Якщо «Піраміда Маслоу» являє собою ієрархічну модель потреб людини - від базових (фізіологічних) до вищих (самоактуалізації), то «Піраміда Блощинського», на мій погляд, структурує ієрархічну модель самореалізації (самоактуалізації – за Маслоу) людини як біосоціальної субстанції.
Поклавши у фундамент своєї піраміди такі чесноти, як: «чесність, мужність, справедливість, здатність до співчуття, вірність слову, відповідальність не тому що хтось дивиться, а тому що ти є собою і дієш від свого власного імені», автор цитованого допису аргументовано стверджує тезу про те, що лише наявність таких чеснот дозволяє людині ставати і бути Особистістю.
Поділяючи роздуми та оцінки Дениса Блощинського, які більшість з нас знає і можливо цілком усвідомлює, дозволю собі до переліку вище названих чеснот додати ще одну – «моральну пам’ять».
Чесноту, соціокультурний феномен сутності якої полягає не стільки у фізіологічній спроможності мозку людини запам’ятовувати дати, слова, події(факти), імена, скільки у здатності та бажанні людини перетворювати дати, слова, події, імена (у тому числі й минулого часу) у сьогодення власних думок, слів і вчинків.
Справжня реальна моральна пам’ять працює і віддзеркалюється у повсякденній поведінці людини, а не лише у щорічному колективному відзначенні «пам’ятних дат, подій та імен» у певний день або час.
Думаю, хоча й не стверджую, що у такому контексті культура нашої моральної пам’яті залишається недорозвинутою, а часом – просто відсутньою. Хоча саме на такій соціокультурній пам’яті людини та її спільнот засновані майже всі довготривалі традиції, ритуали і здобутки та втрати людського буття.
Враховуючи, що пам’ять існує як в індивідуальному, так і в колективному/інституційному вимірі - вона формує цілісний морально-соціальний хребет/стрижень не лише сьогодення, а й майбутнього: людини, сім’ї, колективу, етносу, народу.
Відсутність, занедбаність чи, навіть, знищення моральної пам’яті людини має своїм наслідком драми і трагедії як в особистому житті окремої людини, так і людських спільнот на рівні етносів, народів, країн (держав). Таких прикладів в історії людства незчисленна кількість.
Саме занедбаність чи відсутність соціокультурної пам’яті поколінь людей призводить до повторення «нових» життєвих драм і трагедій, включно з регіональними, континентальними та світовими війнами.
У нас попереду ще багато роботи зі створення не формальної, а реальної культури моральної пам’яті на всіх рівнях – від людини до країни/держави.
P.S. Викласти ці думки мене вмотивували власні багаторічні спостереження та аналіз проявів «моральної пам’яті (чи то безпам’ятства)» за десятиліття земного життя, допис Дениса Блощинського і значною мірою - символічний вчинок Пам'яті українського олімпійця Владислава Гераскевича. Моральна пам'ять - це не політика, не хартії, декларації, статути і нормативні правила. Моральна пам’ять – це право людини на своє безсмертя, яке безумовно впливає на життєдіяльність людини, народу, суспільства і держави.