Сюрприз від природи
Це була чи не найекстремальніша експедиція команди науковців, які навідуються в ці місця від грудня минулого року.
«Нас попереджали: працюйте дуже швидко, дуже обережно. Такий і був план. Але науковці інколи захоплюються, тим паче, коли йдеться про таке унікальне місце, — сміється Анна Куземко. — На останній, дуже відкритій ділянці нас засікли російські дрони — через деякий час запрацювали міномети. Хоч ми навмисно вдягли яскравий одяг, щоб навіть здалеку не нагадувати військових. Приліт був приблизно за 200 метрів від нас».
Довелося стрибати в машини і їхати. Попри це основні задачі встигли виконати: вивчили три моніторингові ділянки, кожна по 100 м², які заклали ще влітку в трьох різних локаціях.
Тоді описали вихідний стан екосистеми після осушення водосховища, зафіксувавши рослини, що почали першими освоювати простір. Визначили до десятка видів, більшість були чужорідними. Це змусило говорити про ризики поширення саме інвазійних рослин на території колишнього водосховища.
З того часу видів суттєво побільшало. При цьому науковці кажуть про формування трьох-чотирьох біотопів на досліджуваних ділянках. А, певно, найбільшою несподіванкою для всіх стало зелене море вербових заростей: верба фактично йшла за водою.
Як змінилася картина за чотири місяці? Чому прогноз про захоплення дна чужинцями поки що не справджується? Як саме верба виграла в конкуренції за місце під сонцем? І чи втримається вона?
Олександр Ходосовцев: Як воно завжди відбувається в науці? Спочатку ти висуваєш якусь гіпотезу, яку треба перевірити. Коли спустили Каховське водосховище, ми накидали різноманітних подій, які можуть відбутися. Усі вони ґрунтувалися на попередніх знаннях і дослідженнях, які екстраполювали і на цю територію.
Приміром, були побоювання спустелювання і пилових бур. Бо це те, що бачили на малих річках півдня України, коли їх перегороджували дамбами. Там через осушення утворювалися засолені такироподібні ґрунти, як-от на Сиваші. Рослинність укриває не всю поверхню — відбувається галофітизація, тому часточки пересушеного мулу можуть здійматися в повітря. Це такі деградовані землі, яких багато на Херсонщині, Миколаївщині.
Наприклад, притоки того самого Інгулу. У 2021 році ми вивчали деякі ділянки, на яких випарувалася вода. Там розвивалися внутрішньоконтинентальні солончаки. І це ж Інгул, він неподалік, ті самі умови. Але все ж таки, мабуть, не врахували масштабів подій тут і там. Вони не зіставні. Спрацювали і деякі інші фактори, пов’язані з тим, що навіть після сходження води знизу залишалася волога, бо є підпорні вапняки в деяких балках. Та й загалом Дніпро в нижній течії тече по вапнякових брилах. Це дало свої результати.
Ще в червні, після першої експедиції, ми зрозуміли: гіпотезу про спустелювання і пилові бурі можна відкидати. Природа сама справлялася з тими викликами. Але залишалася небезпека, що на території переважатимуть інвазійні види, бо ділянка відкрита, часто в оточенні антропогенних ландшафтів. Це те, що відбувається, приміром, на закинутих полях, де насамперед ідуть бур’яни чужорідного походження. І спочатку ми серед побачених видів рослин фіксували в основному інвазійні.
Анна Куземко: Минулого разу ми говорили про прогнози. І я зайвий раз переконалася, що якісь екологічні прогнози робити дуже важко і вони часто не справджуються. Я поки що не можу сказати, що наше передбачення про поширення інвазійних видів не здійснилося на 100%. А втім, сталося інакше, ніж ми очікували.
Я сказала б так: ми можемо змінювати природу, як хочемо, будувати греблі, осушувати заплави. Але природа все одно розумніша за людину. Вона зрештою зробить так, як краще.
Загалом цього разу ми зафіксували на трьох ділянках до 65 видів рослин. У червні їх можна було перерахувати по пальцях рук. Я думаю, це просто колосальна цифра. Ми і справді не думали, що всього буде так багато. Звісно, серед цих видів є чужорідні — за дуже попередньою оцінкою, їх четверта частина. Точне співвідношення ми ще аналізуватимемо.
Домінантною виявилася верба. Одразу виникло питання, чи це аборигенний вид. І найімовірніше, це гібрид нашої верби білої і чужорідної верби ламкої. Він витісняє вербу білу на Дніпрі. З іншого боку, ми не можемо казати, що цей вид інвазійний. Бо він не поводиться, скажімо, як амброзія, робінія, клен американський. Це просто вид, який заміщає один дуже генетично близький аборигенний і формує оці заплавні ліси.
