Водопілля й верболози
Минулого року науковці здійснили дві експедиції в місця колишнього Каховського водосховища — за три тижні після трагедії, а потім через три з половиною місяці. За цей час принаймні третину дна вкрив вербовий ліс — здебільшого в південній частині, а також уздовж прибережних районів.
Ще протягом першого візиту дослідники підрахували, що на квадратному метрі видніє до 90 паростків. Цьому бурхливому розвитку верболозу сприяла і велика кількість насіння, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, і вологий, багатий на поживні речовини субстрат. Лише за чотири місяці висота деяких дерев сягнула понад трьох метрів. А число видів рослин, які почали освоювати вільну від води територію, побільшало майже вдесятеро. Тільки чверть із них були чужорідними.
Із початку року ви вже двічі були в тих місцях. Що там?
Уперше ми побували в Кам’янській Січі 11 квітня. То не була мета нашої експедиції, бо ми досліджували біорізноманіття об’єктів культурної спадщини — старих цвинтарів, курганів й оборонних валів. Але оскільки опинились неподалік, то не змогли не заїхати в парк. Тим паче, що він святкував 5-річний ювілей.
Зрозуміло, що це була рання весна, природа тільки відновлювалася, тож рано було говорити про якісь результати заростання водосховища, збільшення площ з рослинністю. Але ми побачили, що верба добре перезимувала, не замерзла й не засохла. І фактично на той момент мала вже повністю розгорнуті листки. Тобто відновила вегетацію. І можна сказати, що з вербовими лісами все гаразд.
Восени ви зазначали, що доля верб залежатиме від того, якою буде, зокрема, весняна повінь. Чи вистачить води, щоб плавні розвивалися?
Весна дуже рання. Уже в кінці квітня в степу ми спостерігали масове цвітіння ковили. Хоча зазвичай це відбувається на два-три тижні пізніше. Зараз водопілля ще триває. Це такий циклічний процес. Спочатку затоплення було досить сильне, потім вода спала, а тепер пройшли дощі — і водосховище знову наповнюється.
Незарослі ділянки сухого дна, куди не дійшла болотна рослинність чи верба — такири, зволожилися, і я думаю, що їхнє заростання триватиме. Низини колишнього Каховського водосховища затоплені водою. І все це створює гарні умови, аби проросла нова порція насіння верби. Тому очікуємо на появу нових площ вербових лісів на дні Каховського водосховища. Принаймні сподіваємося, що так станеться. Я думаю, що цієї води вистачить.
Що ми мали раніше: тоненьку смужку збідненої рослинності завширшки два-три метри, дуже стрімкі береги, а далі йшла, якщо можна так сказати, гідропустеля. У ній росли тільки водорості. Зараз це безліч мілководних водойм різної глибини з вищими рослинами. Тобто йдеться про те, що площа природних біотопів сильно зросла. Вони сприятливі і для нересту риб, для птахів. Звісно, ми маємо проблеми з дослідженням цих територій через обстріли. Але спостереження біля Запоріжжя, де водосховище ширше, покажуть, чи насправді збільшилися нерестовища і кількість птахів.
Пам’ятаю, минулого року ви фіксували, що принаймні частину верб вразив грибок.
Ми справді в жовтні бачили на багатьох вербах грибок. Можливо, він проявиться пізніше, бо зараз листки ідеально зелені, абсолютно не уражені. Але принаймні той грибок, який був минулої осені, верб не вбив. І цей ліс формуватиметься. Та зрозуміло, така аномальна щільність не залишиться. Не може рости кілька десятків верб на квадратному метрі. Тож він поступово проріджуватиметься. Якісь сильніші особини домінуватимуть, затінятимуть слабші, ті випадатимуть. Але це природний процес.
Якщо повернутися до такирів. Ви кажете, що там верба має шанси. А які тут можливі варіанти, якщо не верба?
