Ця тема потребує точності, коректного трактування мандату центрального банку та порівняння з кращими європейськими практиками, а не спрощених висновків.
Чи є економічне зростання прямою ціллю центрального банку?
Стаття 6 Закону «Про Національний банк України» справді визначає сприяння стійким темпам економічного зростання як одну з функцій НБУ. Проте ключовим є формулювання: за умови дотримання пріоритету цінової (та фінансової) стабільності.
Це не українська специфіка. Це класична європейська модель центрального банкінгу.
- Європейський центральний банк має єдину первинну ціль — стабільність цін.
- Бундесбанк, НБ Польщі, Чеський нацбанк діють за тим самим принципом.
- Жоден центральний банк ЄС не зобов’язаний «розганяти ВВП» ціною інфляції, валютної нестабільності чи фінансових дисбалансів.
Сприяння зростанню — похідна, а не самостійна мета. Вона реалізується через макрофінансову стабільність, передбачуваність політики та довіру до валюти.
Чи можна напряму пов’язувати темпи зростання ВВП із жорсткістю монетарної політики?
Можна почути думку, що НБУ проводить жорстку монетарну політику і це негативно вплинуло на показники зростання ВВП 2025 року.
Твердження про те, що ключовим чинником уповільнення економіки у 2025 році була монетарна політика НБУ, є надмірним спрощенням.
У 2025 році Україна перебувала в умовах:
- повномасштабної війни;
- руйнування енергетичної інфраструктури;
- дефіциту робочої сили;
- високих безпекових ризиків;
- обмеженого припливу приватних інвестицій незалежно від рівня ставки.
У таких умовах жоден європейський центральний банк не став би агресивно пом’якшувати політику, ризикуючи інфляційним сплеском, девальвацією та втечею капіталу.
Більше того, досвід країн Центральної та Східної Європи (Польща, Румунія, Угорщина) у 2022–2024 роках показує:
жорстка монетарна політика в умовах шоків — це інструмент стабілізації, а не гальмування розвитку.
Реальна ставка: проблема чи необхідність?
Так, реальна облікова ставка в Україні у 2025 році була позитивною. Але це усвідомлений і виправданий вибір в умовах:
- воєнної економіки;
- високих інфляційних очікувань;
- потреби утримувати гривневі заощадження;
- значної зовнішньої фінансової допомоги.
Європейська практика чітка: центральний банк не може стимулювати інвестиції шляхом знецінення грошей. Інвестиції приходять туди, де:
- прогнозована інфляція;
- стабільний курс;
- працює банківська система;
- захищені заощадження.
Саме це і є зона відповідальності центрального банку. І з цим питанням НБУ справляється успішно.
Інвестиційний дефіцит: де справжнє коріння проблеми?
Низький рівень інвестицій в Україні — це реальність. Але перекладати цю проблему на монетарну політику — помилка діагнозу.
Ключові обмеження інвестицій:
- війна і безпекові ризики;
- слабкість судової системи;
- нестача страхування воєнних ризиків;
- регуляторна та податкова невизначеність;
- обмежені можливості держави співфінансувати великі проєкти.
У жодній європейській країні центральний банк не замінює собою урядову політику розвитку, індустріальну стратегію чи реформу інститутів.
Що насправді відповідає кращим європейським практикам?
Європейська модель чітко розмежовує ролі:
- Центральний банк — інфляція, фінансова стабільність, довіра до валюти.
- Уряд — економічний розвиток, інвестиційна політика, реформи, інфраструктура, податки, людський капітал.
- Спільна зона — координація, а не підміна функцій.
Саме така модель дозволила країнам ЄС після криз — від боргової до пандемічної — повертатися до зростання без інфляційних шоків.
Висновок
Очікувати від НБУ ролі «двигуна економічного зростання» — означає вимагати від центрального банку того, чого не робить жоден європейський регулятор.
Стійке економічне зростання починається не з низької ставки, а з:
- довіри;
- стабільності;
- інституцій;
- прогнозованої політики.
І саме в цьому — ключовий внесок центрального банку в розвиток економіки. ЦБ може забезпечити необхідне підгрунтя для зростання – макроекономічну стабільність та прогнозованість, але не здатний підмінити дії інших стейкхолдерів: уряду, бізнесу, населення.