На великих швидкостях
Екологиня Катерина Полянська пробирається крізь зарості молодої верби, кронки якої височіють добряче над її головою. Лісу лише півтора року, але ріс він, як дитя, яке добре годували: у середньому верби додавали до двох сантиметрів за добу. А якщо взяти період з червня по жовтень 2023-го, то майже всі три.
На півдні Каховського водосховища, у районі нацпарку «Кам’янська Січ», з якого й почали досліджувати відновлення території після катастрофи, молоді верби підросли удвічі порівняно з минулою осінню.
Яків Петрович Дідух, завідувач відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, побував уже в чотирьох експедиціях, і ця інтенсивність і масштаби досі дивують його. Заміри, які науковці зробили в жовтні 2024-го, показали, що верби сягають уже майже п’яти метрів. Хоча, звісно, висота варіюється і залежить від рівня зволоження й насичення ґрунтів поживними речовинами.
З такою швидкістю не росте жодне дерево, і це дуже вражає, розумієте? Особливо, якщо ти спеціаліст і знаєш, як воно росте, а як ні, — каже він.
Верба і справді здатна в цьому сенсі на рекорди, але в цьому випадку вона перевершила навіть саму себе.
— З тих даних, що я знайшов у літературі, швидкість зростання верби на дні осушеного водосховища у два рази перевищує звичайні показники. Чому? Тому що туди зносили чорноземні ґрунти, а вони багаті на гумус, на азот. Плюс довший період вегетації, бо це все ж південь, достатньо вологи. Тому вони таки потужні, — пояснює Яків Дідух.
Приміром, на дні ставка-охолоджувача в Чорнобильській зоні, воду з якого спустили ще 15 років тому, картина протилежна.
— Там бідні піщані ґрунти й усе росте набагато повільніше. Стільки років минуло, а фактично те, що встигло сформуватися, узагалі не можна назвати лісом. Рослинність бідніша, дерева ростуть рідко, багато відкритих місць, — перераховує він.
Вербі не стали на заваді навіть засушливі літо й початок осені. На відміну від інших видів, вона добре адаптована до екстремальних коливань води і витримує як періоди сезонних затоплень, так і посух. В останньому випадку їй стає в пригоді глибока коренева система, яку розвиває дерево. Вона дозволяє протриматися сухий період за рахунок живлення підземними ґрунтовими водами.
Початкова, піонерна, стадія, коли хто перший потрапив на дно, той і проріс, уже пройдена. Зараз науковці відзначають настання другого етапу, коли рослини активно конкурують між собою. Наприклад, у районі Милівської та Кам’янської балок щільність верб скоротилася втричі — з 90 пагонів на квадратний метр до 20–30, каже завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету Іван Мойсієнко.
Ті самі процеси відбуваються і в північній частині водосховища. Якщо влітку на одному квадратному метрі там фіксували в середньому 20 пагонів, то зараз уже десять.
— Відмерлих верб багато. У першу чергу висихають найменші, які до двох метрів заввишки. І це природно, бо в дорослому лісі на один гектар десь усього-на-всього 400–500 стовбурів дерев, — пояснює Яків Дідух.
Тим часом пагони розвиваються далі, від них відгалужуються бічні гілки, фактично вже формується крона. Тож верба потроху набирає рис справжнього дерева.
Найвищі — ті, які понад п'ять метрів — уже переходять у деревний ярус. Ті, що менші, поки що залишаються в статусі підросту.
— Тобто фактично ми бачимо ускладнення структури рослинних угруповань і перетворення їх на справжній ліс. З'являється деревний ярус, дуже добре розвинений підріст деревних рослин, є чагарниковий ярус, у якому домінує тамарикс, чітко виділяється трав'яний, також поширюються мохи й лишайники, — каже Іван Мойсієнко.
Але поки що активно ці процеси відбуваються ближче до краю. Там же розвиваються трав’яні рослини. У саму гущавину верб їм ще важко проникнути, поки пагони стоять густою щіткою, затіняючи сонце.
Водночас зарості урізноманітнюються: якщо в червні 2023 року на моніторингових ділянках загалом виявили 12 видів рослин, у жовтні — вже 70, у травні 2024-го — 150. А через пів року на дні колишнього водосховища в районі нацпарку «Кам’янська Січ» знайшли ще два десятки нових видів, переважно місцевих. Серед них ще й два види грибів, зокрема лускатку вугільну. Як припускає Іван Мойсієнко, вона поширилася через численні пожежі в нацпарку, спричинені обстрілами російських військ.
— Коли ми були там трохи більш ніж місяць тому, то, приміром, петрофітний степ виглядав як купа каміння. Ніби по території розсипали будівельні матеріали. Я такого ще не бачив. Постраждали і вербово-тополеві ліси по берегу водосховища, — каже він.
