Анатомія російського наступу: чавун і оптоволокно
Російська тактика зрозуміла і, на жаль, працює. Кілька КАБів прицільно б'ють по викритих позиціях наших пілотів БпЛА, січуть антени, знищують ретранслятори, виводять з ладу склади боєприпасів і акумуляторів, що змушує розрахунки постійно змінювати позиції. Чавун методично зносить під нуль усі великі будівлі з підвалами в секторі (промзони, школи, вентиляційні стволи шахт), щоб позбавити наших операторів укриттів.
Під цю канонаду їхні пілоти дронів стрибають ближче. Вони використовують оптоволоконні FPV-дрони, яким плювати на наш РЕБ, працюють через дрони-матки й повітряні ретранслятори, відсуваючи наші РУБАКи (роти ударних БАК) усе далі в тил. А далі по ланцюжку: нам доводиться літати з більшої відстані, реагувати із затримкою, а по наших нових позиціях знову летить чавун. Навіть якщо він неточний через роботу нашого РЕБу по модулях УМПК — п'ять бомб промажуть, шоста складе будівлю.
Навколо спостережних пунктів починаються танці з інфільтрацією: малі піхотні групи на кросових мотоциклах і квадроциклах. Наша логістика останньої милі до ЛБЗ душиться їхніми FPV. Далі йдуть штурми на замангаленій техніці з єдиним завданням — доїхати до точки накопичення. Підсумок: ми або виводимо гарнізони, щоб не потрапити в оточення, або втрачаємо їх, а ворог просувається.
І так повторюватиметься, поки в них не вичерпається ресурс планерів Су-34 або поки в нас не з'являться повноцінні ескадрильї модернізованих «Міражів» і «Гріпенів», здатних далекобійними ракетами Meteor відганяти російську авіацію за радіус скиду КАБів. Але це історія не одного місяця. Точніші західні бомби чудово підходять для ураження штабів, вузлів зв'язку й ППО, але вони не вирішать системну проблему ворожого чавуну і піхотної інфільтрації.
Наша асиметрична відповідь: ера mid-strikes
Що ми змогли цьому протиставити? Мідлстрайки. Ударні безпілотні системи оперативно-тактичного радіусу.
Ми говоримо про бойові частини від 65 до 105 кг на глибину 250+ кілометрів. Це вже дуже серйозно. Така вага гарантовано пробиває захищені позиції, знищує жорсткі цілі й миттєво множить на нуль будь-який ЗРК. Тяжкі дрони-камікадзе на кшталт FP-2 — це річ, яка виносить штаби ФСБ у капітальних будівлях, випалює школи пілотів разом з інструкторами і дістає кораблі в портах.
А є ще менші, але масові системи — ті самі «Булави» й «Хорнети», які залітають усе далі в оперативний тил. Ну і що, що там лише п'ять кілограмів бойової частини? Якщо ці п'ять кілограмів влітають у трансформатор магістрального електровоза або в цистерну з авіагасом, цього з головою вистачить, щоб відправити техніку на капітальний ремонт або створити яскраве фаєршоу.
Приблизно пів року тому ми розпочали планомірну різанину російської ППО. Ми системно вибивали очі та ікла ближнього радіуса: «Тори», «Панцирі», радіолокаційні станції підсвічування цілей та оглядові радари. Це викликало каскадний обвал їхнього суцільного радіолокаційного поля і дозволило нашим важким коптерам та крилам літати далі й безпечніше. А це, у свою чергу, дозволило ще ефективніше добивати «Стріли», «Оси» та іншу тактичну нішу.
Логістичний зашморг і шпагат ППО
Звільнивши зручні маршрути прольоту, ми перемкнулися на головне – логістику. Нафтобази, стоянки фур, вузлові станції, траса «Новоросія» та фури, тепловози, електровози, суховантажі та портальні крани в Бердянську.
