Анатомія російського наступу: чавун і оптоволокно
Російська тактика зрозуміла і, на жаль, працює. Кілька КАБів прицільно б'ють по викритих позиціях наших пілотів БпЛА, січуть антени, знищують ретранслятори, виводять з ладу склади боєприпасів і акумуляторів, що змушує розрахунки постійно змінювати позиції. Чавун методично зносить під нуль усі великі будівлі з підвалами в секторі (промзони, школи, вентиляційні стволи шахт), щоб позбавити наших операторів укриттів.
Під цю канонаду їхні пілоти дронів стрибають ближче. Вони використовують оптоволоконні FPV-дрони, яким плювати на наш РЕБ, працюють через дрони-матки й повітряні ретранслятори, відсуваючи наші РУБАКи (роти ударних БАК) усе далі в тил. А далі по ланцюжку: нам доводиться літати з більшої відстані, реагувати із затримкою, а по наших нових позиціях знову летить чавун. Навіть якщо він неточний через роботу нашого РЕБу по модулях УМПК — п'ять бомб промажуть, шоста складе будівлю.
Навколо спостережних пунктів починаються танці з інфільтрацією: малі піхотні групи на кросових мотоциклах і квадроциклах. Наша логістика останньої милі до ЛБЗ душиться їхніми FPV. Далі йдуть штурми на замангаленій техніці з єдиним завданням — доїхати до точки накопичення. Підсумок: ми або виводимо гарнізони, щоб не потрапити в оточення, або втрачаємо їх, а ворог просувається.
І так повторюватиметься, поки в них не вичерпається ресурс планерів Су-34 або поки в нас не з'являться повноцінні ескадрильї модернізованих «Міражів» і «Гріпенів», здатних далекобійними ракетами Meteor відганяти російську авіацію за радіус скиду КАБів. Але це історія не одного місяця. Точніші західні бомби чудово підходять для ураження штабів, вузлів зв'язку й ППО, але вони не вирішать системну проблему ворожого чавуну і піхотної інфільтрації.
Наша асиметрична відповідь: ера mid-strikes
Що ми змогли цьому протиставити? Мідлстрайки. Ударні безпілотні системи оперативно-тактичного радіусу.
Ми говоримо про бойові частини від 65 до 105 кг на глибину 250+ кілометрів. Це вже дуже серйозно. Така вага гарантовано пробиває захищені позиції, знищує жорсткі цілі й миттєво множить на нуль будь-який ЗРК. Тяжкі дрони-камікадзе на кшталт FP-2 — це річ, яка виносить штаби ФСБ у капітальних будівлях, випалює школи пілотів разом з інструкторами і дістає кораблі в портах.
А є ще менші, але масові системи — ті самі «Булави» й «Хорнети», які залітають усе далі в оперативний тил. Ну і що, що там лише п'ять кілограмів бойової частини? Якщо ці п'ять кілограмів влітають у трансформатор магістрального електровоза або в цистерну з авіагасом, цього з головою вистачить, щоб відправити техніку на капітальний ремонт або створити яскраве фаєршоу.
Читайте такожЕволюція мідлстрайку: як німецько-українські Anubis ламають російську систему ППО
Приблизно пів року тому ми розпочали планомірну різанину російської ППО. Ми системно вибивали очі й ікла
близького радіусу: «Тори», «Панцирі», радіолокаційні станції підсвічування цілей та оглядові радари. Це спричинило каскадний обвал їхнього суцільного радіолокаційного поля й дозволило нашим важким
коптерам і крилам літати далі й безпечніше. І ще ефективніше добивати «Стріли», «Оси» й іншу тактичну нішу.
Логістичний зашморг і шпагат ППО
Звільнивши зручні маршрути прольоту, ми перемкнулися на головне — логістику. Нафтобази, стоянки фур, вузлові станції, траса «Новоросія» і фури, тепловози, електровози, суховантажі і портальні крани в Бердянську.
