Я керую видавництвом майже 30 років. Ми робимо підручники, робочі зошити, цифрові ресурси. Наш продукт щодня опиняється в руках учнів і вчителів по всій країні. Тому ця статистика для мене особиста. Вона про людей, з якими ми працюємо. Про тих, хто відкриває наші книжки в класі о восьмій ранку і намагається пояснити складнопідрядне речення тридцяти підліткам, половина з яких ще не прокинулася.
Парадокс, який треба визнати
На перший погляд ситуація виглядає як математична помилка. OECD Education at a Glance 2025 показує: у більшості європейських країн кількість дітей шкільного віку стабільно скорочується. Школи обʼєднуються, а класи порожніють. Здавалося б, учителів мало б вистачати, але реальність влаштована складніше.
Молоді спеціалісти залишають професію в перші пʼять років роботи. Глобальний рівень вибуття вчителів початкової школи майже подвоївся: з 4,62% у 2015 році до 9,06% у 2022-му. Це дані самого UNESCO. Хтось іде через виснаження, хтось через зарплату. Хтось перебирається до корпоративного навчання або в ІТ, де за ті самі компетенції платять утричі більше.
За даними OECD (PISA), частка учнів, які навчаються у школах, де директори повідомляють про нестачу вчителів, зросла з приблизно 26% у 2018 році до близько 47% у 2022-му. Це означає, що майже половина шкіл у країнах OECD вже стикаються з дефіцитом педагогів. І навіть у Фінляндії, яка десятиліттями була взірцем освітньої системи, педагоги вигорають і залишають школу.
Ми стикаємося з кризою привабливості професії. Це інша за природою проблема, ніж просто дефіцит кадрів. Адже люди є, але от бажання залишитися у школі на довгий час зникає задовго до пенсії.
Зарплатня і навантаження
За даними OECD TALIS, близько п’ятої частини вчителів у країнах OECD планують залишити професію протягом наступних п’яти років, причому в окремих країнах цей показник є значно вищим.
Проблема оплати залишається ключовою: за даними OECD, зарплата вчителів нижчої середньої освіти становить у середньому близько 84% від заробітку інших фахівців з вищою освітою, а в окремих країнах, як-от Угорщина, — близько половини. Лише близько 40% вчителів задоволені своєю оплатою, а в деяких країнах ще менше.
Водночас значна частка вчителів повідомляє про високий рівень стресу, пов’язаний із реформами, адміністративним навантаженням і відповідальністю за результати учнів.
Додатковим викликом є старіння професії: понад 40% учителів старшої середньої освіти у таких країнах, як Італія, Португалія, Німеччина, а також Греція, мають 50 років і більше, що означає майбутню хвилю виходу на пенсію.
Про що ми говоримо, коли говоримо про вчителя
Тут ще хочу сказати одну річ, яку у звітах і конференціях зазвичай обходять стороною. Вчитель є людиною, яка вміє одночасно тримати увагу тридцяти різних дітей, бачить, коли учень приходить до школи голодним або наляканим, і формує у підлітків надважливі вміння сперечатися, слухати, помилятися і пробувати знову.
Безсумнівно, зараз платформи чудово структурують матеріал. AI-асистенти швидко перевіряють завдання. Але живий контакт, довіра між учнем і педагогом, той момент, коли дитина нарешті розуміє теорему Піфагора і дивиться на тебе очима, повними відкриття, це залишається людським.І тому саме це треба захищати передусім.
Тому коли галузь називає термін «криза вчителів», насправді ми маємо на увазі ризик втратити щось фундаментальне в тому, як люди навчаються і людину, яка стоїть перед класом і вірить, що те, що вона робить, має значення.
Конкуренція за увагу: хто виграє і за якою ціною
Поки вчителів стає менше, конкуренція за увагу учня стає жорсткішою. Дитина сьогодні має доступ до YouTube, TikTok, подкастів, ігор, будь-якого контенту у будь-який момент. Освіта конкурує за увагу з найкращими маркетинговими командами світу. І школа в цьому змаганні часто виступає зі звʼязаними руками.
Цікаво, що WEF Future of Jobs Report 2025 відносить учителів до переліку професій із найвищим очікуваним зростанням попиту у найближчі роки. Тобто ринок праці кричить: «нам потрібні вчителі», а самі вчителі масово йдуть, а це породжує розрив, який треба осмислити.