Ви так мене питаєте, ніби я дослідив уже десять разів підриви гідроелектростанцій. (Сміється.) Я можу тільки припускати. Ніхто не знає, як воно буде. Бачите, які сюрпризи виникають. Оця класична схема сукцесії каже нам, що першими на порушені ділянки приходять однорічні рослини, які швидко захоплюють території. А тут так не відбулося. Якщо пам’ятаєте, на це насамперед вплинув період, коли сталася трагедія. Тоді саме плодоносила верба.
Для порівняння. Ми зараз досліджували ділянки Милівської балки, де було озеро. Вода в ньому висохла тільки восени, залишивши по собі такири. І тепер там домінує латук татарський. Бо на той момент, коли ґрунт на цій ділянці висох, насіння верби вже втратило здатність сходити. І виходить, що якби Каховська трагедія трапилася, наприклад, восени, то ми бачили б зовсім іншу картину. Можливо, навіть море амброзії або злинки канадської. Бо насіння цих бур’янів дозріває у другій половині літа й восени. Водночас наша флора, навпаки, через літній анабіоз здебільшого закінчує свій малий або великий життєвий цикл наприкінці весни або на початку літа. Тож так і сталося, що коли насіння бур’янів дозріло, то місце вже було зайняте.
За нашими оцінками, на листопад минулого року 12 % площі водосховища були вкриті водою. 43 % заросли вербою або водно-болотною рослинністю. І 45 % не заросли або там дуже розріджена рослинність. Йдеться про такири, черепашкові й піщані відкладення (як показує моделювання, минулого листопада такири займали близько 11 % дна водосховища, найбільше їх спостерігали в центральній частині колишнього водосховища й на правому березі відновленого русла Дніпра. — LB.ua). Тобто приблизно половина водосховища заросла, а половина — ні. І тепер справді питання, а що буде із цією іншою половиною.
12 % води — це, нагадаю, на момент осені. Тобто коли посуха й мінімальна кількість вологи. До речі, Олексій Василюк (голова Української природоохоронної групи. — LB.ua) проаналізував ландшафтну структуру Великого Лугу до будівництва Каховського водосховища. За його даними, водойми тоді займали 13 %. Тобто води стільки, скільки було раніше.
Зараз водопілля, води дуже багато. І це теж у принципі такий запобіжник проти бур’янів. Якби сьогодні ці території були сухими, то їхнє насіння, яке висипало восени, могло б зійти. Але в нас, по-перше, не так багато вологолюбних бур’янів. А по-друге, Каховське водосховище сильно залило — і це насіння просто вимокне. Натомість місцеві вологолюбна верба й болотні рослини займуть ще більші площі. Це моя теорія. Однак подивимося, що покаже життя.
Те, що плавні так бурхливо розвиваються, — це їхня властивість?
Це така досить реактивна рослинність. От візьмімо до прикладу дуб, який формує надзаплавні ліси, і вербу, яка є домінантною в заплавних. Дуб не проростає того самого року, тільки наступного. Якщо маєте зрілий жолудь, який утворився в червні, і вирішили посадити його, то він не проросте. Мусите покласти його на місяць у холодильник, він пройде морозом стратифікацію — і вже восени зможете його проростити. А верба цього не потребує. Вона проростає без періоду спокою, без стратифікації. Те саме з тополею.
Водночас такі ліси доволі бідні, але це природно. Якщо говорити про плавні біля Херсона, то там через тривалий пізній паводок росли тільки три види дерев: верба біла, тополя чорна і трошки вільхи звичайної або клейкої. Дуб, береза вимокали.
Водночас заплавні ліси конкурують з трав’янистою рослинністю — з осокою тощо. Думаю, що їм дуже непросто. Тому, напевно, верба й утворює таку величезну кількість насіння — тисячі насінинок на дерево, аби боротися з трав’янистими конкурентами.
І тут так само відбувається? І ще насправді не дуже зрозуміло, хто переможе?
