Середземноморський тип
Влітку 2023-го захоплення території, що звільнилась від води, починали одинадцять видів рослин-першопрохідців. Наприкінці 2025-го науковці зафіксували там вже понад 340 видів.
– Протягом нинішнього сезону ця цифра суттєво збільшиться. З’являється багато нового, – каже провідна наукова співробітниця Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного Анна Куземко. – Вперше мені спало на думку, що настав час робити геоботанічне обстеження цієї території. Ми брали певні ділянки десять на десять метрів і записували всі види рослин, які потрапили на них. Я очікувала, що буде, ну, 10-20 видів на опис. Але на деяких ми зафіксували понад пів сотні різних видів рослин.
Для подібних лісів це доволі багато. Для порівняння Анна наводить приклади островів біля Києва чи Черкас, де нормальна кількість видів на таку площу – від двадцяти до тридцяти.
З одного боку, це показник того, що екосистема перебуває ще на етапі становлення. Залишається багато піонерних, однорічних рослин. І коли система буде стабільнішою, то їх поменшає, а на заміну прийдуть багаторічники, пояснює науковиця.
– Але, з іншого боку, все ж такі природні ліси, які розвиваються самостійно, багатші і справді стають осередками біорізноманіття, – каже вона.
Компанію вербам уже очевидно складає тамарикс, який взяв на себе формування чагарникового ярусу. Своїми суцільними заростями він захоплює насамперед слабко сформовані ґрунти, де некомфортно вербам.
Саме ця рослина з лілово-бузковими пухнастими суцвіттями надає заплаві середземноморського шарму і дозволяє віднести вербово-тополевий ліс до південного типу. У північніших широтах на його місці росли б крушина і чагарникові верби.
– Якщо вже говорити про характерні риси, то все рухається в бік таких приморських угруповань, – каже Анна Куземко. – Зараз там рясно квітне жовтозілля весняне. Є два види лободи, які ростуть на слабо засолених ґрунтах.
Зрештою рослини почали вкривати навіть черепашкові відклади, які ще минулого року стояли майже голі. Без сюрпризів не обійшлося і тут. Деякі з них інтенсивно заростають, причому не якимось чужорідним видом, як можна було б очікувати, а аборигеном – латуком татарським. Рослиною з бузковими квітами, що нагадують петрів батіг.
На перезволожених місцях починають домінувати очерет і очеретянка. У цій біотопічній мозаїці порожніми залишаються незначні за площею такировидні ділянки.
– Ми пояснюємо це тим, що частину з них постійно заливає водою, – розповідає Анна. – В деяких місцях вони настільки пухкі, що ними важко пересуватися, ти просто вгрузаєш у ці тріщини. Десь вони навпаки дуже сухі, а поверхня їх вкрита плівкою з водоростей. За рахунок неї земля не розвіюється. Зараз на таких ґрунтах поширюється тамарикс. І швидше за все вони і далі заростатимуть ним.
Водночас з’явився і новий фактор, який впливає на розвиток і життя лісу, – тварини. Приміром, якщо на перших етапах на дні Каховського водосховища переважали рослини, насіння яких розносить вітер, то тепер дедалі більшу роль відіграють види, які поширюють тварини, у тому числі комахи.
Місце для тварин
– Через безпекові умови ми могли зайти буквально на 200 метрів вглиб від берега і обстежували якусь частину відсотку від загальної площі. Відповідно, можливо, далі щось інше, можливо, щось набагато цікавіше, – каже Олексій Василюк, який і вивчав зоологічну складову. – Але побаченого вистачає, аби сказати, що як для трьох років екосистема дуже гарно наповнюється тваринами. Особливо враховуючи, яке невелике там різноманіття екологічних оселищ.
Судячи зі знайдених слідів лисиць, шакалів, тхорів, дрібніші ссавці потроху обживають територію. Водночас для великих копитних ліс все ще загустий. Біля водойм багато навколоводних, насамперед перелітних птахів, серед яких часто трапляються види під охороною, в тому числі галагази, огарі. Там вони роблять зупинку. У самому вербовому лісі все ще не може бути видів, які гніздують у дуплах, адже молоді дерева затонкі, зате дрібним комахоїдним, які роблять гнізда серед гілок, є де розгулятися. Тут їм краще, ніж в інших місцях, каже Олексій Василюк.
