США, ЄС і Велика Британія офіційно запровадили санкції на російський енергетичний сектор, однак кожен із них надав «Сахаліну-2» персональний дозвіл на продовження роботи. Причина в Японії, яка залежить від наявних контрактних поставок з «Сахаліну-2», - приблизно 9% її річного СПГ-імпорту - близько 5,9 мільйона тонн на рік. Японські компанії Mitsui & Co. та Mitsubishi Corporation досі утримують 22,5% у статутному капіталі проєкту. Для порівняння: британська Shell після повномасштабного вторгнення оголосила про вихід і зрештою продала свої 27,5% - нехай і за символічний $1 млрд, нехай і з затримкою до 2024 року, нехай і під тиском кремлівського указу про примусову реструктуризацію.
Японські акціонери не зробили навіть цього. Mitsui і Mitsubishi залишилися у проєкті, продовжують отримувати дивіденди від «Газпрому» і слугують головним аргументом Токіо на переговорах із партнерами по G7 про збереження санкційних виключень. Це фактично виторговує у партнерів по G7 право продовжувати купувати газ від «Газпрому».
Проєкт залишається машиною для генерування прибутку: «Газпром» контролює 77,5% статутного капіталу, виробництво зросло до 10,3 мільйона тонн СПГ у 2025 році, а виручка від продажів утворює дохід від мінерального видобутку та експортних мит, що надходять безпосередньо до федерального бюджету Росії.
Близько 80% обсягу реалізується за довгостроковими контрактами з японськими та південнокорейськими покупцями за формулою, прив'язаною до ціни нафти. Японські JERA, Tokyo Gas, Tohoku Electric, Kyushu Electric та Osaka Gas разом купують близько 5 млн. тонн на рік. Південнокорейська KOGAS додає ще щонайменше 1,5 млн. тонн на рік – разом довгострокові контракти з японськими та корейськими покупцями формують «кістяк» у 6,5 млн. тонн на рік гарантованого збуту. Решту «Сахалін» продає до Китаю – частково за середньостроковими контрактами (прив'язаними до Brent), частково на споті (прив'язаними до JKM). Обидва формати значно чутливіші до ринкової кон'юнктури, ніж довгострокові японсько-корейські угоди.
Саме ця цінова кон'юнктура у 2026 році виявилася надзвичайно вигідною для Москви. Після того, як закриття Ормузької протоки вивело з ринку близько 20% світових поставок СПГ, спотові ціни JKM перевищили $20 за MMBtu. Спот-продажі «Сахаліну» можуть принести лише за весну 2026 року понад $200 млн додаткового прибутку (так званого windfall profit) від продажу СПГ до Китайських коротко-строкових покупців за підвищеними ринковими цінами. Довгострокові контракти з японськими покупцями зреагують на підвищення цін із відставанням у 2–3 місяці, тож черговий стрибок виручки за їх рахунок очікується вже від червня. Водночас нафта «Сахалінський бленд» – близько 3 млн тонн на рік продається на спот-умовах китайським НПЗ і трейдерам; оціночна місячна виручка за ринковими цінами від неї перевищила $200 млн після березня 2026-го. Якщо взяти орієнтовні надприбутки «Сахалін-2» за три місяці весни 2026 року на рівні близько $600 млн (газ і нафта разом), то навіть лише податок на прибуток за спеціальною ставкою до 32% у рамках угоди про розподіл продукції означатиме до $190 млн додаткових надходжень для російського бюджету, не враховуючи роялті та експортні мита на нафту й СПГ, які ще більше збільшують фіскальний ефект.
Офіційно Китай займає третє місце серед імпортерів «Сахаліну-2» – близько 23% від загального обсягу. У березні 2026 року «Сахалін-2» поставив до Китаю рекордні 445 тисяч тонн СПГ за один місяць – і це не було наслідком зростання внутрішнього попиту. Росія навмисно максимізувала спотові продажі, поки ціни перебували на піку.
Китайські компанії скористалися ситуацією по-своєму: у березні вони перепродали від 8 до 10 вантажів СПГ – рекордний місячний показник за всю історію спостережень. З початку 2026 року перепродано 1,31 млн тонн – 19 вантажів, що пішли до Південної Кореї, Таїланду, Японії, Індії та Філіппін. Купуючи «Сахалін» за нижчою ціною (вигоди від санкційних знижок і відсутності альтернативи), Китай перепродавав вільні «несанкційні» вантажі іншим покупцям у регіоні за ринковою ціною вище $20/MMBtu, виступаючи своєрідним спекулянтом на азійському ринку.
Фінансові потоки від «Сахаліну‑2» безпосередньо підсилюють російський бюджет і енергетичну інфраструктуру: проєкт сплачує податки, що надходять до федерального бюджету РФ, а газові роялті в натуральній формі закачується в газотранспортну систему «Газпрому» на Далекому Сході – регіоні з високою концентрацією військових та оборонних підприємств. У цьому сенсі санкційні винятки, покликані захищати енергетичну безпеку Японії, де‑факто захищають і стабільність доходів «Газпрому», і ресурсну базу російського військово‑промислового комплексу.
Термін їхньої дії спливає у червні 2026 року. Продовження виключень означає ще місяці гарантованих мільярдів для Кремля від «Сахаліну»; відмова змусить Японію нарешті шукати альтернативи, які вона, за власними словами, вже давно має.