Що це дає? Російські генерали можуть скільки завгодно дробити постачання останнього кілометра, ганяючи смертників на мотоциклах і каліч-полки з рюкзаками консервів. Але залишається дивізійний і армійський рівні. Збірні пункти пошкоджених машин, рембази, склади БК — усе це вимагає тисяч тонн паливно-мастильних матеріалів і запчастин щодня. Відводиш склади за сотню кілометрів від фронту — спалюєш моторесурс вантажівок.
Читайте також«На відстані 160 км жоден окупант не зможе почуватися в безпеці». Як «Азов» ударами дронів блокує російську логістику
А КамАЗ тим часом звільняє людей і переходить на чотириденний робочий тиждень — імпортозаміщення під санкціями чомусь не спрацювало. Не можеш забезпечувати ЛБЗ — не можеш проводити великі загальновійськові операції. Не можеш постачати великі блокпости і ВОПи — залишаєш дрібні, які ми потім легко виколупуємо контратаками, як це було в Степногірську. Це снігова куля, яку росіянам дуже важко контрити своїми КАБами, адже наші мідлстрайки запускають з такої глибини, куди чавун просто не долітає.
У підсумку російська ППО опинилася на епічному шпагаті. Крим постійно палає: то нафтобаза у Феодосії, то аеродром Кача, то стоянка гідролітаків, то чергова «сушка» на Бельбеку. Донбас також перебуває під ударом: у Донецьку серед білого дня трамбують поверх із феесбешниками й гасять ракетами склади на Точмаші.
Глибокий тил вимагає захисту, адже неможливо забрати ЗРК з оперативного тилу і перекинути на фронт, коли дійні корови російського бюджету (НПЗ) і технопарки під Москвою горять як сірники. Але й
фронт залишати голим не можна, оскільки червону зону моментально заклюють наші важкі нічні «Вампіри», FPV на матках-ретрансляторах й ударні крила, а ще розвідка буде наводити західну арту й
дуже боляче. А тут ще й стабільні прильоти по стратегічних аеродромах з авіацією п'ятого покоління, на секунду, в Астраханській області. Тепер їм треба не просто відтягувати борти, а постійно їх
тасувати, спалюючи ресурс двигунів на перельоти між запасними смугами.
Голка Кощія
Схоже, ми намацали больову точку. Саме тому виробництво мідлстрайків зараз масштабують повним ходом у співпраці з Норвегією, Німеччиною та Францією. Це те, що працює тут і зараз.
У нас є люфт у часі, перш ніж росіяни перейдуть на модернізовану малу зенітну артилерію (МЗА) з радарними прицілами і на дрони-перехоплювачі. Щоб почати розгортати це, їм слід знайти додаткові мільярди в бюджеті і щонайменше пів року, а то й місяців вісім.
Якщо ми отримаємо ще більше мідлстрайків, цілі очевидні. Дрібними бойовими частинами кришитимемо двигуни теплотягів, трансформатори й фури з БК і паливом. Великими випалюватимемо енергетику, паливні термінали й вузли управління.
Нехай стікають кров'ю на логістиці. Буде більше зруйнованих штабів, як нещодавній свіжий удар по базі ФСБ на Арабатській стрілці. Буде більше рознесених шкіл операторів БпЛА (як у Тьоткіно чи на базах батальйону Судоплатова) й шкіл артилеристів, де вони зараз намагаються впроваджувати штучний інтелект. Більше випалених розташувань у ПТУ, як у Старобільську. Завдання — зафіксувати їх в агломерації біля поясу фортець.
Перша ластівка наших успіхів уже тут: у Криму знову ввели ліміти — 20 літрів пального в одні руки. Просто зафіксуймо цей системний баг імперії: Росія власними руками втрачає від 15 до 20 мільярдів доларів валютної виручки через заборону експорту пального, але при цьому логістика настільки пошматована, що вони фізично не можуть доставити цей «надлишок» у власні пляшкові горлечка. І це непотоплюваний авіаносець, з якого вони збиралися погрожувати НАТО.