Це не унікальна українська проблема. Подібний розрив між офіційною статистикою та сприйняттям інфляції існує у США, ЄС, Польщі чи Чехії. Причини — не у «маніпуляціях», а в методології розрахунку показника індексу споживчих цін (ІСЦ) та суб’єктивному сприйнятті зростання цін людьми.
Спочатку давайте подивимося на офіційне визначення ІСЦ від Держстату: ІСЦ – показник, що характеризує зміни в часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базисним.
В самому визначені є одразу три концептуальних елемента узагальнення, що не відповідають персональному сприйняттю явища зростання цін людьми, а саме: «загальний рівень цін», «товари та послуги, які купує населення», «фіксований набір споживчих товарів і послуг». Давайте розглянемо окремі елементи такої невідповідності персонального сприйняття та цифр офіційної статистики.
Інфляція — про «загальний рівень цін», а люди мають власні «споживчі кошики»
Офіційна інфляція — це зважений індекс, який відображає зміну цін у великому споживчому кошику з понад 500 товарів і послуг: від хліба й м’яса до зв’язку, транспорту, одягу та освіти.
Натомість домогосподарства оцінюють інфляцію через власні витрати, де:
- продукти харчування сприймаються як такі, що мають значно більшу частку бюджету (купуються і споживаються регулярно);
- непродовольчі товари (одяг, техніка), які можуть дешевшати, купуються не так часто;
- ціни на послуги зростають поступово і як наслідок менш помітно.
У 2025 році саме продовольча інфляція була відчутно вищою за загальний індекс:
- м’ясо +21%;
- олія +17%;
- риба +16,6%;
- хліб +13,5%.
Для сім’ї з низькими або середніми доходами це створює відчуття значно вищої інфляції, ніж 8%.
Додатково давайте поглянемо на їхню вагу у структурі ІСЦ: м’ясо – 9,6%, олія – 3.7%, риба – 2.5%, хліб – 7.1%
«Статистично правильне» сприйняття зростання загального рівня цін через м'ясо окремим домогосподарством мало би виглядати як 21%*0.096=близько 2%. Подальша дискусія про можливість подібного «сприйняття» окремими людьми не виглядає доречною: жодна просвітницька кампанія не призведе до потрібного зсуву у сприйнятті громадян.
Люди мають особливості сприйняття/упередженість: схильні краще запам’ятовують зростання цін, ніж їх зниження.
Це класичний ефект поведінкової економіки:
- подорожчання товару фіксується миттєво (згадайте меми щодо цін на яйця/олію/масло тощо);
- здешевлення — або не помічається, або сприймається як тимчасове явище.
У 2025 році:
- овочі подешевшали майже на 30%;
- цукор — майже на 10%;
- одяг і взуття — майже на 4%.
Але ці категорії не формують відчуття постійних витрат, на відміну від хліба, м’яса чи палива.
Інфляція в річному вимірі — це не про рівень цін, а про темп їх зростання
Одна з ключових плутанин — люди очікують, що при зниженні темпів інфляції ціни почнуть падати.
Насправді:
- інфляція 8% означає, що ціни продовжують зростати, але повільніше ніж раніше;
- зниження інфляції не компенсує подорожчання попередніх років;
- ціни, що різко зросли у 2022–2024 роках, залишаються високими.
Це створює відчуття: «інфляція уповільнюється, а жити дешевше не стає» — і це логічно з точки зору економічно показника, але часто контрінтуїтивно для громадян.
Війна та невизначеність підсилюють інфляційні очікування
В умовах війни домогосподарства очікують дефіцитів; бізнес закладає ризики в ціни; будь-яке подорожчання сприймається як сигнал майбутніх проблем. Навіть за стабілізації макропоказників інфляційні очікування знижуються повільніше, ніж фактична інфляція.
Офіційна статистика не бреше, але вона не є персоналізованою
Дані Держстату:
- відповідають міжнародним стандартам;
- використовуються МВФ, Світовим банком, Єврокомісією;
- є базою для монетарної та бюджетної політики.
Водночас інфляція для кожної сім’ї — річ індивідуальна. Для одних вона може сприйматися як 5%, для інших — 15–20%, це залежить від рівня доходів та структури витрат.
Висновок
Зниження інфляції до 8% у 2025 році — це макроекономічне досягнення, без якого неможливі дешевші кредити, інвестиції, післявоєнне відновлення, зростання доходів у реальному вимірі.
Але для громадян інфляція — це не статистика, а ціни в супермаркеті. Саме тому ключове завдання держави на 2026 рік — не лише утримувати цінову стабільність, а й перетворити макроуспіхи на зростання добробуту громадян.