Цифровізація правосуддя як елемент євроінтеграції
Для Європейського Союзу цифровізація правосуддя є складовою ширшої модернізації державного управління. Йдеться не про технології заради технологій, а про підвищення доступності та прозорості правосуддя, а також ефективності судового адміністрування.
Електронний суд розглядається не ізольовано, а як частина цілісної екосистеми судового врядування, що охоплює управління справами, судову статистику й аналітику, кадрові процеси та зручну взаємодію судів із громадянами. У стратегії Digital Justice 2030 Європейська комісія наголошує, що цифрові судові системи мають зменшувати затримки, підвищувати прозорість і забезпечувати доступ до правосуддя онлайн за умови їх надійності, безпеки та інституційної стійкості.
Сучасні європейські стандарти також вимагають, щоб судові ІТ-системи були інтероперабельними за замовчуванням, із вбудованими механізмами захисту даних, кібербезпеки та прозорості роботи. Судові ІТ-рішення оперують значними масивами чутливої інформації, тому відповідність принципам GDPR (General Data Protection Regulation, або Загальний регламент про захист даних, - базовий документ ЄС щодо захисту персональних даних) у європейській практиці розглядається як показник якості архітектури системи та професійного управління даними.
Для України це означає побудову судової ІТ-інфраструктури, сумісної з європейськими підходами, де цифрові рішення проєктуються як керована та безпечна екосистема, а не сукупність окремих модулів. Водночас успіх цифрової трансформації можливий лише за скоординованої участі всіх стейкголдерів, адже справжнім власником реформи є вся судова влада в цілому, а не окремий ІТ-проєкт чи донор.
Саме в цьому контексті ключову роль відіграє Єдина судова інформаційно- комунікаційна система (ЄСІКС) – комплексна цифрова платформа, що забезпечує функціонування судової системи в електронному форматі. На сучасному етапі її реформування відбувається перехід від фрагментарних ІТ-рішень до системного стратегічного підходу. Підґрунтям для цього стала нова концепція розвитку ЄСІКС. Її сформували на основі результатів функціональних і технічних аудитів, проведених за підтримки міжнародних партнерів. Аудити дозволили виявити ключові слабкі місця електронного суду – обмежену інтеграцію, нестачу стратегічного ІТ-управління та ризики для стійкості цифрової інфраструктури.
Чому важливо не повторювати помилки ЄС: невдалі кейси цифрових реформ та винесені уроки
Цифрова трансформація правосуддя є однією з ключових умов вступу України до ЄС. Вона покликана зробити судочинство більш прозорим, доступним та ефективним. Її реалізація, зокрема, передбачена Дорожньою картою з питань верховенства права - ключовим інструментом виконання євроінтеграційних зобов’язань України в межах переговорного кластера “Основи процесу вступу до ЄС”, що відкривається першим та закривається останнім.
Водночас Україна сьогодні має змогу вчитися не лише на успішних європейських практиках, а й на помилках. Попри загальний високий рівень розвитку, країни ЄС теж переживали невдалі спроби цифрової модернізації правосуддя. Наведемо декілька показових прикладів.
Нідерланди – програма KEI. Масштабна програма Kwaliteit en Innovatie rechtspraak (KEI, або «Якість та інновація правосуддя») стартувала у 2013 році з метою повністю оцифрувати цивільне та адміністративне судочинство Нідерландів. Проте вже у 2018 році через брак підтримки з боку суддівського корпусу та рішення Міністерства юстиції припинити фінансування проєкту програму KEI довелося згорнути.
Масштаб «одночасної» реформи виявився надмірним: постійні зміни законодавства, розпливчастість цілей та фрагментарне управління призвели до перевитрат коштів, затримок і врешті провалу ініціативи.
Урок, який винесли нідерландці: не варто намагатися реалізувати «one big reform» одномоментно. Краще рухатися поступово, впроваджуючи і тестуючи рішення крок за кроком, щоб вчасно виявляти ризики і заручатися підтримкою користувачів.
Італія – «Civil Trial Online». Перші спроби Італії запровадити електронне судочинство (проект Processo Civile Telematico) також наштовхнулися на труднощі. Початково система розроблялася як надскладна, практично дзеркальна копія паперових процесів – з усіма бюрократичними формальностями, просто перенесеними в комп’ютер. Це призвело до відвертого спротиву з боку користувачів (суддів і адвокатів) та фактичного блокування впровадження: люди воліли й надалі користуватися папером, ніж заплутаним електронним сервісом.
