То що ж на пісках?
Північна частина Каховського водосховища тим і прикметна, що в ній багато пісків. Тому знайти відповідь на питання, чим вони почали заростати, було чи не найцікавіше.
— До того ми бачили лише невелику частину водосховища, тож були обережні в прогнозах. По пісках інвазійні види йдуть дуже швидко. І могли бути варіанти. Я, приміром, думала, що побачу багато аморфи кущової (рослина родини бобових з Північної Америки. — LB.ua), небезпечного чужорідного виду, — зізнається Анна Куземко.
Проте побоювання не справдилися. У Запорізькій області піски щільно заселила тополя. Зараз молоді деревця десь по півтора — максимум два метри висотою.
— По правді, я не дуже сподівалася на тополю. Бо коли ми спеціально шукали її на дні водосховища в районі Кам’янської Січі, то знаходили поміж верб хіба поодинокі деревця, — каже вона.
Але зараз усе стало на свої місця. Ні, тополі не зайняли місце верб. Два види дерев поділили між собою простір. Якщо вербами поросли знижені ділянки з мулистими відкладами ближче до урізу води, то тополями — підвищені піщані території, які, навпаки, сухі. Є і вербово-тополині смуги.
— У теорії геоботаніки є такий термін, як потенційна рослинність. Це та рослинність, яка була б без втручання людини. І от ми бачимо, що коли вода як фактор зникла, то ця потенційна рослинність почала відновлюватися, що б мені не казали опоненти, — каже Анна Куземко.
І наразі вона не пускає адвентивні види (дикорослі рослини, перенесені на нову для них територію внаслідок впливу людини. — LB.ua).
— Ми піднімали літературні джерела і знайшли цікаві американські дослідження. За останні 100 років у США спустили 450 малих, середніх і великих водосховищ. І вони, як і ми на початках, теж прогнозували величезну кількість чужорідних видів, які могли з'явитися на місці оцих земель. Але насправді максимальна частка вселенців, яку вони зафіксували, не перевищувала третини. Решта — аборигени, які спустилися на дно з тих територій, які оточували водойми, — розповідає Олександр Ходосовцев.
Моделювання методами дистанційного зондування Землі, яке науковці зробили станом на листопад 2023 року, показало зімкнуту рослинність, тобто вербові зарості і водно-болотні угіддя займають близько 40 % земель Каховського водосховища. Враховуючи інформацію з нової експедиції, вірогідно, ця цифра оновиться у бік збільшення.
Назагал ця частина водосховища відрізняється від тої, яку науковці досліджували раніше, більшим різноманіттям біотопів. Лучні ділянки, піски, які формуються на гранітах Українського кристалічного щита, виходи каміння. На самих гранітах усе ще видно колишній рівень води, яка опустилася на кілька метрів. Тут науковці нарешті побачили русло Дніпра, уздовж якого формуються нові рослинні угруповання.
Водночас дається взнаки близькість території до великого міста. Тому чужорідних видів усе ж більше. Вони прив’язані переважно до урбанізованих ландшафтів.
— Вселенці наразі не займають великих площ, оскільки їм усе ж важкувато вклинитися між вербами й тополями. Але, приміром, на тих ділянках, де вода після підриву ГЕС стояла довго, до осені минулого року, верби немає. Її насіння, вочевидь, втратило схожість (здатність давати паростки. — LB.ua) ще до того, як вода пішла. І зараз там молоді зарості з чужорідними видами. З трав’яних найбільш поширеною є злинка канадська, а з деревних — аморфа кущова. Цікаво, що сходи аморфи помітили тільки два місяці тому. Напевно, її насінню потрібно було пройти зимовий період, щоб прорости, — пояснює Анна Куземко.
То як там верби?
Малокатеринівка розташована на лівому березі Дніпра, за 30 км від Запоріжжя і десь за 10 км від сірої зони. Там науковцям довелося працювати під звуки сирен і вибухи. І саме там був момент, який вразив в експедиції найдужче.
— Ми спустилися до Каховського водосховища. А там просто все зелене до самого горизонту. Відчуття від цього були приблизно такі самі, як коли після підриву ГЕС 30 червня 2023 року побачили марсіанські пейзажі дна, — каже Олександр Ходосовцев.
Анна додає:
— Усе ж у Кам'янській Січі ми бачили своєрідну мозаїку — десь трошки більше дерев, десь менше. А тут, скільки бачить око, оце стільки було верби.
Дехто побоювався, чи переживе верба зиму, дехто просто був скептично налаштований щодо її долі. Проте верба вистояла. А за цю весну вже встигла підрости на третину від минулорічних показників. За словами Анни Куземко, найвищі особини сягають неймовірних 4,7 метра і все ще щільно туляться одна до одної. На квадратному метрі співіснують близько десяти молодих пагонів.
— В англомовних публікаціях ми часто натрапляли на дані про те, що верболіз виступає біофільтром, — дисперсує або розріджує важкі метали чи інші шкідливі речовини, які накопичилися в ґрунті. Тож можна припустити, що і тут верба виконуватиме цю природну функцію, — каже Олександр Ходосовцев.
Як пояснюють дослідники, подальшому приросту верби сприяло насамперед водопілля, яке на певний період заповнило чашу Каховського водосховища.
— У Запоріжжі нам розповіли, що такого потужного водопілля не спостерігали останні 30 років. Це дало можливість вербі рости далі. Ну і другий фактор — величезна кількість органічних і мінеральних речовин у мулі, — пояснює Олександр.