Старі верби, які дали насіння, і тим самим сприяли заростанню дна водосховища у 2023 році, теж дуже сильно вигоріли. На деяких ділянках видно, що вогонь заходив і на дно колишнього водосховища, де тепер росте молодий ліс.
Хоча верба домінує, але і для сюрпризів місце залишається. Під час експедиції на північ водосховища в жовтні знайшли, приміром, двометрові пагони білої тополі, якої ще навесні не бачили. Це на додачу до чорної, яка там уже була. А в молодих тополевих заростях у травні зафіксували перший червонокнижний вид — осоку житню.
Та навіть тієї самої верби в Україні два десятки видів. І якщо зараз на дні Каховського водосховища переважає гібрид нашої природної білої та занесеної ламкої — верба червоніюча, то на пісках дна ставка-охолоджувача в Чорнобильській зоні росте зовсім інша — верба гостролиста. І залежно від умов зволоження можуть з'являтися ще й різні види верб, вважає Яків Дідух.
Крім верби і тополі з-поміж заплавних дерев є шанси у в’яза. Його паростки теж бачили, але вони поки що гинуть. Умови для нього ще не сформувались, але він може заселитися на більш пізніх стадіях. Ну а потім, розповідає Яків Дідух, з трав'яних видів почне рости хміль, який оплітатиме стовбури дерев.
Раритетний вид
— Заплавні ліси не такі, до яких ми звикли: коли заходиш у ліс, а там кругом рівні стовбури. У заплавах вони крислаті, розлогі, дерева обплетені ліаноподібними рослинами, у них багато чагарників. Тому їх і називають галерейними, тобто це нетипові ліси. Тому лісівники їх не люблять. І в Україні їх майже немає, — розповідає він.
А це ж природні регулятори водообміну, каже Любов Борсукевич, провідна спеціалістка відділу природної трав’яної флори ботанічного саду Львівського національного університету.
— Заплавні ліси — природна буферна зона, яка приймає на себе паводок. Верба сприяє підняттю рівня ґрунтових вод завдяки глибокій кореневій системі. Вона важлива як біофільтр, — перераховує вона.
Тут доречно згадати про результати аналізу проб ґрунтів, зокрема і з дна колишнього Каховського водосховища, які робила міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина». Вони показали перевищення гранично допустимих концентрацій сірки, фосфору, селену, миш’яку, бензопіренів. Але виміряти — це одне, наступний крок — коректно інтерпретувати дані.
— Ну і хотілося б подивитися на них у динаміці. Як змінюються концентрації з часом, враховуючи те, що дно заростає, — каже Катерина Полянська.
Але поки що такої можливості не було через безпекові фактори.
— Якщо взяти степову зону, то вербовий ліс може підтримувати певний рівень зволоження, — продовжує Любов Борсукевич. — Верби акумулюють вологу й потім виділяють її, і якщо зайти в такий ліс, то можна відчути щось схоже на накрапування дощу, але це все верби. І такий великий ліс, по правді, міг би змінити на краще екологічні умови навіть загалом у регіоні.
Любов Борсукевич працює над докторською дисертацією на тему заплавних лісів. Їй вдалося підрахувати, що при загальній площі лісів в Україні 10 млн га заплавних є лише 500 тис. га. Оскільки лісівники їх не виділяють в окрему категорію, то і ця цифра досить відносна, хоча все-таки відображає певні реалії. З цих 500 тис. га десь дві третини припадають на вільхові ліси, які ростуть не тільки в заплаві, але й у болотистій місцевості, як-от північне Полісся. Вербові ж займають лише 10–12 тис. га.
Доволі багато факторів пояснюють цю цифру. По-перше, де саме ростуть верби. Якщо взяти заплаву великої ріки, то класично вона складається з трьох частин — прируслової, центральної та притерасної. Вербові ліси туляться смужкою ближче до русла. Це їхнє типове місце розташування.
— Водночас я не думаю, що на території України в принципі колись було дуже багато вербових лісів. Зрозуміло, що все ж більше, ніж зараз. Але насамперед це визначається рельєфом. Територія України не є низовинною, тут є височини. Вона піднята над рівнем моря приблизно на 250 м. За таких умов русло й сама річкова долина відрізняється від тої, яка формується в низовинних ділянках. Тобто русло вужче, а чим воно вужче, тим швидше тече вода. І зрозуміло, що тим менше таких спокійних розлогих місць, де з року в рік відкладаються органічні речовини — алювій, які необхідні для формування заплавних лісів, — пояснює Любов Борсукевич.
Другий фактор — звісно, людський. Це, з одного боку, пов’язано з осушувальними процесами, а з іншого — з будівництвом каскаду водосховищ на Дніпрі, яке призвело до втрат близько 200 тис. га заплавних лісів.