Ми насамперед переживаємо, щоб дно Каховського водосховища не стало розсадником інвазивних бур’янів. А домінуватимуть там природні лісові угруповування чи водно-болотні — особливого значення немає. Мене хвилює інша проблема — верба, яка утворилася. Їй же ще навіть року немає. Зрозуміло, що цього сезону вона не буде цвісти й не дасть насіння. Уся надія знову на старі верби по берегах, завдяки яким і з’явилася вся ця поросль. Якби молоді верби вже цього року мали насіння, тоді можна було б на 100 % сказати, що ми переможемо. А так виходить, що насінню доведеться досить далеко летіти з берега на незарослі ділянки. Тож є певні хвилювання.
А якщо говорити про черепашкові відкладення?
Вони заростають дуже слабко. Але ще ж є, приміром, досить багато вапнякових схилів, які кам’янисті і засухі для верби. Рослинність займає цей голий вапняк так само повільно. Колись там були петрофітні степи — кам’янисті степи. І вони повинні відновитися. Але в перший рік ми не знайшли таких місць, де активно йшов би цей процес.
Чому так, є пояснення?
У мене була версія. Відновленню рослинності на цих вапняках заважають зарості очерету, аморфи, тої самої верби. Бо фактично все узбережжя водосховища, як парканом, відгороджене смужкою цих заростей. І тільки вище від неї йде степ. Тобто насіння просто не може подолати цю смугу перешкод і потрапити на вапнякові схили. Воно застрягає в тому очереті. І, власне кажучи, ця гіпотеза підтверджується. Бо ми знайшли ділянку, на якій усе ж засіялися до десяти степових видів. Це місцина, де степ підходить до самих вапняків, які колись були дном водосховища, тобто фактично до колишнього урізу води. Є надія, що степи відновляться, але точно не так швидко, як заросло дно.
Злочини проти природи
Моніторингові ділянки, які науковці заклали минулого літа, аби спостерігати за відновленням рослинності на дні колишнього Каховського водосховища, розташовані на території Національного природного парку «Кам’янська Січ». Саму «Кам’янську Січ» звільнили в листопаді 2022-го, після майже дев'яти місяців окупації. Лінія фронту пройшлася охоронною територією двічі й залишила по собі незліченні сліди: окопи, рови, вирви від снарядів, вирубані дерева, пожежі, спалену військову техніку, забруднення вибухонебезпечними предметами, паливо-мастильними матеріалами тощо. Тож не дивно, що нацпарк став модельним об’єктом для оцінки впливу війни на природу. Адже стан його екосистем добре вивчали ще до повномасштабного вторгнення, тож є база для порівняння. І тепер експерти досліджують, як там оговтується природа.
Крім того, науковці з природоохоронцями фіксують злочини проти природи. Приміром, за останню експедицію змогли оглянути територію вздовж ріки Кам’янки, яка раніше була закрита через замінування. Там виявили численні фортифікаційні споруди у верхній частині степового схилу — на кілька кілометрів. Також обстежили згарища: через обстріли в нацпарку відбулися десятки пожеж.
Наскільки ці пожежі критичні для степу?
Наразі це не таке важке порушення порівняно з іншими. Багаторічні рослини нормально перенесли їх, крім тих, які були досить розвинені на момент пожежі. А однорічних рослин через неї майже немає. Утім це такий мобільний інгредієнт у степу. Вони після пожежі швидко зникають і так само швидко відновлюються. Уже наступного року їх буде багато. Ми подібне спостерігали. Тобто не можна сказати, що це мало критичний вплив. Так, негативний, бо, напевно, якась частина тварин загинула, частина рослин не дасть насіння. Але наступного року вони цвістимуть. Погано, коли пожежі відбуваються дуже часто. А через такі періодичні займання нічого страшного зі степом не відбувається.
Найгірше — це порушення покриву через окопи, бліндажі? Як вони, до речі, зараз?
По правді, це голий ґрунт, наполовину зарослий бур’янами, які першими займають пошкоджені людиною або тваринами місця. І якщо вони невеликі за площею, то степові рослини витіснять їх за кілька років. Приміром, у Кам’янській Cічі величезна популяція червонокнижного сліпачка. Він робить кротовини — і їх можуть займати бур’яни. Ну але все рівно кротовина поступово заростатиме степовими видами — і за п’ять років бур’яни зникнуть.
