Перше бажання, звісно, використати цю міць у полюванні на російські мобільні вогневі групи, розрахунки РЕБ і станції РЛС. Це класичне полювання на мисливців: зазвичай мобільні групи з'їжджаються в одну точку, щоб видати фокус вогню по цілі й тримати її в прожекторі або підсвічувати лазером.
Так і проситься вдарити по цьому скупченню осколковими ракетами. У номенклатурі С-8 є чудова бойова частина саме для цього завдання — 2000 готових стрілоподібних елементів, які за секунду перетворюють будь-який пікап, розрахунок чи установку на криваве решето.
Але тут є тонкий математичний момент з балістикою. У ракет С-8 великий розліт виникає переважно тільки тому, що їх запускають із кабрування. Екіпажам російських «крокодилів» і «грачів» не надто хочеться заходити в зону нашої ППО, тому вони задирають ніс і стріляють по навісній траєкторії кудись у бік посадки.
А от технічний розліт ракети при прямому пуску з платформи — це всього 0,3 % від дальності стрільби. Зводиться вона на відстані до 100 метрів. Тобто відхилення на бойовій дистанції 300 метрів складе жалюгідні 1,8 метра. Якщо запускають дві ракети, одна абсолютно гарантовано ляже в коло радіусом 1,8 метра.
Тактичний джекпот на залізниці
Тобто маємо тактичний джекпот: чотири гарантовано уражені жорсткі цілі розміром до 8 метрів кожна. Що саме ми будемо атакувати цим арсеналом на дистанції 250+ кілометрів від лінії бойового зіткнення? Нагадаю для розуміння глибини: КПП «Новоазовськ» лише за 150 км.
Що вони фізично ніяк не можуть прикрити своїми ЗРК?
Залізничну логістику. Занадто велика мережа і занадто безкраї простори для їхньої дірявої парасольки ППО.
Чотирма прицільними пусками ми забираємо чотири вагони з боєприпасами або важкі цистерни з ПММ, одним залпом — маневровий електротяг. І спокійно летимо до тягової підстанції, якій дістанеться вже 200 кілограмів чистої вибухівки в голові самого камікадзе.
Можна грати інакше: нищити пусками за координатами рейки та шпали. У С-8 є бетонобійні боєприпаси, здатні пробивати 800 міліметрів залізобетону. Приїде ремонтувати роздовбану колію дрезина або відновлювальний поїзд з краном і бригадою — і тоді по них б'є камікадзе.
Або можна працювати парами: один дрон виступає як чиста вогнева підтримка і придушення, а інший працює як матка-носій для FPV-дронів.
Приїде ремонтна летючка залізничних військ — зіграємо з ними в ту саму гру, що й вони під час своїх цинічних даблтапів по рятувальниках ДСНС.
Я абсолютно впевнений, що ми можемо просто скидати за координатами міни й чекати на ешелон або перебивати рейки, а через добу висуватися туди на полювання за ремонтними бригадами.
З'являється неймовірна тактична гнучкість. Можна вдарити по стаціонарній інфраструктурі, можна по маневровому складу. Термобаричні бойові частини ідеально підходять для ураження вагонів-тепляків — реально спіймати й випалити цілий підрозділ особового складу просто на ходу ешелону.
Каскадний обвал постачання
Головне стратегічне завдання цієї гри — якомога далі відтягнути їхню логістику від останнього кілометра. Нехай захлинаються на колесах, нехай фури безперервно виробляють моторесурс, нехай відтягують глибоко в тил свої рембати та збірні пункти аварійних машин (ЗПАМ). Якраз російський КамАЗ нещодавно звільнив 1200 працівників і перейшов на чотириденний робочий тиждень — от і спробуйте закрити поточні втрати військових вантажівок і розбагатіти на санкціях. Крім того, масові атаки по залізничних депо, по пунктах екіпірування теплотягів, парках цистерн і потужностях ремонту електротягів — це астрономічно дорого і вимагає місяців для відновлення. Західні союзники змогли остаточно покласти залізничну мережу нацистської Німеччини виключно атаками на сортувальні станції, коли тотально знищували депо, рухомий склад, важкі верстати й крани.
Знищення унікальної техніки — це окремий вид мистецтва. Відновлювальний поїзд — це спеціалізовані крани на залізничному ходу вантажністю від 80 до 250 тонн, важкі бульдозери, платформи з готовими рейко-шпальними решітками. Крани вкрай крихкі до уламків: гідравліка, троси, опорні стріли виходять з ладу миттєво. 200 кілограмів вибухівки розірвуть цю складну техніку на шматки брухту.