Тим паче, що комах, якщо говорити про кількість, дійсно багато.
– Хоча видове розмаїття не таке велике, зокрема через те, що немає значного квітучого різнотрав’я, – пояснює Олексій. – Для частини з них це не домівка — їх просто заносить вітром або вони випадково туди залітають. Водночас ліс вже заселяють жуки і метелики, личинки яких розвиваються на вербах і тополях. Ми бачили різні пошкодження листя і навіть стовбурів. Поки що це не масове явище. Проте, думаю, що комахи цілком можливо стануть фактором прорідження верб. Коли продираєшся крізь них, то видно, що частина пагінців всохли. Але здебільшого це ті, що не вижили в перший же рік. І зараз густина лісу досі висока. Для нас залишається загадкою, як саме природа прорідить його і обере лише найсильніші дерева. Можливо, тварини відіграють у цьому вирішальну роль.
Дистанційне моделювання показує, що вже 75% долини колишнього Каховського водосховища зайняті зімкнутою рослинністю. Це переважно вербовий ліс і очерет, який утворює болотні угруповання. І насправді визначальними для території стали саме ті перші три місяці після підриву Каховської ГЕС, протягом яких фактично і сформувалось обличчя майбутньої заплави. Верба залишається її головною зіркою.
Еталонна верба
Коли Олександр Поліщук, старший науковий співробітник відділу мембранології і фітохімії Інституту ботаніки, вперше потрапив до каховського лісу, в нього ще не було якихось чітких наукових гіпотез. Ним рухала, радше, цікавість.
– Це було бажання зрозуміти, чим же та верба така унікальна і що то за умови, в яких вона росте. Бо ботаніки, геоботаніки, екологи постійно кажуть про це. І я, як фізіолог і така більше лабораторна людина, був заінтригований, – пояснює він.
Перші спроби пролити світло на ці питання Олександр зробив ще в минулому році. Згодом до нього приєдналась колега з сусіднього відділу фітогормонології Інституту ботаніки Катерина Романенко. З цього фактично і почалися дослідження лісу вже як живого організму.
Діагностувати, приміром, фізіологічний стан рослин допомагав науковцям прилад, який розробив співробітник Інституту біохімії Ігор Панас.
– Достатньо просто прикласти листочок до сенсора, натиснути кнопку, щоб дізнатися, як почувається рослина. Це як поміряти температуру дитині електронним градусником, торкнувшись до лоба, – розповідає Олександр.
Перше, що вразило, – ефективність фотосинтезу. Вимірюючи, наскільки добре листки перетворюють світло на енергію для росту, він побачив значення, які не зустрічав навіть у лабораторії: верби працювали фактично на повній потужності, майже без втрат.
– Є такий параметр – індекс роботи фотосистеми ІІ. Його теоретичний максимум – 0,83, більше просто не буває. І, приміром, у наших рослин, вирощених в ідеальних умовах культуральних камер, він сягає 0,78-0,80. Це дуже хороший результат, який означає, що рослини здорові і почуваються добре. На Каховському водосховищі у верб було 0,83 – тобто еталон.
Шукаючи пояснення цьому, Олександр згадав інший великий проєкт, в якому брав участь. Перед науковцями стояла задача обрати найкраще дерево для озеленення Києва, яке б витримувало міські умови.
– Ми аналізували робінію, катальпу, гінкго, вербу. І тоді верба теж показувала високі цифри, але, звичайно, не настільки, як на Каховському водосховищі. Разом з тим, я згадав, що в спеку в неї падав рівень поглинання вуглекислого газу. Верба, щоб не висохнути, на цей час прикриває свої продихи (маленькі віконця на поверхні листя, через які дихає), але при цьому не страждає. Така особливість виду – вона переходить у режим перечікування несприятливих умов.
Напевно все те саме відбувається і на Каховському водосховищі. Водночас там на неї працює висока вологість ґрунту, багатого на поживні речовини. Але, на думку Олександра Поліщука, не тільки це:
– Як фізіолог я бачу, що ґрунт тут, імовірно, дуже багатий на вуглець. Дно водосховища накопичило мул з органікою, яку переробляють мікроорганізми. В результаті органічний вуглець окиснюється і виділяється вуглекислий газ. Але верба не відпускає його далеко в атмосферу і тут же ловить, перетворюючи на нову деревину і листя.