Але окопи, фортифікаційні споруди, вирви — це дуже важкі пошкодження, які самі не відновляться. І тут треба цьому процесу допомогти. Бо там зруйновані і рослинний, і ґрунтовий покрив, і навіть вапняк, який лежить нижче, — усе це треба складати такими шарами наново. Минулого року Українська природоохоронна група стала співзасновницею Фонду відновлення природи. І він виділив кошти на ліквідацію фортифікацій і вирв. Але я не знаю, чи зможемо реалізувати плани. Треба, щоб працювала техніка, а там дрони. Та й обстріли з лівого берега тривають. Приміром, частина траси біля Нововоронцовки, яку ми проїхали 11 квітня, 29-го вже була закрита для цивільного транспорту. Може, ситуація зміниться протягом року, але поки що проблематично прогнозувати.
Тобто ми мали б засипати порушені ділянки. І якщо є техніка, то це доволі швидкий процес. Закінчити його реально за місяць-два. Але далі наступний етап — відновлення рослинності. І це вже інше, може тривати і десять років, і більше. Теж досить дорого, бо вимагає багато людських зусиль. Тобто відновлення пошкодженого капонірами, великими вирвами тривале й дороге, на жаль.
Тут не можна просто засипати вирву й чекати, поки природа впорається?
Воно буде заростати, але дуже довго. Бо бур’яни затримуватимуть розвиток степової рослинності. Тому, як правило, їх треба косити, щоб вони не давали насіння, підсівати степові види. І так можна прискорити процес.
Колись я розробляв методику, щоб відновити Тарутинський степ, де незаконно розорали степові ділянки. То ми за основу візьмемо її, адже ситуації схожі. Там переорали, а в Кам’янській Січі розкопали, фактично ж і там, і тут знищили степовий покрив.
А як це відновлення відбуватиметься?
Степові рослини ростуть на степовому твердому ґрунті. Тому територію переорюють, вирівнюють, тобто боронують, далі треба пройтися котками, щоб утрамбувати. Після легкого греблювання висівають насіння, знову греблюють й утрамбовують котками. Загалом це трохи нагадує технологію висівання газону. На ділянці все одно з’являтимуться бур’яни, їх доведеться косити, підсіваючи степові види.
Оскільки порушення в Кам’янській Січі локальні, то бажано брати насіння того, що росте максимально поруч. Тут не треба нічого вигадувати. Це якщо ми хочемо відновити степ, який знищили 100 років тому, а довкола степів уже немає, отоді це проблема, чим засіяти. Приміром, ми думаємо відновити степовий рослинний покрив на кургані на території Ржищівської ОТГ, а він посеред поля. Знайшли найближчий курган, на якому зберігся степ, за 12 км звідти. І хочемо з нього взяти діаспори рослин відновити розораний. Бо припускаємо, що за складом рослинності вони були близькі. У Кам’янській Січі із цього погляду все трохи простіше. Це ж окопи в степу. Бери просто засівай поруч насіння. Або можна косити рослини з уже дозрілими плодами й розкидувати сіно на ділянках.
Що загалом найбільше хотілося б побачити цього експедиційного сезону?
Напевно, піски, які оголилися біля Запоріжжя. Вони теж повільно заростають. Ми плануємо поїздку туди, так само закладемо моніторингові ділянки. На тих пісках має бути червонокнижна береза дніпровська. Вона росте на островах Великі Кучугури посеред водосховища. Проте її ми, напевно, не побачимо. Але можуть бути волошки перлисті. Там є дуже рідкісні види — приміром, волошка великопридаткова, яка заселяла ті піски. Потім оселище частково затопили, частково заліснили — і її залишилося дуже мало. Цей ендемічний вид ми знайшли біля села Біленьке в Запорізькій області. Нарахували лише 100 з лишком особин. Це їх стільки всього збереглося у світі. Цей вид був фактично приречений на вимирання. І от зараз піски поряд відновилися, тож є шанс, що тепер він не зникне з планети, а виживе. Хотілося б побачити.