Лише переглянувши підхід – спростивши архітектуру системи, зменшивши кількість полів і процедур, запровадивши поступове розгортання по регіонах – італійцям удалося “перезавантажити” реформу, і з часом електронний цивільний процес запрацював.
Урок: цифровізація повинна спрощувати та оптимізувати процеси, а не консервувати їхні недоліки у електронній формі.
Португалія – система Citius. У 2014 році Португалія одночасно втілювала кілька масштабних реформ: змінювала судову мапу (мережу судів), процедурне законодавство і впроваджувала нову електронну систему Citius. Такий «триєдиний» підхід обернувся катастрофою: у вересні 2014 року електронна система Citius повністю «впала», що паралізувало роботу судів на шість тижнів. Реформу було реалізовано поспіхом, без належного фінансового й адміністративного забезпечення. Суди просто не витримали одночасного навантаження змін – як організаційних, так і технічних.
Урок: ІТ-системи правосуддя мають реалізовуватися поетапно з належним ресурсним забезпеченням. Не можна «ламати» усю систему відразу – потрібні перехідні періоди, резервні плани та поступове нарощування функціоналу.
Попри різні національні контексти, усі ці кейси мають спільну рису: цифрові реформи зазнавали невдач не через нестачу технологій, а через управлінські помилки. Водночас жодна з цих країн не відмовилася від цифровізації правосуддя як такої. Навпаки – провали стали підставою для перегляду підходів: переходу до поетапного впровадження, посилення ролі користувачів у дизайні систем, професіоналізації ІТ-управління та реалістичного фінансового планування.
Перші виклики для України: сталість фінансування та професійне ІТ-управління
Одним із перших випробувань для цифрової реформи правосуддя в Україні стала пауза у фінансуванні в 2024-2025 роках. Напочатку 2024 року USAID призупинив фінансування низки програм, і проєкти, пов’язані з електронним судом, також потрапили під це «замороження». Як наслідок, впровадження ключових компонентів електронного суду затрималося майже на рік.
Цей досвід чітко продемонстрував, що цифрове правосуддя не може розвиватися як набір разових або донорозалежних проєктів. Воно потребує середньо- та довгострокового фінансового планування і постійних інвестицій не лише в розробку, а й у підтримку, модернізацію та кібербезпеку систем. Водночас ці витрати мають розглядатися як саме інвестиція, що виправдовує себе: цифровізація зменшує витрати на паперовий документообіг, логістику та архівування, оптимізує роботу апаратів судів і підсилює управлінські рішення завдяки аналітиці. У довгостроковій перспективі це означає суттєву економію бюджетних коштів.
Не менш важливим уроком стала вирішальна роль професійного ІТ-управління. Навіть значні ресурси не дають результату без чіткої моделі: визначених ролей і відповідальності за цифрові продукти, управління життєвим циклом систем та інституційної спроможності замовника. Для цього необхідні кваліфіковані кадри всередині системи – ІТ-спеціалісти, аналітики, менеджери проєктів – і збереження інституційної пам’яті в ДП “Інформаційні судові системи”, Державній судовій адміністрації та судах.
Саме ці уроки – як з європейського досвіду, так і з української практики останніх років – формують візію подальшої реалізації стратегії розвитку ЄСІКС. Йдеться про перехід:
- від проєктної логіки до сталої державної політики у сфері цифрового правосуддя;
- від залежності від зовнішнього фінансування – до передбачуваного багаторічного бюджетного планування;
- від технічного підходу – до сильного інституційного ІТ-управління як постійної функції судової влади.
Цифрова трансформація правосуддя – це багаторічний процес, який виходить за межі одного бюджетного чи політичного циклу. В умовах євроінтеграції Україна має продемонструвати не лише запуск окремих ІТ-рішень, а здатність системно управляти цифровою екосистемою правосуддя і забезпечувати її стабільну роботу протягом років.
Успіх цифрового правосуддя визначається не технологіями, а якістю управлінських рішень. Досвід країн ЄС показує: найбільші провали цифрових реформ були спричинені не браком ресурсів, а відсутністю чіткої стратегії, відповідальності та професійного ІТ-врядування. Для України реалізація нової концепції ЄСІКС має стати саме таким управлінським проєктом – орієнтованим на результат, довіру громадян і реальний доступ до правосуддя.