Ціль — «Лукойл-Ухтанефтепереработка». Завод унікальний: він споживає важку нафту Печорського басейну, це ключовий хаб для постачання ПММ для Арктичного флоту та північних військових округів. Є влучення в резервуарний парк, спалахнула пожежа. Поцілили добре — у модернізовану установку АВТ, яка підготовлює фракції важкої нафти до очищення.
Коли ти завдаєш ударів по Комі, перебуваючи в Україні — це означає, що СВО та демілітаризація йде строго за планом.11-12 лютого Сили оборони завдали масштабних ударів по інфраструктурі противника. Накрили Волгоград — кров війни; Котлубань — іранські ракети та північнокорейські снаряди; а також Мічурінськ — мізки.
У Мічурінську по заводу «Прогрес», кажуть, не влучили, а поцілили в коледж поруч. Але там готують персонал для заводу, а могли й розширювати там виробництво. Крім того, були влучання в один із цехів.
Незалежно від збитків, Москві доведеться перекидати ППО на величезному ТВД — між Тамбовською областю, Причорномор’ям та Комі. Система ППО противника перейшла в режим «пожежної команди». Вони не можуть захистити все одночасно: обираючи між захистом Мічурінська («мізки») та Котлубані («патрони»), вони втрачають і те, і інше. Ілюзія «безпечного тилу» остаточно похована під вагою перекидань ЗРК залізницею на дві тисячі кілометрів.
П'ята атака Волгоградського НПЗ. Була десятиденна перерва між ударами по нафтопереробці — швидше за все, для дорозвідки та прокладання нових маршрутів.
9-10 січня 2026 — перший «дзвіночок» року. Удар по Житовській нафтобазі у Волгоградській області. Це була пристрілка саме по цьому регіону.
20 січня 2026 — те, що багато хто вважає «початком сезону» — атака на Ільський НПЗ та установку «Альметьєвська». Саме тоді в медіа пішли заголовки, що Україна почала «сушити» російську переробку в новому році.
12 лютого 2026 — потужний удар по Ярославському НПЗ («Славнефть-ЯНОС»). Це один із найбільших заводів у РФ. Там горіло так, що заграву бачило все місто. Тепер ось знову, вкотре — найбільший НПЗ на півдні.
Кремлівський режим може нескінченно довго розповідати, що НПЗ — це не страшно, але експорт нафтопродуктів так і не відновили і, швидше за все, він буде заблокований до осені 2026 року. Це і гроші для режиму, і проблеми для дружніх режимів на кшталт Ірану, і неможливість модернізації видобутку під санкціями.
Згідно з аналітичними звітами на лютий 2026, загальні збитки РФ від атак на переробку перевищили 1 трильйон рублів ($11-13 млрд). З них понад 100 млрд — прямі руйнування, а 900 млрд — упущена вигода та «золотий» ремонт. Умовний дизель — це «дійна корова» режиму, але через вибиті установки «первинки» РФ змушена скорочувати експорт дизеля на 30-35%. Це пряма втрата близько $400-500 млн щомісяця чистого валютного виторгу.
Котлубань (7-й арсенал ГРАУ) перевірили груповим пуском «Фламінго» — ці здвоєні запуски важче перехоплювати і вони впевненіше лягають у ціль. Задача проста: покласти настільки близько до обвалованих укриттів, щоб вони «завелися». Вже є пруфи десятків пусків, і тепер — детонація арсеналу ГРАУ. Евакуація селища — це маркер. О 05:00 ранку ділянка траси М-6 «Каспій» у районі Котлубані стала темно-червоною, а в'їзди були заблоковані ДПС. Губернатор Бочаров о 06:30 видав базу про «заходи безпеки населення». Для нас це 100% підтвердження евакуації через розліт БК. Це вже п’ята атака, але евакуація вперше.
Ціль північнокорейські снаряди та іранські ракети — можливо ми збиваемо їм темп перед новою спробою наступу. Уражені два укриття та рампа.
Тож, по-перше, ми спостерігаємо остаточний розрив «ковдри ППО». Росія змушена захищати ТВД довжиною понад 2500 км. Кожна установка «Панцир», яку вони перекидають до Ухти чи Мічурінська — це діра в небі над ЛБС або Бєлгородом. За нашими розрахунками, для мінімального прикриття лише критичних НПЗ ворогу потрібно додатково близько 60-80 комплексів середньої дальності, яких у них фізично немає, тай й дефіцит ракет нікуди не дівся. Вони грають у «пожежників» на кораблі, де вогонь уже в машинному відділенні.
По-друге, фінансова агонія загострюеться. Втрата $500 млн щомісяця тільки на дизелі — це еквівалент виробництва близько 150-200 нових танків Т-90М або річного бюджету середнього російського регіону. Оскільки експорт заблокований до кінця 2026 року, сумарні втрати валютного виторгу можуть сягнути $6-7 млрд. Без цих грошей «модернізація» перетворюється на канібалізм старих радянських запасів, а ремонт вибитого обладнання через «сірий імпорт» здорожчує процес у 3-4 рази. Ці струмки зливаються в потоки — затримання танкерів, атаки на них, страховки, прильоти по портам, переробка і очистка.
По-третє, удари «Нептунами», «Лютими» та «Фламінго» довели свою ефективність не через технологічну перевагу, а що і навіть цього досить з головою. Успішна детонація в Котлубані за допомогою «Фламінго», важких і добре видимих на РЛС виробів — це привіт їхнім арсеналам та хімічним заводам. Поки вони чекають на масовані ракетні атаки умовної Москви чи НПЗ ми насичуємо простір дешевими, швидкими та точними «хижаками», які знаходять щілини в бетонних декораціях. Так їх ще не досить для великої стратегічної кампанії, але у 2022 ми атакували ланкою гелікоптерів цистерни в Бєлгороді, а зараз десятки — ракет на місяць.
«Можем повторить» у їхньому виконанні тепер звучить як повторення евакуацій, пожеж та порожніх баків. Корабель набирає воду, і Приполяр’я — це лише нова точка на карті нашого просування до їхнього логістичного колапсу. Наше завдання масштабувати вироби та забезпечити стійкість до РЕБ систем наведення.
В котрий раз повторюсь: ми не ставимо завдань фізично позбавити росіян палива чи б/к, це неможливо. Ми підштовхуємо їх у точку, де накоплені проблеми та внутрішні конфлікти спричинять колапс системи, схід лавини. У Росії це буває швидко.
Хто за декілька місяців до міг би спрогнозувати страту царської сімЇ та ріки крові, арест Горбачова та тремтячі підборіддя путчистів у Москві, заколот Пригожина чи розстріл Білого дому у новітній історії? Тому ми працюємо по російській кишені і вона тріщить. Далі буде. У них немає засобів дістати наші ракетні частини під парасолькою західних літаків, ППО, та ПРО.