Що це дає на практиці? Російські генерали можуть скільки завгодно дробити постачання «останнього кілометра», ганяючи смертників на мотоциклах та каліч-полки із рюкзаками консервів. Але залишається дивізійний та армійський рівень. Збірні пункти пошкоджених машин, рембази, склади БК – все це вимагає тисяч тонн паливно-мастильних матеріалів і запчастин щодня. Відводиш склади за сотню кілометрів від фронту – спалюєш моторесурс вантажівок.
А КамАЗ тим часом звільняє людей і переходить на чотириденний робочий тиждень – імпортозаміщення під санкціями чомусь не спрацювало. Не можеш забезпечувати ЛБЗ – не можеш проводити великі загальновійськові операції. Не можеш постачати великі блокпости і ВОПи – залишаєш дрібні, які ми потім легко виколупуємо контратаками, як це було в Степногірську. Це снігова куля, яку росіянам дуже важко контрити своїми КАБами, адже наші мідстрайки запускаються з такої глибини, куди чавун просто не долітає.
У підсумку російська ППО опинилася на епічному шпагаті. Крим постійно палає: то нафтобаза у Феодосії, то аеродром Кача, то стоянка гідролітаків, то чергова «сушка» на Бельбеку. Донбас також перебуває під ударом: у Донецьку серед білого дня трамбують поверх із фсбшниками і гасять ракетами склади на «Точмаші».
Глибокий тил вимагає захисту, адже неможливо забрати ЗРК з оперативного тилу і перекинути на фронт, коли доїльні корови російського бюджету (НПЗ) і технопарки під Москвою горять як сірники. Але й фронт залишати голим не можна, оскільки червону зону моментально заклюють наші важкі нічні «Вампіри», FPV на матках-ретрансляторах та ударні крила, а ще розвідка буде наводити західну арту і дуже боляче. А тут ще й почалися стабільні прильоти по стратегічних аеродромах з авіацією п'ятого покоління, на секунду в Астраханській області. Тепер їм треба не просто відтягувати борти, а постійно їх тасувати, спалюючи ресурс двигунів на перельоти між запасними смугами.
Голка Кощія
Схоже, ми намацали больову точку. Саме тому масштабування виробництва мідстрайків зараз іде повним ходом у співпраці з Норвегією, Німеччиною та Францією. Це те, що працює тут і зараз.
У нас є люфт у часі – перш ніж росіяни перейдуть на модернізовану малу зенітну артилерію (МЗА) з радарними прицілами та дрони-перехоплювачі. Щоб хоча б почати розгортати це, їм знадобиться знайти додаткові мільярди в бюджеті і щонайменше півроку, а той місяців вісім часу.
Якщо ми отримаємо ще більше мідстрайків, цілі очевидні. Дрібними бойовими частинами крошитимемо двигуни тепловозів, трансформатори та фури з БК та паливом. Великими випалюватимемо енергетику, паливні термінали та вузли управління.
Нехай стікають кров'ю на логістиці. Буде більше зруйнованих штабів, як нещодавній свіжий удар по базі ФСБ на Арабатській стрілці. Буде більше рознесених шкіл операторів БПЛА (як у Тьоткіно чи на базах батальйону Судоплатова) та шкіл артилеристів, де вони зараз намагаються впроваджувати штучний інтелект. Більше випалених розташувань у ПТУ, як у Старобільську. Завдання – зафіксувати їх в агломерації біля поясу фортець.
Перша ластівка наших успіхів уже тут: у Криму знову ввели ліміти – 20 літрів пального в одні руки. Давайте просто зафіксуємо цей системний баг імперії: Росія власними руками втрачає від 15 до 20 мільярдів доларів валютної виручки через заборону експорту палива, але при цьому логістика настільки пошматована, що вони фізично не можуть доставити цей «надлишок» у власні пляшкові горлечка. І це непотоплюваний авіаносець, з якого вони збиралися погрожувати НАТО.