Anubis — спільна розробка, яка просто зараз перетворює найдорожчі російські зенітно-ракетні комплекси та командні пункти на обгорілий брухт.
На спільне виробництво безпілотної системи Anubis (а також їхніх побратимів Seth-X-G) Німеччина виділила 281 мільйон євро — німецькі урядовці говорили про «тисячі машин» без конкретики.
Якщо розділити бюджет на обсяги, ми отримаємо вартість одного борта в межах 50–100 тисяч євро (залежно від комплектації та частки старших машин з дальністю до 1600 км).
Що під капотом?
Anubis — не просто черговий «летючий мопед», зібраний з гаражних комплектуючих, а повноцінна легка крилата ракета для бідних, яка отримала інтелект від дуже дорогих західних систем.
Розробка стала можливою завдяки колаборації української компанії Airlogix і західного гіганта з розробки софту для дронів Auterion. Головна перевага цієї машини в абсолютній автономності на фінальному відрізку польоту.
Коли дрон заходить у зону дії російських станцій «Поле-21» чи інших потужних глушилок, він просто перестає слухати зовнішній світ. Йому плювати на відсутність сигналу GPS чи ГЛОНАСС. На термінальній ділянці вмикається інерціальна система навігації, дубльована машинним зором з використанням нейромереж. У процесор Anubis зашивають оптичні сигнатури потенційних цілей: штучний інтелект розпізнає характерний силует радара підсвітки цілей від С-400, контури пускової установки або складну геометрію ректифікаційної колони на НПЗ.
БпЛА сам знаходить ціль через оптико-електронну станцію, захоплює її та гарантовано пікірує, навіть якщо навколо тотальний радіоелектронний шум.
Планер машини, виконаний за схемою іксподібного або дельтоподібного крила, створили за принципом «стелс для бідних». Специфічні композитні матеріали й оптимізована аеродинамічна форма роблять його радіолокаційну сигнатуру мінімальною.
Для російських радарів старого покоління він має вигляд звичайного птаха, а коли сучасні РЛС його все ж таки помічають, часу перехопити вже не так і багато.
Бойова частина машини заслуговує на окрему увагу. Там стоїть БЧ до 45–50 кілограмів, а стратегічна дальність польоту аж до 1600 кілометрів для старших версій. Така бойова частина здатна не просто посікти осколками антену, а пробити склепіння командного пункту чи перетворити арочне укриття для літака на розжарену пательню. Це дає тактичну гнучкість: ми можемо вдарити і по оперативному тилу, і перевантажити канальність над стратегічно важливим заводом.
Полювання на операторів БпЛА
Звести завдання Anubis лише до знищення ЗРК — це геть недооцінювати його. Останнім часом ми бачимо, як цю зброю застосовують з філігранною точністю по точкових цілях безпосередньо в урбаністиці й польових укриттях.
Нещодавно Сили безпілотних систем опублікували показові кадри із Запорізького напрямку: удар Anubis припав точно в пункт дислокації російських операторів розвідувальних безпілотників. Росіяни навчилися ховати екіпажі в підвалах чи на перших поверхах капітальних бетонних будівель, виставляючи антени на дах. Звичайна арта часто просто зносить верхні поверхи і причісує антени касетами, залишаючи розрахунок живим. Anubis завдяки машинному зору здатен залетіти буквально в потрібне вікно чи дверний отвір. Термобаричний або фугасний вибух у замкненому просторі не залишає шансів ані апаратурі управління, ані самому екіпажу. Це гарна робота, яка моментально осліплює ворога на всій ділянці фронту.
Як ламають парасольку ППО
Ефективність Anubis розкривається у тактиці зграї, де працює сувора ешелонована структура. На першому етапі йде розкриття парасольки. У небо підіймаються дешеві дрони-приманки на кшталт MALD, коли треба «намалювати» прохід ракет. Їхнє єдине завдання — імітувати масований наліт, змусити російські «Панцирі», «Тори» й «Буки» увімкнути радари на випромінювання та витратити свій боєкомплект.
Щойно ворожа ППО засвітилася на екранах радіотехнічної розвідки і відстріляла перші пакети ракет, непомітно вступають Anubis. Вони проходять на наднизьких висотах, використовуючи складки рельєфу, і б'ють прямо по радарах і пускових установках, які втратили пильність. Це класичне придушення протиповітряної оборони противника. Коли очі й зуби ППО остаточно випалені, в утворену діру спокійно залітає основна маса наших далекобійних БпЛА, які летять спалювати нафтобази, спиртзаводи, виробництво спеціальних жирів і цехи ВПК на сотні кілометрів углиб російської території.
Виробничий тил, до якого не дістане жоден «Іскандер»
Але найкрутіші в цій історії логістика і локалізація. Ворог щоночі б'є балістикою по українських промзонах — намагається зупинити виробництво зброї. З проєктом Anubis ця тактика не спрацює в принципі.
Річ у тому, що серійне виробництво цих машин повністю винесли на територію Німеччини. У лютому 2026 року створили спільне підприємство Auterion Airlogix Joint Venture GmbH. Розуміючи перспективи цієї зброї, Берлін уже профінансував і законтрактував для потреб Сил оборони виробництво тисяч одиниць таких дронів.
Конвеєр, що здатен видавати тисячі апаратів на рік, перебуває під надійним захистом НАТО й німецького експортного законодавства. Російські «Іскандери» й «Кинджали» туди банально не долетять, а навіть якби й могли — удар по німецькій території означатиме гарантований вступ Союзу у війну. Ми отримали безперебійний канал постачання високотехнологічної зброї, захищений на 100 %.
Арифметика виснаження
Найприємніше в цій війні технологій — економічний складник. Одна зенітна ракета від комплексу С-400 коштує понад мільйон доларів. Ракета від «Панцира» обходиться в десятки тисяч. Вартість виробництва одного Anubis приблизно така, як виробу для «Панцира», але шкода, якої він завдає, стратегічна — у Москви вже рік як падіння економіки, а в ЄС усе добре, а видатки на оборону тільки зростають.
Коли росіяни змушені витрачати мільйонні ракети на перехоплення (і часто безуспішно, бо збити композитний автономний дрон украй важко), вони буквально банкрутують самі себе. Ми заганяємо їхню систему протиповітряної оборони у глибокий фінансовий і логістичний мінус, виснажуючи запаси, які російський ВПК фізично не встигає поповнювати через жорсткі санкції на критичну мікроелектроніку, удари по вибухівці і твердому паливу, таргетування заводів електроніки.
Anubis — це непоганий інструмент для зламу російської системи заборони доступу (A2/AD). Поки в Москві малюють красиві графіки для керівництва про непробивний щит над Росією, ці дрони методично вирізають їхні ЗРК в оперативному тилу й зачищають операторів безпілотників у сірих зонах. Саме тому ми зараз бачимо такі розкішні пожежі на НПЗ й оборонних підприємствах на дистанціях 1000+ кілометрів. І вони будуть тільки наростати з масштабуванням мідлстрайку в ЄС.