Зараз залишаються лише дві ріки, найбільш збережені з погляду формування річкових меандрів (звивини річища. — LB.ua) — це Десна й Сіверський Донець.
Український дослідник Віктор Ткач колись підрахував, що для того, щоб заплавні ліси виконували свою функцію, залісненість має складати щонайменше 15 %. І оцей поріг долає тільки Сіверський Донець, — каже Любов Борсукевич.
Основним джерелом життя для будь-якого заплавного лісу є тривале затоплення. Коли говорять про тривале, то йдеться про два-три місяці. Принаймні саме такі дані містить історична література. Рівень зволоження визначає видовий склад таких лісів і те, наскільки він буде природним. Тут ми підходимо до важливого нюансу. Зважаючи на нинішній водний режим річок, еталонні заплавні ліси можна побачити лише невеличкими фрагментами хіба що в пониззях гирл річок Дніпра, Дністра, Дунаю, причому переважно на заповідних територіях.
— Водночас відносно недавно в ботаніці почали виділяти вербові асоціації, в яких домінує верба, при цьому серед супутніх рослин уже не типові для перезволоженого середовища види, а так звані рудеральні (рослини, які характерні для трансформованих місць, зазвичай заселяють пустирі, звалища, ділянки вздовж доріг. — LB.ua), або більш такі, що ростуть в умовах помірного зволоження. Тобто візуально це вербові ліси, але вони, скажімо так, змінені й ростуть уже в посушливіших умовах. Можливо, їх навіть не щороку затоплює. Або ж періоди затоплення недовгі, — пояснює Любов Борсукевич. — Тож як бачите, процес іде в різних напрямках. З одного боку, площі заплавних лісів зменшуються, а з іншого, їхній вигляд змінюється. Така тенденція. Зрештою, вона не тільки в Україні.
І яким саме буде ліс, що почав рости на дні Каховського моря, великою мірою залежатиме від рівня зволоження. Поки що, за словами науковиці, в ньому тривають природні процеси.
— Усе відбувається, як воно і мало б бути. Бо коли формуються меандри, там накопичується алювій, то першим його заселяють паростки верби. І з цього погляду ми є свідками унікального явища. Мені невідомі інші такі випадки, щоб такі території масово природно відновлювалися, — каже вона.
Далі картина може змінюватися залежно від умов. Як каже Любов Борсукевич, у тих частинах колишнього Каховського водосховища, які не належать до заплави, в яких вода не підніматиметься, а рівень поживних речовин з часом зменшиться, верби, швидше за все, випадатимуть. Їм на заміну прийдуть інші види, які не потребують багато вологи. Там, де сезонне затоплення триватиме хоча б місяць, формуватиметься заплавний ліс з характерним для нього набором рослин.
У Європі заплавні вербово-тополеві ліси охороняються Бернською конвенцією. І було б правильно створити на місці відновлення природоохоронний об’єкт, вважає науковиця:
— А то вже нема що заповідати, так загосподарювались.
Нині природно-заповідний фонд займає менш ніж 7 % території України, а для степових областей цей показник ще нижчий. Це при тому, що, відповідно до Куньмін-Монреальської глобальної рамкової програми в галузі біорізноманіття, стороною якої ми є, Україна мала б збільшити відсоток ПЗФ до третини від загальної площі до 2030 року.
Великий Луг-2
Оскільки молода поросль верби зростає випереджальними темпами, то є припущення, що і зацвісти вона може раніше.
— Я навіть дивився цього року, чи є на вербі сережки. Думав, а раптом зацвіте, — каже Іван Мойсієнко.
Але жодної квітки знайти не вдалося. З одного боку, це нормально, бо все ж зазвичай верба починає цвісти на третій-п'ятий рік. З іншого боку, чи не зіграє ця гущина з нею злий жарт. Бо для цвітіння мають скластися якісь оптимальні умови, а тут воно, навпаки, може затриматися саме через брак ресурсу, розмірковує він.
Якби молода верба дала насіння, то можна було б розраховувати на подальше збільшення площі вербового лісу. Адже як показало моделювання, трохи менше від половини території водосховища залишалось порожнім, коли зійшла вода.
— Є ризик, що верби там уже не зможуть поширюватися так швидко, бо це далі від берегів і джерел насіння. Натомість буде більше інвазійних видів. Але туди ж так просто не підеш, не подивишся. Та сама історія з островами Великі й Малі Кучугури, які нагадують Олешківські піски. Там росте наша червонокнижна береза дніпровська. І з одного боку, є проблема, що ми не можемо побачити, що там відбувається, а з іншого, є надія, що все ж на незарослих ділянках відновлюються верба й отакі березові ліси. Бо береза — це ж дерево-піонер. Є ідея спробувати ідентифікувати рослинність за супутниковими знімками. Навчити машину розрізняти молоду вербу, березу, тополю, щоб подивитися, чи вони там ростуть, — каже Іван Мойсієнко.