Особливе місце займає людський фактор. Ремонтна летючка — це екіпаж вузькопрофільних спеціалістів: кранівники, інженери, зварювальники найвищого розряду. Якщо дрон прилітає в момент їхнього збору або роботи на коліях, ворог втрачає не просто залізо. Він втрачає людей, яких треба вчити роками. Залізничні війська РФ великі на папері, але досвідчених фахівців з ліквідації складних аварій — одиниці на кожен великий транспортний вузол.
Машиністи електротягів і кранівники відновлювальних поїздів — це не контрактники. Вони не підписувалися горіти за три мільйони рублів. Це мужики у спецівках, які раптово усвідомлюють, що вести військовий ешелон десь під Ростовом чи Воронежем — це лотерея зі смертю. Коли згорять перші 5–10 бригад, на РЖД почнеться тихий бунт: масові звільнення за станом здоров'я, лікарняні, саботаж. Одна річ — гнати вугілля в Сибір, інша — сидіти в кабіні, знаючи, що в тебе летять 200 кг вибухівки, а ППО не прикриє.
Асиметрична математика втрат
І навіть просто чотири цистерни та локомотив — це теж дуже смачно. Мінімальна оцінка такого складу (зі старим маневровим теплотягом на кшталт ЧМЕ3, з уживаними вагонами та вартістю вантажу палива) складає 400–600 тисяч доларів. Реалістична оцінка, якщо ешелон тягне повноцінний магістральний локомотив, сягає 1,8–3,5 млн доларів і вище.
Що це дасть нам макроекономічно? Ми пустимо їм кров фінансово — на РЖД і так колапс, найжорстокіший кадровий голод, бракує машиністів і робочих локомотивів. Один дрон від Fire Point вартістю 54 тисячі євро знищує ціль, яка в 10–60 разів дорожча за сам безпілотник.
І це лише прямі, калькульовані фінансові втрати. У цю суму не включені непрямі збитки: розплавлене залізничне полотно, повністю знищена контактна мережа, зупинка логістики на всій ділянці й колосальні витрати на ліквідацію масштабної пожежі.
Ефект сонячної лупи
Ми гарантовано відсунемо на сотню-другу кілометрів усі безпечні місця розвантаження боєкомплекту, перевалки палива і запчастин. Усе це ляже на російські автобати, які ми щоденно й методично косимо «Хорнетами», «Вампірами», котрі ставлять міни, і «Булавами». Усе, звісно, контролювати неможливо. Але то дорогі голови до розвідувальних дронів згорять у тентованій машині, то акумулятори не доїдуть на позицію, то ротація жорстко постраждає на марші. Надзвичайно важко планувати оперативний наступ, коли ти не впевнений, що саме твій підрозділ сьогодні отримає, а що згорить смолоскипом на трасі «Новоросія» або в розбитій посадці.
Захистити все це неможливо. Далеких ударів ніхто не скасовував, як і полювання на їхні ЗРК і РЛС. Вони не мають вільних розрахунків, нескінченного запасу ракет, а якщо й з'являтимуться МЗА з радаром або розрахунки дронів-перехоплювачів — їх першочергово тягнутимуть на захист дійних корів російського бюджету, залишаючи залізничників брати удари на себе.
Понад те, якщо подивитися на це з погляду безпосередньої вогневої підтримки піхоти, це взагалі змінює правила гри. Радіус відхилення 1,8 метра — це габарити цілком конкретних і дуже болючих цілей на полі бою. Це стандартний ДЗОТ, кулемет якого може годинами притискати до землі нашу штурмову групу. Це замаскований розрахунок ПТРК десь у посадці, який сидить і чекає на прорив нашої броні.
Звичайна арта може витратити десяток снарядів, щоб покласти їх поруч, перекопати поле і лише контузити ворога. А тут оператор просто наводить маркер — і в коло менш ніж два метри гарантовано влітає сніп ракет. Тобі більше не треба підставляти під ПЗРК справжній вертоліт чи штурмовик за десятки мільйонів доларів, щоб ювелірно розібрати ворожий опорник. Ти випалюєш розрахунки ПТРК і піхоту осколковими С-8, а потім сам камікадзе з його 200-кілограмовою бойовою частиною ставить масну крапку, перетворюючи головний бліндаж опорника на братську могилу.
Деякі радянські діти дуже любили одну садистську гру — сонячної днини брати велику лупу і направляти її сфокусований промінь на мурашник. Отака лупа — це і є сучасні мідлстрайки.
Ми пробили парасольку ППО РФ і починаємо методично наводити цей промінь то на логістику, то на штаби ФСБ і пункти управління, то на глибокий тил: рембази, ЗПАМи, дорожні й залізничні бригади. Противника вже реально корчить у цьому вогні.
Якщо вдасться масштабувати виробництво FP-2 у країнах ЄС — у нас з'явиться кілька місяців дуже відчутної переваги, яке підточить логістичну машину росіян зсередини.