Видавці, розробники платформ, освітні стартапи, всі ми відчуваємо цей тиск. І відповідаємо на нього по-різному. Хтось іде шляхом гейміфікації. Хтось інвестує в адаптивні алгоритми. Ми у «Ранку» намагаємося робити матеріали, з якими вчителю цікаво і зручно працювати. Бо наш кінцевий клієнт, це педагог у класі. Якщо він отримує ресурс, який допомагає йому бути кращим, він залишається в професії довше.
Оскільки ми створюємо навчальні середовища, в цьому сенсі наша відповідальність перед вчителем така сама, як і перед учнем. Коли ми розробляємо новий підручник або цифровий ресурс, одне з ключових питань у команді: чи зменшує це навантаження на педагога? Чи дає йому опорні точки для власної творчості?
Це може здатися дрібницею порівняно з глобальною статистикою UNESCO. Але зміни в освіті завжди відбуваються через конкретні рішення конкретних людей у конкретних класах. Якщо видавець, платформа, методист або директор школи ухвалюють ці рішення з думкою про вчителя, а не лише про учня або про звіт, щось починає зсуватися.
Бо якщо ми інвестуємо виключно в платформи, підручники та AI-інструменти і робимо вигляд, що це вирішує проблему, ми обманюємо самих себе. Уся ця інфраструктура залишається мовчати, якщо перед класом стоїть людина виснажена і демотивована або та, що вже написала заяву на звільнення.
Що варто зробити і хто це повинен робити
Відповідь на виклик UNESCO лежить у кількох площинах одночасно, тому кожна з них вимагає різних гравців.
По-перше статус і зарплата. Це банально, але справедливо. Жодна реформа змісту освіти, жодна нова платформа утримає вчителя, якому за двадцять років роботи платять менше, ніж оператору call-центру. Деякі країни вже роблять конкретні кроки. Південна Корея залучає педагогів у сільські райони через вищу оплату і менше навантаження, а в США працює програма списання студентських боргів для тих, хто працює у сфері освіти. Це хоч і не великі реформи, але це конкретні фінансові сигнали для конкретних вчителів.
Другим важливим для обговорення аспектом є педагогічна автономія. Дані TALIS 2024 чіткі: учителі з вищою навчальною автономією демонструють вищу адаптивність, більше задоволення від роботи і краще психологічне самопочуття. Системи, що надмірно стандартизують і контролюють, витісняють дуже хороших спеціалістів, а ті, хто залишається, вигорають швидше.
Якщо говорити про початок роботи в освіті, то перші пʼять років у школі критичні, і дані це підтверджують. Молодий вчитель потребує ментора, часу на рефлексію, права на помилку. Дослідження в Англії показують, що покращення утримання молодих педагогів безпосередньо повʼязане з інвестиціями у менторські програми. Онбординг у педагогіці розвинений набагато слабше, ніж у корпоративному секторі, але це змінити реально.
Водночас адміністративне навантаження залишається одним із головних факторів стресу, що підштовхує до звільнення. Я вважаю це кроком до початку сприйняття ШІ як помічника в навчальному процесі, бо якщо він звільняє вчителя від двох годин рутини на день, педагог отримує простір для того, що машинам дається важче, тобто живого спілкування, індивідуального підходу, емпатії.
Наостанок
44 мільйони це велика цифра. За підрахунками UNESCO, щоб забезпечити цю потребу в педагогах, світу потрібно витрачати близько 120 мільярдів доларів на рік лише на зарплати, і це в той момент, коли глобальне фінансування освіти, за прогнозами, скоротиться на 25% до 2027 року. Тобто ресурсів менше, а потреба більша.
Але 44 мільйони це мільйони конкретних окремих рішень: піти чи лишитися, протриматись ще рік чи ні. І кожен, хто працює в освіті або дотичний до неї, на ці рішення впливає.
Я вірю, що технології змінять багато. Гібридні формати, мікрокурси, асинхронне навчання — усе це вже відбувається і відбуватиметься далі. Але ці зміни мають сенс лише тоді, коли є кому їх впроваджувати, а також, коли є люди, які хочуть і вміють навчати.
20 років стажу кажуть не лише про цифру чи досвід. Вони напряму кажуть про знання, як конкретна дитина засвоює дроби, як вчиться читати по складах, про довіру, яку будували роками як з учнями, так і з батьками, і навіть про розуміння, що о дев'ятій ранку в понеділок абстрактна теорія не заходить, і треба думати як подати матеріал інакше. Таке, повірте мені, не оцифровується.
Тож, перш ніж багато дискутувати про майбутнє освіти, непогано було б спершу з’ясувати, чому стільки людей із неї йдуть.