Тим часом чужорідні види настирливо намагаються відвоювати простір. І дива, швидше за все, не трапиться, це не буде територія, цілком вільна від зайд. Там, де їм є звідки заходити, вони йдуть: у місцях, де поруч природна рослинність, як у нацпарку, менше, де урбанізовані ландшафти — більше й легше.
— Зараз у районі Запоріжжя, приміром, ми бачили густі півтораметрові зарості злинки канадської. Це однорічна рослина, але вона може завадити розвитку природних видів, — пояснює Яків Дідух.
Серед вселенців є й клен американський, шовковиця чорна, робінія, гледичія, айлант найвищий. Загалом заплавні ліси самі по собі вразливі до поширення чужорідних видів. Якщо річка більш-менш природна, то є паводок, під час якого пошкоджуються береги. Вода щось наносить, щось, навпаки, вимиває, і ці вільні місця хто встигне, той займе. До того ж течія є постійним джерелом якогось насіння, яке приносить на береги.
— Та є ряд видів, які подолали фітоценотичний бар’єр. Якщо простими словами, їм так підійшли умови, що вони можуть проникати навіть у непорушені місця. Приміром, та сама аморфа чагарникова північноамериканського походження (її часто плутають з акацією через подібність листочків), яка активно заселяє береги річок, — розповідає Іван Мойсієнко.
Новий заплавний ліс не став винятком для неї.
На думку Якова Дідуха, оскільки верби й тополі з’явилися першими, то вони і сформують найвищий ярус майбутнього лісу, а чужорідні види, які самі по собі нижчі, ростимуть під ними другим ярусом. Тим паче, що вони потребують цього затінку.
— Він буде насиченим чужорідними видами десь більше, десь менше, але від цього ніде дітися. Зараз це загальна тенденція, — пояснює науковець.
Видовий склад, структура біотопів нового заплавного лісу, який формується, відрізнятиметься від того, що було 70 років тому.
Анна Куземко, провідна наукова співробітниця Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, разом з Олексієм Василюком, який очолює Українську природоохоронну групу, дослідили літературні джерела і дійшли висновку, що до затоплення там було приблизно 32 типи біотопів відповідно до сучасної національної класифікації.
— Тепер же ми бачимо, як утворюються щонайменше 13. Причому для п’ятьох немає аналогів у минулому. Це, наприклад, черепашкові й мулисті відклади без рослинності або з розрідженою рослинністю, зарості аморфи кущової. Тож якщо під Великим Лугом розуміти великий заплавний ліс, то так, він формується. Чи буде він такий самий, як було до того? Ні. Я назвала б це Великим Лугом-2, — каже Анна Куземко.
Візьмемо ті самі черепашкові багатометрові відклади, які тут з’явились тільки через існування водосховища. Швидше за все, якісь ґрунти сформуються і на них, тож з часом вони все-таки чимось заростуть. Але поки що цього не сталося.
І лук, на появу яких чи не найбільше чекає науковиця, зараз теж немає.
— Зі старої літератури ми знаємо, що до затоплення великі площі там були зайняті лучними угрупованнями. Зараз ми їх практично не бачимо. Щось трошки-трошки схоже на них формувалося на Хортиці на дні осушених озерець. Але ні на лівому березі Дніпра в Малокатеринівці, ні в Кам'янській Січі, там усюди вербові зарості, а фрагментів лук немає. Проте я думаю, що вони будуть, бо не може таку величезну площу займати тільки суцільний килим верб, — каже вона.
Зімкнутий трав’яний ярус почне утворюватися тоді, коли у вербах виникатимуть прогалини. Оскільки всі процеси відновлення відбуваються прискореними темпами, то, за словами Любові Борсукевич, на це піде кілька років.
Так чи інакше, а про заплавний ліс, що росте на дні Каховського моря, вже кажуть як про найбільший у Європі, яка, за різними оцінками, через трансформацію річок втратила понад 99 % таких масивів.
— Улітку країни ЄС прийняли закон про відновлення природи, який поставив доволі амбітну задачу — упродовж наступних п'яти років повернути в природні русла 25 тис. км рік. Зокрема, це означатиме ліквідацію ставків і спуск водосховищ і формування заплав, — каже Анна Куземко.
Тим часом Міндовкілля оприлюднило остаточний варіант «Концептуальної записки, що визначає сферу відступів від правил оцінки впливу на довкілля». У переліку об’єктів фігурує і відновлення Каховської ГЕС, яке хочуть погодити без проведення оцінки впливу цього проєкту на навколишнє середовище.
Попередні матеріали на цю тему: