15 лютого дематеріалізувався цех (ТОВ «Харчові Інгредієнти», входить до корпорації-монополіста «ЕФКО»), що стоїть у порту Тамань (селище Волна), буквально паркан у паркан із резервуарами «Таманьнафтогазу». Це величезний виробничо-експортний кластер. Кремлівський режим вклав туди мільярди, щоб не просто перевантажувати нафту й газ, а й на місці робити продукт глибокої переробки.
Що таке «спецжири» і навіщо вони потрібні війні? Спецжири — це продукт жорсткої хімії: фракціонування, гідрогенізації та переетерифікації пальмової та інших олій. У цехах стоять автоклави та реактори, що працюють під тиском і температурами. На виході отримують тугоплавкі жири, промислові маргарини та еквіваленти какао-масла.У чому їхня стратегічна цінність?
По-перше, армійська логістика (індивідуальні раціони харчування, ІРХ). Усі армійські сухпаї, галети, консервована випічка з тривалим терміном зберігання і дешевий шоколад, що не тане в окопній спеці на Донбасі, робляться виключно на базі цих спецжирів. Винос цеху — це удар по логістиці дешевих і довговічних калорій для їхнього 700-тисячного угруповання. Це смачно для нас.
По-друге, це база для населення: спецжири — це фундамент усієї їхньої дешевої кондитерки та хлібобулочної промисловості. Удар по виробництву — це дефіцит сировини для внутрішнього ринку та стрибок цін. Ця весела війнушка за три дні відригується, ми таке любимо.
Крім того, це хімія подвійного призначення. Глибока переробка олій дає критично важливу «побочку» — олеїнові кислоти та технічний гліцерин. А гліцерин — це база для нітрування (нітрогліцерин, порохи, виробництво твердих ракетних палив та збройових мастил). Гілка у вибухівку. Думаю, саме вона і стала причиною передчасної смерті виробництва. Наша кампанія з бойової хімії в розпалі — жири це воно.
Технологічний капкан полягає в тому, що спецжири не можна робити в гаражі. Для цього потрібні величезні 30-метрові колони дезодорації, кристалізатори, центрифуги та вакуумні системи. Уся ця начинка на заводі «ЕФКО» — чистий імпорт (бельгійська De Smet, шведська Alfa Laval). Це ювелірне, кастомне обладнання вартістю в десятки мільйонів доларів.
Коли в такий цех прилітає бойова частина, а всередині знаходяться сотні тонн розігрітої олії під тиском — стається об’ємний вибух. Територія перетворюється на мартенівську піч. Обладнання не просто ламається: від перепаду температур метал реакторів деформується, геометрія стапелів і колон порушується назавжди.
Відновити це неможливо. А купити нову лінію в Європі в умовах санкцій для системоутворюючого підприємства РФ — це завдання з розряду фантастики. Китайські аналоги, якщо вони і є, потребуватимуть повного перепроектування фундаменту і техпроцесів заводу з нуля. Це втрачені роки.
Додайте сюди ефект доміно в порту «Волна». Через те, що цей завод вшитий в інфраструктуру «Таманьнафтогазу» (де поруч зберігаються мільйони тонн скрапленого газу, нафти й амміаку), така пожежа паралізує усю роботу порту. Поки горить хімія, зупиняється відвантаження наливних суден, цистерни стоять у пробках на залізниці, експорт завмирає. Тим паче, що прилетіло і по цистернах, і три з них згоріли. Курочка по зернятку — цитати великих дзюдоїстів.
Підсумок: ми не просто спалили їм лінію з виробництва начинки для цукерок. Ми винесли унікальний виробничий вузол високотехнологічної хімії, імпортозамістити який росіяни просто зараз тупо не зможуть. Це мінус величезний шматок з їхнього балансу, дірка в харчовій промисловості та колосальний логістичний геморой. У розвиток кластера ТОВ «Харчові Інгредієнти» корпорація «ЕФКО» влила понад 10-15 мільярдів рублів (причому інвестиції йшли в ті роки, коли долар був по 30-60).
Сам по собі такий цех, нафарширований європейським обладнанням, коштує від $80 до $120 мільйонів доларів. Це тільки «залізо» та монтаж. Згоріло все, бо фракціонована олія при розгерметизації дає об’ємний паливно-повітряний вибух. Температури там були такі, що несучі балки стекли в калюжі.
Супутні збитки включають зупинку ланцюжків: цей цех був серцем імпортозаміщення для кондитерки, виробницта молокопродуктів та армійських ІРХ. Вибуття таких обсягів б'є по ринку миттєво. Це недоотриманий прибуток у десятки мільйонів доларів на рік. Аналітики молодці — кращу точку прикладання сил вибрати важко. Санкційний тупик означає, що Бельгія та Швеція нові автоклави безпосередньо не продадуть. Купівля китайських аналогів чи ланцюжок обходу — це мінімум 1-2 роки простою. Параліч порту через пожежу такої категорії складності зупиняє всю логістику «Волни»: судна стоять на рейді, РЖД гальмує состави, штрафи за фрахт капають щогодини.
Такі удари як по цьому цеху або по арсеналу ГРАУ в Котлубані, де дістали капсульне сховище з морськими контейнерами — ймовірно північнокорейські ракети та снаряди — якраз і є квінтесенцією нашої тактики.
Підійшли супутникові знімки: у Котлубані знищено капсульне сховище приблизно на 37 морських контейнерів. Ще декілька пошкоджені. Але чому тоді така сильна детонація, евакуація селища і перекриття траси? Логістика країн-ізгоїв специфічна: ні Іран, ні КНДР не возять ракети у заводських «чохлах» (ТПК). Їх вантажать у стандартні 40-футові морські контейнери. Це дозволяє приховано перевантажувати їх із суховантажів у портах прямо на залізничні платформи, і з супутника це виглядає як ешелон із китайськими кросівками.
Капсульне зберігання на арсеналах ГРАУ передбачає, що такий специмпорт не звалюють у загальні купи зі 152-мм снарядами. Їх ховають у захищені бетонні капсули-ангари саме в морських ящиках, щоб мінімізувати ризики та приховати від розвідок Заходу. Фізика детонації пояснює все: 36 морських контейнерів із балістикою — це проблема локального масштабу. Одна ракета KN-23 — це близько 3,4 тонн маси. З них 500 кг — це бойова частина, а решта — високоенергетичне тверде паливо. Коли дрон пробиває дах і ініціює хоча б один контейнер, тверде паливо детонує від замкнутого тиску. Стається миттєва симпатична детонація сусідніх контейнерів. Вибух 36 ракет разом дає викид енергії, який сейсмологи фіксують як землетрус. Воронка там якісна, а місцева влада добряче злякалася — хто його знає, що там детонує, і перекрила трасу.
Висновок: у Котлубані ми винесли не просто склад зі старим радянським чавуном. Ми помножили на нуль стратегічний резерв — 36 імпортних балістичних ракет, які мали прилетіти по умовному Києву, Дніпру чи Харкову. А в Тамані ми вирвали шматок харчової та хімічної промисловості вартістю в сотні мільйонів доларів, який вони не зможуть швидко полагодити. Це і є той самий винос економіки та логістики війни. Вузькі місця на тлі потічка грошей, що висихає.