Високий вміст органічної речовини у донних відкладах може частково пояснювати не тільки інтенсивний ріст, а й те, чому вони нормально почуваються навіть на яскравому сонці.
– У багатьох рослин є проблема: світла багато, але вони не можуть повністю використати його для поглинання СО₂. Через це фотосинтез працює гірше, рослина відчуває стрес і вмикає захисні механізми. А тут ми побачили, що верба ефективно справляється з ситуацією. Візьмемо до прикладу біофізичний параметр, який показує ефективність транспортування електронів при фотосинтезі. Як виявилось, сам механізм працює прекрасно. Згрубша кажучи, внутрішній двигун спалює світло просто так, в холостому циклі і готовий запрацювати, щойно умови покращаться.
З моменту першої поїздки до Каховського водосховища науковці виокремили кілька напрямків досліджень. Багато даних, з тих, що вони збирають, мають показати, як саме почувається верба. Йдеться, приміром, про той же вміст хлорофілу, який використовують як біомаркер стану рослини. Він виявився на рівні найкращих світових показників. Це в принципі можна було передбачити, каже Олександр Поліщук, але коли приїжджаєш на місце, все бачиш на власні очі, мацаєш руками, то це зовсім інші відчуття.
– Загалом, ми ще минулого року помітили цікаві закономірності. Там, де хороші умови, де дерева, вже створили осередок, затінили від сонця кроною ґрунт, і він не пересихає, там почало з’являтися більше трав’яної рослинності, мохів, лишайників. І верба таким чином сама себе підтримала і почувалася краще. На тих же місцях, де не змогла сформувати критичну щільність, вона поступово відмирає і проріджується інтенсивніше, відкриваючи простір іншим видам, – каже він.
Послухати дихання
Крім цього науковці поставили за мету порахувати вуглецевий баланс екосистеми – скільки вона викидає вуглецю, а скільки поглинає. В цьогорічну експедицію почали робити спеціальні добові виміри що дві години в кількох точках, щоб оцінити здатність верби до засвоєння газу. І виявилось, що ліс і ґрунт під ним настільки живі і активно дихають, що навіть заміри перетворювались на виклик.
Для цього листок поміщають у спеціальну камеру, яку провітрюють, поки концентрація вуглекислого газу в ній не наблизиться до атмосферної, тобто 400 ppm (частин на мільйон). А далі дивляться, як швидко рослина поглинає його.
– І от виставити цей газовий баланс було дуже складно. Бо одна справа – теорія, а інша – ми сидимо, тут, в конкретному лісі зі своїми умовами. І показники постійно стрибають, такі інтенсивні процеси відбуваються в цій молодій екосистемі, – каже Олександр.
Як він це пояснює. За ніч у лісі накопичується дуже багато CO₂. Вітер слабший, крони дерев щільно зімкнуті, повітря майже не перемішується, в результаті між землею та верхівками верб утворюється своєрідний “килим” із вуглекислого газу. Його концентрація може сягати 600–700 ppm.
Коли нарешті з’являється сонце, верба дуже швидко вибирає накопичений СО2. Але там, де проміння пробивається крізь прогалини в кронах і нагріває землю, ґрунт буквально “вистрілює” новими невидимими оку гейзерами газу.
– Тому вночі нам доводилось миритися з 550-600 ppm, і вважати це базовим рівнем, від якого міряти дихання. Вдень було ледь не вдвічі менше, бо верба з'їдала CO₂. І ми жартували, що треба було захопити з Києва трохи забрудненого повітря. А місцями були ці пікові 600-700 ppm, – розповідає Олександр.
Так чи інакше, але “дихання” ґрунту, добре корелюється з диханням листків, додає він. Тобто йдеться вже не просто про зарості, а про екосистему, в якій сформувалися певні зв’язки. Молодий ліс створює свій власний мікроклімат і власний “вуглецевий ритм”.