Ну і серед цих заростей верби трапляються сіянці як інвазійних видів, так і місцевих, характерних для таких водно-болотних територій. Ближче до берегів, де верба не така висока і не така щільна, є кілька видів щавлю, череда, осот — десь до 20 видів на ділянку. І навпаки, де верба висока і густа, в її заростях можна знайти лише поодинокі, випадкові сіянці. Для розуміння. Коли ми робимо опис, то намагаємося визначити приблизний відсоток покриття кожного виду на описовій ділянці. І оця верба займає 98–99% від усього, що там є.
У її пануванні велику роль зіграв час трагедії. Вербового насіння на той момент було найбільше, цей пух плавав на поверхні. Вода пішла, і велика його кількість упала на родючий вологий ґрунт і проросла. Це той чинник, який важко було прорахувати. Саме тому не варто бути категоричними в прогнозах. Ми не можемо осягнути всю ту безліч екологічних факторів, які мають вплив. Так само не вгадаєш, який з них стане ключовим — чи погодні умови, чи наявність насіння того чи іншого виду, чи склад і структура ґрунту...
Ми, приміром, у припущеннях виходили з того, що в кінці літа поширюватиметься насіння інвазійних видів і заселятиме ці території. Це теж цілком реалістичний сценарій. Але було складно передбачити, що головним постачальником насіння стане верба. Адже щороку насіння утворюється в різні періоди. І якби все збіглося не так, то, можливо, відкриті території заселили б сіянці, приміром, клена американського, робінії, гледичії, ясена пенсильванського — чогось чужорідного, чого там багато росте по берегах.
На відвіданих ділянках верби займають близько 40–50% площі. Вони закріпилися там, де немає відкладів дрейсени, і настільки щільні, що через них важко продиратися. При цьому найвища рослина із заміряних була на понад три метри.
Це дивовижно, що такий шалений приріст відбувся лише за чотири місяці. Думаю, на це вплинули кілька факторів. По-перше, оцей ґрунт, він дуже родючий. По-друге, насіння проросло вкрай тісно. Це спонукало рослини тягнутися до сонця, конкурувати між собою. І дуже добре, що ми приїхали саме на кінець вегетаційного сезону і змогли зафіксувати максимальний приріст біомаси.
Натомість заростей інвазійних рослин не побачили. Можливо, сформоване насіння пошириться на решті відкритих ділянок. Але це вже буде наступного року. У будь-якому разі йому важко буде проникнути в ті щільні зарості верби.
Ліс чи не ліс на фрактальних такирах
Вербові зарості за всіма ознаками можна вважати піонерними угрупованнями. З’явилася ніша, і хтось захопив її першим. Піонерні угруповання зазвичай змінюють інші види. Така їхня доля — померти, збагативши ґрунт поживними речовинами.
«Але я думаю, що верба, якщо не станеться чогось екстраординарного, має все одно залишитися. Нас запитують, чи можна вже казати, що формується ліс. Насправді це було б дуже класно, оскільки заплавні вербово-тополеві ліси — це біотоп з 4-ї резолюції Бернської конвенції, його охороняють на рівні всієї Європи. Це якраз той мільярд дерев, які намагаються в нас посадити, а він тут уже росте. І якщо буде достатньо вологи, то мені здається, там усе ж утворюватиметься заплавний ліс — те, що ми звикли бачити навколо річок. Трав’яний покрив таких природних вербових лісів зазвичай формується з лучних і водно-болотних рослин. Частина з них уже є, і, напевно, далі їх буде більше. Але це трапиться, якщо з'являться оці вікна, коли вимруть слабші верби. Вони дозволять заселитися там іншим рослинам. Чи буде саме так, побачимо. Щось підкаже наступний рік», — пояснює Анна Куземко.
У будь-якому разі хтось переможе, а хтось загине — це природний процес. Тим паче, що зараз велика частина верб вкрита іржастим грибом.
«Завжди, коли утворюється така монокультура, тобто домінує один вид, він уразливий до різних хвороб і паразитів. Від цього гриба частина верб може випасти. Це зменшить її щільність. Тобто екосистема працює», — каже Олександр Ходосовцев.
Так чи інакше розвиток подій залежатиме від багатьох умов: якими будуть осінь, зима, сніговий покрив, наскільки вологою виявиться весна, чи буде водопілля і яким.
Ці фактори, напевно, впливатимуть на ще одну особливість ландшафту — тріщини на ґрунті, які утворилися після того, як вода пішла.
«У 1990-х роках я перетинав Сиваш, коли озеро повністю висихало, — пригадує Олександр Ходосовцев. — Вода відходила на два-три кілометри, за серпень її залишки пересихали. І десь на початку жовтня по дну можна було прогулюватися. Мене вражали ті місячні пейзажі, коли на горизонті нічого немає, а під ногами лише розтріскана кірка, оця “фрактальність”, на скільки вистачає очей. Але ж тріщини були неглибокі, десь 10 см максимум».
Такої глибини тріщин, як на дні Каховського моря, він ніколи не бачив. Ще в червні найбільші були 25–30 см, а зараз це вже 60–80 см. Причому що далі від берега, то вони глибші, а ширина може доходити до 15 см.