Верб не поменшало, але й скептиків теж. Чи не щоразу, коли науковці діляться світлинами зі своїх експедицій, хтось висловлює ті чи інші сумніви. Пишуть, мовляв, подивимося на Великий Луг у серпні, натякаючи на брак вологи. Звичайно, ризик, що в якийсь момент води буде недостатньо, залишається. Можливо, літо буде сухим і вербам буде погано, але поки що дерева мають здоровий вигляд, ростуть швидко. Аби знизити ризики, в Українській природоохоронній групі закликають розробити й реалізувати екологічні попуски з водосховищ.
— Дехто вважає, що ми спеціально їздимо на території, де формується ліс, а інші ігноруємо. Показали тополі, нам одразу написали: «А на лівому березі не так». Ми їдемо на лівий берег, показуємо верби. «А, ну це там, куди ви поїхали. В іншому місці такого немає, там жодного деревця. Або чужорідні види». Ми звісно не все об’їхали — наразі неможливо. Але ж мусимо оперувати фактами. Поки що те, що ми бачили, — верба і тополя, які домінують, — каже Анна.
Це вже ліс?
Насправді цей ліс ще рано називати лісом, каже Олександр Ходосовцев.
— Скоріше це хащі верболозу, через які важко продиратися. Але за десятки років вони можуть перетворитися на галерейні ліси, які зростають по берегах річок. Це ті ліси, котрі бачив Геродот, коли мандрував Дніпром. До 2022 року залишки тих лісів, які він називав Гілеєю, можна було спостерігати з будь-якого туристичного плавзасобу, який ішов з Херсона на Голу Пристань. Попри те, що в них проникли антропогенні види і додалися вже звичайні для нас чужинці — пенсильванський ясен й американський клен, — розповідає він.
Що цікаво, вербові зарості поступово починають збагачуватися. Серед них науковці зафіксували перші чагарникові види, наприклад, тамарикс, однорічні й багаторічні трав’янисті рослини, характерні для боліт і заплавних лісів, яких уже набагато більше, ніж минулого року. Йдеться про очерет, осоки, плакун-траву, латук, зніт. Понад це, з’явилися піонерні мохоподібні. Науковцям вдалося ідентифікувати два види (маршанція мінлива і фунарія вологомірна), які зазвичай селяться у вологих затінених місцях. Тут їм дуже подобаються тріщини у ґрунті під вербами, які вони й почали освоювати.
— Для типового лісового угруповання характерна певна структура: деревний ярус, чагарниковий, трав'яний і мохово-лишайниковий. І тут ми все це побачили, хоча ще й року немає відтоді, як це рослинне угруповання почало формуватися. Думаю, що ближче до осені структура буде ще більш чітко виражена, — каже Анна Куземко.
Водночас з’являються нові види рослин, яких уже зараз під сотню. Загалом картина більш-менш проявилась і з точки зору біотопів, і з точки зору рослин, які є піонерами й домінують в угрупованнях. Звісно, треба буде обстежити лівий берег, особливо в Херсонській області, там, де лесові відслонення, але це можливо лише після звільнення.
— А поки що спостерігатимемо, як усе розвиватиметься. Що відбуватиметься з водопіллям? Які будуть періоди, сухі чи вологі? І хотілося б, щоб до досліджень доєдналися зоологи. Приміром, є два повідомлення про осетрів, які зайшли до Берислава. Потім уже якогось мертвого осетра знайшли на березі біля Хортиці. Так нам розповідали співробітники заповідника «Хортиця». Те, що осетри є і йдуть вгору, до ДніпроГЕС, дуже гарний показник. І це саме те, про що писали американські науковці: серед перших позитивних для біорізноманіття ефектів, коли розібрали дамби, — відновився вільний прохід риби, — розповідає Олександр Ходосовцев.
А які ще несподіванки були?
Приміром, озера на острові Хортиця, які сполучалися з Каховським водосховищем, а тепер теж пересохлі.
З одного боку, вони почали своє перевтілення — дно потроху заростає. Зараз там уже є молоді сіянці чужорідних видів, зокрема клена американського. Але водночас багато рослин, характерних саме для болотистих вологих лук.
— Минулого року нас запитували, чи формуються на дні Каховського водосховища луки, і там, де ми закладали моніторингові ділянки — в районі нацпарку «Кам’янська Січ», їх практично не було, — каже Анна Куземко. — На відміну від цих озер. Чому так? Можливо, тому що ці колишні водойми самі оточені луками, тож більше насіння лучних рослин. Але Хортиця — така туристична локація, поруч велике місто, і, звісно, вселенців тут набагато більше, ніж у Кам'янській Січі, де територія національного парку. Зараз цікаво, хто переможе, наша лучна рослинність чи чужорідні види.
З іншого боку, колишня водна сутність ще не відпустила озера вповні. Ґрунт там трохи мулистий, трохи піщаний, видно тріщини. На ньому опинилися переплетені кореневища глечиків жовтих. Тільки тепер ця поширена в наших водоймах водна рослина, росте і цвіте при самій землі, демонструючи дива адаптації до нових умов.
— Якщо чесно, я такого ніколи не бачила. Вочевидь, що наразі їм достатньо ґрунтової вологи, плюс вони накопичили потужний запас вологи в самих кореневищах, — розповідає Анна. — І цвітіння глечиків виглядає дуже незвично. Мені чомусь згадалася вельвічія, яка росте в пустелі.
