Історично ця дата пов’язана з боротьбою за восьмигодинний робочий день. У 1886 році американські робітники вимагали того, що сьогодні здається базовою нормою: вісім годин праці, вісім годин відпочинку, вісім годин на життя. Після подій у Чикаго, відомих як справа Геймаркету, Перше травня стало міжнародним символом боротьби за трудові права.
І у таких подій є дуже суттєве медичне тлумачення, бо хронічне перевантаження — це не лише суб’єктивна втома. Це тривала активація стресової відповіді, порушення сну, зростання артеріального тиску, зміни поведінки, запалення, виснаження нервової системи. Американська кардіологічна асоціація пов’язує хронічний стрес із підвищеним тиском і ризиком серцево-судинних подій, а за оцінкою ВООЗ робота понад 55 годин на тиждень асоціюється із сотнями тисяч смертей від інсульту та ішемічної хвороби серця у світі.
Японці мають окреме слово для смерті від перепрацювання — кароші. На жаль, там - це не історична або культурна метафора, а офіційно визнана наявна проблема. У 2024 фінансовому році в Японії було визнано понад 1300 випадків смертей або розладів здоров’я, пов’язаних із перевантаженням на роботі; значна частина з них стосувалася психічного здоров’я, інсультів і серцевих захворювань.
Тому Перше травня в сучасному, немілітарному прочитанні — це не лише день працівника. Це день профілактики. День, коли суспільство бодай символічно домовляється: сьогодні ми не оптимізуємо продуктивність і не схвалюємо перепрацювання.
У північній Європі є культура, яку часто називають friluftsliv — життя на відкритому повітрі, вихід у природу без обов’язкової мети, маршруту чи спортивного результату. Саме першого травня люди цим активно займаються. Дослідження, опубліковане в PNAS, показало, що навіть 90-хвилинна прогулянка в природному середовищі знижувала рівень руминації — нав’язливого прокручування тривожних думок — і активність ділянки мозку, пов’язаної з цим процесом.
У Великій Британії першотравневі традиції зберегли інший вимір: галявини, квіти, танці, зустрічі. Ззовні це може виглядати як фольклор, але фізіологічно це теж відновлення — через соціальний зв’язок, спільний ритм, відчуття належності. Самотність і соціальна ізоляція давно вийшли за межі «психологічної теми»: метааналіз Джуліанни Голт-Лунстад та колег показав, що вони пов’язані зі зростанням ризику передчасної смерті.
Японія, попри власну проблему кароші, має Golden Week — кілька національних свят наприкінці квітня і на початку травня. Це не буквально свято 1 травня, але важливий приклад того, як навіть дуже працецентрична культура все одно створює колективні ритуали “без роботи” і дає людям можливість бути з родиною вдома.
І тут варто сказати про те, чого ми в Україні часто соромимося: дозволяти собі відновлення під час війни.
Провина вцілілих. Тривожна гіперпильність. Відчуття, що зупинитися — означає зрадити. Неможливість відпочивати, коли хтось на фронті, хтось у лікарні, хтось у втраті. Усе це не примхи і не слабкість, а психологічні механізми, які активуються в нашій свідомості у період війни.
Виснажений організм гірше витримує наступний удар. Серце, яке місяцями живе без парасимпатичного відновлення, стає вразливішим. Мозок, який постійно перебуває в режимі загрози, починає гірше спати, гірше концентруватися, гірше регулювати емоції. Відпочинок під час війни — це спосіб залишатися функціональними в реальності, яка триває занадто довго.
В Україні Перше травня вже ніколи не буде тим, чим воно було в СРСР. І добре. Нам не потрібні паради, штучна урочистість і обов’язкова радість за розкладом. Але, можливо, нам потрібне інше прочитання цього дня.
Перше травня може бути не святом ідеології, а днем дозволу. Дозволу не відповідати на всі повідомлення одразу. Дозволу вийти на прогулянку. Дозволу побути з близькими. Дозволу поспати на годину довше. Дозволу не бути продуктивним бодай кілька годин.