«Іноді складалося враження, ніби ти перестрибуєш по базальтових стовпах», — розповідає Олександр Ходосовцев.
Найбільше глибина тріщин сягала 128 см, зафіксували науковці.
«Я зі своїм 37 розміром ноги боялася провалитися в них. Тому між вербами було так важко йти, — каже Анна Куземко. — Можливо, вони розширюються через висихання ґрунту. Верби, з їхнім шаленим приростом, тягнуть воду — і тріщини збільшуються. Цікаво, як вони поводитимуться далі. Можливо, випаде ранній сніг, зволожить ґрунт — і вони зменшаться. Можливо, в них потрапить вода і замерзне — тоді навпаки. І це теж питання, як структура цього ґрунту вплине на подальше формування рослинності».
При цьому по краях тріщин і навіть по вертикальних стінках теж проростає насіння. Судячи з масовості паростків, їм там непогано. Принаймні вони захищені, поки що їм вистачає вологи. Але на цій стадії розвитку, коли з’явилися тільки два сім’ядольні листки, візуально неможливо визначити, що то за рослини і чи конкуренти вони вербам. Тобто ситуація динамічна і тим цікава.
А що побачили, крім верб? Які ще біотопи формуються? За долею яких спостерігати найцікавіше?
Олександр Ходосовцев: Пам’ятаю, як ми думали, що дно водосховища все буде в мулах. Але їх було навіть менше, ніж черепашок дрейсени. Що вразило мене — то це береги, вкриті більш ніж триметровою товщею мушель. Вони дуже схожі на ландшафти Арабатської стрілки. Коли там ідеш, усе хрустить під ногами. На Тендрівській косі так само. Отакий біотоп почав формуватися і після осушення Каховського водосховища. І коли я побачив перші фотографії, які зробив директор нацпарку Сергій Скорик, то навіть перепитував, чи те, що біліє, не відслонення вапняків? Він каже: «Ні, черепашки».
Очевидно, що такого Великого Лугу, яким його описували в XIX ст., вже не буде, бо з’явився цей біотоп, який за структурою схожий на приморські коси. І, до речі, він так само під захистом Бернської конвенції.
Ну і також є типові для річок біотопи. Ми досліджували дві локації, які повністю відрізняються: балка Милівська і балка Кам'янка. У першій вода відійшла по вертикалі десь на два-три метри, з’явилося дно, воно висохло і заростає переважно вербою. У другій колись була невеличка степова річка Кам'янка. Біля її гирла і стояла козацька Кам’янська Січ. По цій річці можна було плавати, виходити в Дніпро. Там ховалися, бо вона мала дуже високі береги. І коли підірвали греблю, рівень води там упав на 9,5–10 м.
Ще в червні річку було видно на поверхні, вона увійшла в русло, в якому існувала до затоплення. Мене запевняли, що вона текла і зникла, але це не так. Навіть рівень води в ній не змінився за ці чотири місяці. Мабуть, ті самі вапняки створили умови для її існування, а джерельця, які її напували, нікуди не ділися. Ба більше, навколо цієї річки формується заплавна водно-болотна рослинність — угруповання з рогозу, осоки та очерету. Це третій зафіксований біотоп, який утворюється в таких вологих, заплавних місцях.
Анна Куземко: Ми очікували побачити хоча б щось лучне. Але нічого схожого на луки поки що немає. Зафіксували тільки окремі лучні види, приміром, тонконіг або в’юнок. Теоретично, можливо, щось таке з’явиться на більш піднятих ділянках наступного року, але поки що на них формуються угруповання, в яких переважають однорічні лобода, амарант, портулак. Усе ж якщо звернутися до теорії екології і поняття сукцесії (зміни одного типу біотопів іншим), то луки — це еволюційно просунутіша стадія розвитку рослинності. До речі, як і прибережно-водні угруповання, які ми побачили навколо річки. Тому вони мене так здивували і водночас потішили.
При цьому майже голими залишаються ділянки, де до останнього стояла вода. Але зарості верби швидко наступають і на них. Я здивована тим, приміром, що на черепашкових відкладах хай навіть щось інвазійне, невибагливе, але проростає. Переважно це такі поодинокі рослинки, приміром, сіянці аморфи кущової. Черепашки, акумульовані ближче до берегів, і чагарники вздовж колишнього берега водосховища перешкоджають потраплянню ґрунту на них. Але буде сніг, дощ, і цей ґрунт, можливо, змиється на береги і вкриє черепашкові відклади. За такого розвитку подій там оселиться більше рослин.
Наступного разу доцільно виїхати на місце десь під кінець травня — на початку червня. Я не скажу, що тоді вже буде чітко зрозуміло, що на цих територіях відбуватиметься далі, але наступну стадію формування рослинності, біотопів ми зможемо побачити. Мені найцікавіше, що ж станеться з тими щільними заростями верб, оскільки це щось абсолютно незвичне, унікальне, чого ніхто там не очікував. І чи є ми свідками зародження величезного молодого лісу – аналога колишнього Великого Лугу.
