.