– Направду активність ґрунту вражає. І мабуть, добре, що там з’явилась саме верба, тому що вона дуже швидко і ефективно вловлює цей вуглець та перетворює його на біомасу, консервуючи під землею у коренях, в самих стовбурах. Але водночас я би на цьому етапі все ж не недооцінював його запаси на дні Каховського водосховища. На перший погляд може здаватися, що верба поглинає значно більше вуглекислого газу, ніж екосистема виділяє. Проте зараз я поки не готовий сказати, який баланс.
Ці спостереження продовжать у наступних експедиціях влітку і восени. А дати відповідь на це питання науковці планують до кінця року.
Усі зібрані в польових умовах дані тепер оброблятимуть у лабораторії. Але з того, що можна сказати вже: ліс дуже стабільний. Це для тих песимістів, які говорять про те, що він ось-ось висохне.
– Зараз я бачу, що верби прекрасно себе почувають. Я сам себе вважаю і мене вважають закривачем відкриттів, бо завжди стараюсь шукати якісь підступи, – сміється Олександр Поліщук. – Але максимальний підступ, який знайшов, це те, що в ґрунті може бути багато CO₂, про який ми не знаємо.
Різні почуття
– Експедиція сюди – це був для мене незакритий гештальт. Я ж багато розповідаю про це місце та процеси відновлення природи. А коли питають, чи їздив? Ні, – каже Олексій Василюк. – На щастя, ми багато спілкуємось з колегами, тож я добре уявляв природу Великого Лугу. І саме такою її і побачив. Чого я насправді не усвідомлював, так це наскільки ексклюзивні ці дослідження. Потрапити сюди означає потрапити в зону бойових дій. Але ні наукові інститути, ні іноземні лабораторії не можуть собі дозволити відправляти спеціалістів у офіційні відрядження до зони бойових дій. Тим паче треба усвідомлювати, що над твоєю головою може пролетіти дрон і це є реальною загрозою. Одним словом, тепер я розумію, чому за три роки не з'явилась інша група, яка б це досліджувала. Забагато перешкод і навіть короткі відвідини цієї території дуже цінні.
Тим більше, що до тих локацій, які науковці обстежували ще в 2023 році, вже немає доступу. І якщо спочатку вони працювали на території нацпарку “Кам’янська Січ”, то далі доводилося переміщатися все вище по Дніпру і тепер дослідження проводили поблизу Нововоронцовки – у 14 км від лінії бойового зіткнення. Безпековий фактор накладає багато обмежень.
– Цього разу ми навіть обговорювали ідею, що можна було би готувати номінаційне досьє для включення території колишнього Каховського водосховища до Світової спадщини ЮНЕСКО. Принаймні вона відповідає критеріям для об’єктів змішаного типу, які мають історико-культурну та природну цінність, – каже Анна Куземко.
Природно, що сприйняття нового лісу різниться, і приміром, у місцевих жителів воно складніше. Навколо нього вже встигли сформуватися свої історії і легенди, переважно тривожні. Багатьом так само важко змиритися зі змінами у пейзажі, як і три роки тому. Природа загоює місце, яке для людей залишається травмою.
– Одна жінка, зрозумівши, що ми ходимо до водосховища, казала: “Якби ви приїхали сюди, коли було море, ви б побачили, яка у нас тут була краса, а зараз просто гадюшник”. Чому? “Ну бо завелися змії. Ви би бачили, яких анаконд люди вбивали”. Ми так собі розуміємо, що це напевно жовточеревний полоз, червонокнижний вид. Іншого варіанту, кого ще можна прийняти за анаконду, ми не придумали, – каже Анна. – Ну але, принаймні, приємно, що керівництво громади розуміє цінність цієї території і ми багато говорили про те, що найкраща доля для неї була би у створенні біосферного заповідника.
А поки в голови громади, історика за фахом, є ідея створити у Нововоронцовці хаб для дослідження Великого Лугу. Науковці ж і далі збираються співпрацювати з громадою і разом обговорювати майбутнє цієї території.
– Хотілося б, аби воно вирішувалося не лише в урядових кабінетах, – каже Анна. – А щоби почули і наукові аргументи, і думки людей, які живуть на берегах колишнього водосховища у таких небезпечних нині умовах.
Попередні матеріали:
