Сьогодні маємо склад Єврокомісії, що максимально сприяє Україні у просуванні до членства в ЄС
Які перспективи має Україна на шляху до членства в ЄС, поки є позитивна політична рамка на рівні Єврокомісії та Європарламенту?
Я ніколи не називала дати, ні щодо безвізу у часи мого віцепрем’єрства, ні зараз щодо нашого членства в Європейському Союзі, коли ми отримали кандидатський статус, тільки з огляду на те, що цей процес залежить від дуже багатьох змінних.
Якби в лютому 2022 року хтось сказав, що через чотири місяці Україна матиме кандидатський статус для членства в ЄС, йому б відповіли: “Йдіть лікуйтеся. Цього немає в Угоді про асоціацію, у вашій європейській перспективі. Це взагалі неможливо, тому що ми до цього не готові”.
Все дуже серйозно змінилося з повномасштабним вторгненням. Динаміка цього процесу суттєво пришвидшилася не тільки для України, а й для країн Західних Балкан, які довго перебували в очікуванні, в уповільненому євроінтеграційному режимі.
Стосовно нас я можу погодитися з тим, що на сьогодні маємо склад Європейської комісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн і більшість у Європейському парламенті, які політично готові до максимального сприяння Україні у просуванні до членства в ЄС. Це бачимо за тими процесами, які вже відбулися. Зокрема, Єврокомісія додатково надала людей і ресурси для того, щоб швидко оцінити, наскільки наше законодавство відповідає європейському. Можемо пишатися, що ми з Молдовою так швидко пройшли цей процес, — але це так само завдяки політичному рішенню Європи.
Склад Європейського парламенту суттєво змінився на останніх виборах, і динаміка не на користь розширення та зміцнення Європейського Союзу.
Ми маємо більш-менш три роки. Це вікно можливостей, коли є сприятливий політичний ландшафт з боку інституцій. Це не означає, що такий самий сприятливий ландшафт маємо від держав-членів ЄС — це дуже суттєво змінюється.
Чи є в України три роки на виконання “домашнього завдання” для вступу в ЄС?
Я не зовсім впевнена, що в нас є період аж у три роки, тому що ми бачимо, що і праворадикальні, і ліворадикальні політичні сили не без допомоги ззовні — і не тільки з Росії, як уже виявляється, — стимулюють фрагментацію Європейського Союзу, європейської спільноти.
Ми б мали зараз, означуючи терміни, коли і як можемо на щось розраховувати, насамперед поставити ці питання собі. Технічно нам повністю відкрили можливість рухатися у виконанні домашнього завдання. Маємо пришвидшитися, щоб виконати плани, які для себе ставить уряд до 2028 року. Я дуже скептична до них. З такою швидкістю, як рухаємося, це неможливо. Але якщо ми серйозно налаштовані на 2028 рік, щоб завершити всі нові процеси, в нас є така можливість з огляду на готовність Європейського Союзу.
Орбан тримає в заручниках не тільки нас, а й усю Європу
Восени тривали дебати щодо політичного відкриття першого кластера, а технічно відкрили три. Що дає Україні технічне відкриття трьох перемовних кластерів? Підхід Єврокомісії зумовлений необхідністю обходити потенційне блокування з боку Угорщини?
Не стільки Угорщини, скільки уряду Орбана. Маємо чітко усвідомлювати, що це позиція не всіх угорців, а конкретної політичної сили, конкретного політичного лідера, який тримає в заручниках не тільки нас, а й усю Європу, і ветує офіційне юридичне відкриття переговорних кластерів для України.
Треба висловити вдячність серйозній системній роботі з великою політичною відповідальністю під данським головуванням. Їм вдалося знайти шлях, коли Європейський Союз за трьома кластерами передав нам свої проєкти переговорних позицій. На їх основі ми маємо сформулювати свої переговорні позиції, які будемо надалі виконувати. Якщо в Європейському Союзі виникатимуть застереження стосовно певного питання, потрібно буде проводити додаткові консультації, як саме розв'язувати це питання — чи будемо просити перехідний період, чи вони наполягатимуть на своєму.
Технічно процес розблокували, тож ми тепер не маємо чекати юридичного відкриття кластера, а отримали документи, які мали б отримати тільки після юридичного схвалення цього рішення всіма країнами-членами ЄС.
Це не означає, що ми оминули необхідність ухвалення консенсусом усього цього юридично зобов'язуючого рішення про відкриття кластера. Можливо, інші рішення будуть потрібні в майбутньому.
Нам доведеться пройти всі ці юридичні процедури. Є й розрахунок самих європейських колег, що вони знайдуть аргументи чи інструменти, щоб переконати уряд Орбана, — або, можливо, уряд в Угорщині в майбутньому зміниться.
Зараз ми можемо повністю робити все так, як ніби вже відкриті перемовини за кластерами “Основи процесу вступу до ЄС”, “Внутрішній ринок” і “Зовнішні відносини”. Також уже є домовленість про те, що в січні-лютому, під час кіпрського головування, нам передадуть переговорні позиції за іншими трьома кластерами. Це дозволяє нам робити внутрішню роботу. Однак навіть коли ми її виконаємо, допоки не буде консенсусно ухваленого юридичного рішення про відкриття, а, можливо, одразу й про закриття певного кластера, ми не зможемо далі рухатися до реального офіційно визнаного членства в Європейському Союзі.
Це вікно можливостей, яке нам відкрили. Насправді ж ми гальмували протягом усього 2025 року, і цей процес не міг бути відкритим.
Вже немає виправдання, чому ми так повільно рухаємося
Із 2023 року ухвалено лише 35 євроінтеграційних законопроєктів. Чому ми так повільно рухаємося? Адже євроінтеграція має повну підтримку суспільства.
На мою думку, вето Угорщини стало зручним аргументом для української влади не поспішати з виконанням домашніх завдань, які ми для себе самі й визначили.
Уряд, наприклад, затвердив три Дорожні карти та один додатковий план для того, щоб рухатися у виконанні зобов'язань в межах кластера “Основи процесу вступу до ЄС”. Ніхто не заважав нам пріоритизувати всі відповідні законопроєкти і рішення, перезапустити певні інституції, відновлювати демократичні процедури навіть під час дії правового режиму воєнного стану. Але цього не відбувалося, бо дуже комфортно було вказувати пальцем на те, що процес об'єктивно був зупинений з боку Європейської Ради через Угорщину.
Тепер такої можливості в українського керівництва немає. Вже немає виправдання, чому ми так повільно рухаємося.
Ми так повільно рухаємося, адже, скажу дуже дипломатично, є помилковий розрахунок на те, що й далі зможемо рухатися через політичні, а не реально юридичні рішення. Я думаю, що далеко не всі в українській владі, в українському парламенті, уряді, в Офісі Президента і сам Президент розуміють, що на гаслах ми вже пройшли достатньо далеко. Далі йдеться про серйозну роботу.
Розрахунок на гасла, як мені видається, ніби дозволив добитися якихось додаткових речей. Подивімося на звіт Єврокомісії з питань розширення за 2025 рік. Величезна кількість завдань перейшли з попереднього року на цей рік, з'явилися додаткові проблеми, нові завдання. Однак Європейська Комісія й уряд України зробили комунікацію про цей звіт дуже позитивно, показавши Україну серед чотирьох країн-лідерок у процесі розширення.
Я розумію, чому це робить Єврокомісія, але це насправді шкодить реальному процесу європейської інтеграції, бо ми з вами — ті, хто хоче рухати європейську інтеграцію: і громадянське суспільство, і люди всередині системи, з опозиції, з влади, — втрачаємо досить вагомий інструмент аргументації й тиску для того, щоб рухатися швидше.
Я сподіваюся, що після відкриття цього технічного процесу українська влада не буде мати жодного виправдання для того, щоб казати, що ми чогось чекаємо від Європейського Союзу. Що краще і що швидше ми виконаємо свою домашню роботу, то серйознішими будуть наші аргументи для скептиків.
Частина країн комфортно ховаються за позицією угорського вето. Вони не виставляють своїх застережень, нібито підтримують наш рух до членства в Європейському Союзі, але якщо дійде до реальних рішень, то ми побачимо набагато більше голосів проти у різних царинах. Вони формулюватимуть це по-іншому, але виставлятимуть додаткові умови. Нам треба переходити до того, щоб до нас було якомога менше питань.
Як Україні обійти чинник Угорщини на шляху до ЄС? Чи мусимо чекати виборів?
У своїй взаємодії з європейськими колегами я нерідко чесно говорю про те, що стратегія очікування виборів в Угорщині — неправильна.
В угорській зовнішній політиці є питання, які стосуються нас, але є й питання великої кількості порушень, які Угорщина робить у Європейському Союзі. Ця країна підриває правові засади ЄС із погляду верховенства права, забезпечення свободи медіа, свободи слова.
Незалежно від того, що відбувається між нами і Європейським Союзом, їм треба розв'язувати питання з тим, як повернути Угорщину як державу-члена ЄС у річище спільнодії, починаючи від цінностей і завершуючи правом та солідарністю. Це стосується не тільки підтримки України. Це солідарність і щодо спільного самозахисту ЄС, зміцнення оборонних спроможностей.
Стратегія Орбана — це намагання звинуватити лідерів європейських інституцій, включно з головою Європейської Комісії Урсулою фон дер Ляєн, президентом Євроради Антоніу Коштою, Європарламентом, у розпалюванні війни через допомогу Україні та звинуватити цих європейських політиків і Україну в тому, що всередині ЄС є якісь економічні негаразди.
У самій Угорщині це накладається на проблеми зі свободою преси, реальну пропагандистську машину, яку зумів вибудувати Орбан. Ідеться не лише про те, щоб не дати Україні рухатися, а й про набагато ширше обґрунтування, яке Орбан продає угорському суспільству.
Я практично не зустрічала в Європейському Союзі політиків, які б цього не розуміли. Принаймні серед тих, із ким мені доводилося спілкуватися, є дуже серйозне роздратування поведінкою Орбана.
Якщо він зуміє переобратися прем'єром і продовжить таку політику — а я не бачу, чому би він змінювався — то, переконана, до його уряду, до Угорщини таки буде застосована сьома стаття Договору про Європейський Союз, яка на певний час позбавить Угорщину права голосу. Інакше Орбан багато в чому підриває спроможність Європейського Союзу рухатися швидко, цілісно і в інтересах самого ЄС.
Якою є позиція українських угорців щодо блокування наших переговорів Будапештом?
Закарпатські угорці, українські громадяни угорського походження підписали кілька публічних звернень до уряду Орбана про те, що ветування і зупинка української євроінтеграції прямо обмежує їхні права, з проханням Орбана розблокувати цей процес. Він це ігнорує.
Ба більше, ми маємо дві політичні партії в Закарпатті — одна більша, друга трішки менша — які повністю залежні від угорського уряду. Це проблема, яка дає нам трохи викривлений голос закарпатських угорців, якщо ці партії мають пряму залежність, зокрема фінансову, від угорського уряду. Тоді вони представляють когось зовсім іншого, але не закарпатських угорців.
Це потрібно розуміти і шукати інших людей на місцях. Це і місцева влада, сформована там, громади, де є трошки більше угорськомовного населення, ніж, скажімо, українськомовного.
Ця ситуація також досить серйозно змінюється, тому що насправді кількість етнічних угорців у Закарпатті зменшується. Ми не маємо реальних даних, скільки людей виїхало. Розуміємо, що є якась кількість людей, які всупереч законодавству отримали були угорське громадянство. Маємо також велику кількість українців, які з різних інших територій переїхали в Закарпаття. Тому зараз етнічна ситуація в тому регіоні суттєво змінюється. Як на мене, це відбирає певні засоби тиску в Орбана.
Ми не могли собі уявити, що так легко можна взяти і зламати систему відкритості українського суспільства
Прийняття законів для розв'язання проблем, які виникли з реалізацією прав людини в політичному процесі у зв'язку з війною, як-от відновлення Державного реєстру виборців, може бути нетоксичним і просуватися активно. Однак є теми, які стосуються верховенства права, реформи прокуратури, Державного бюро розслідувань тощо. Які, на вашу думку, реформи з цих блоків будуть найскладнішими з погляду внутрішньої політики, інтересів?
Я відповім, але спершу скажу, що навіть у страшному сні не могла уявити, що після отримання кандидатського статусу, після такого авансу, який ми отримали з відкриттям перемовин від Європейського Союзу, готовністю швидко провести оцінку відповідності, ми побачимо те, що відбувалося в липні з намаганням не просто не ухвалити реформу, а зруйнувати те, що вже функціонувало і було принциповим, було частиною наших зобов'язань. Ця атака на антикорупційні органи за своєю зухвалістю і нахабством просто шокувала мене як людину, яка вже багато років працює над євроінтеграцією.
Говорячи про те, які реформи будуть найскладнішими, я, напевне, ще до кінця не бачу, щоб були повністю зроблені висновки про неприпустимість того, що відбулося влітку. Нам це вдалося відкрутити назад, але неповноцінно.
Насправді є шматок закону, який так і не поновився в пропозиції Президента — про конкурсний відбір і призначення прокурорів. Я зареєструвала відповідний законопроєкт відразу, але щось не бачу апетиту, щоб він з'являвся в порядку денному. Можливо, зараз уряд запропонує системний законопроєкт про реформу прокуратури, де будуть відкриті конкурси. Я дуже скептично налаштована.
Думаю, що далі ми будемо бачити спротив щодо реформування тих органів, які на сьогодні використовуються як інструменти тиску. Зокрема, правоохоронних органів, ДБР, тієї ж прокуратури як інструментів тиску на незгодних під прикриттям дії правового режиму воєнного стану. Найближчі виклики, як на мене, будуть полягати якраз у цьому. (Розмова була записана наприкінці грудня. А 2 січня ц. р. Президент Зеленський повідомив, що “доручив підготувати та оперативно направити на розгляд Верховної Ради України пропозиції про оновлення Державного бюро розслідувань” — Ред.)
Буде серйозний виклик у відновленні тих базових балансів і противаг, які ми маємо записані в конституційному устрої між парламентом, урядом та Президентом. А також базових речей, які ми після Революції Гідності сприймали як даність — свободи медіа, свободи слова.
Ми не могли собі уявити, що так легко можна взяти і зламати систему відкритості українського суспільства. Вона якось проривається через інтернет, але можна довго говорити про використання соціальних платформ, таких як Telegram чи TikTok, які, як бачимо, потребують додаткового регулювання для того, щоб не вивертати взагалі суспільне сприйняття.
Думаю, що всі речі, які стосуються демократичних засад урядування, будуть мати спротив, допоки діє правовий режим воєнного стану. Причому незалежно від того, що записано в самому законі. В законі “Про воєнний стан” не передбачено такої кількості обмежень, які ми на сьогодні маємо.
Також буде важко з поновленням процесів, які стосуються продовження й розширення реформи децентралізації, яка не є в євроінтеграційних законах. Ця система, яка вибудована від громадян і дає їм можливість впливу на рішення на місцевому, регіональному і центральному рівнях, на сьогодні дуже сильно порушена.
Всі ті речі, які відкотилися назад упродовж дії правового режиму воєнного стану, будуть першою лінією складності. Потім — усе, що пов'язане з вибудовуванням незалежної судової системи в ширшому контексті, поза Вищим антикорупційним судом, окремими інституціями. Мені видається, що це теж буде надвикликом для нас.
Без цих рішень ми не просто не зможемо претендувати на членство в Європейському Союзі, а не зможемо претендувати на відновлення чогось настільки засадничо важливого для українського суспільства, як справедливість.
Я думаю, що Революція Гідності взагалі була про справедливість. З того часу відбувається накопичення цієї несправедливості, і якщо ми не справимося, то це матиме дуже гіркі наслідки.
На сьогодні я не бачу спроможності уряду продукувати прораховані рішення
Ключову відповідальність за вироблення політик щодо вступу до Євросоюзу має уряд чи парламент?
У виробленні пропозицій щодо політик все-таки має компетенцію і має мати спроможність уряд. Так відбувається в усіх країнах, а вже парламент тоді накладає це на реальну ситуацію, враховує, можливо, додаткові аспекти, не враховані урядом, і видає на-гора спільне рішення. Так на сьогодні не відбувається.
Я бачу велику проблему в відсутності якісної комунікації між урядом і парламентом. А також відсутності усвідомлення своєї ролі парламентарями та готовності до нагляду, контролю, реального доведення до якогось результату того чи іншого рішення.
До речі, це проблема, пов'язана, як на мене, з тим, що ми маємо унікальний досвід створення монобільшості. Я сподіваюся, що жоден наступний український парламент такого феномену не матиме, тому що це знищило на вході дуже велику частину навіть тих суб'єктних речей, які завжди були притаманні українському парламенту в різних скликаннях.
На сьогодні я не бачу спроможності уряду продукувати прораховані рішення, які би враховували оцінку впливу на певні категорії населення в середньотерміновій і довготерміновій перспективах.
Багато громадських організацій говорять про це, пояснюють уже десятиліттями, але це так і не стало частиною нашої практики. І без цієї зміни євроінтеграція так само не вдасться, але це якраз завдання, як на мене, для уряду.
Жоден парламентар чи навіть комітет не має такої кількості інструментів, які має у своєму розпорядженні уряд, починаючи від цифр, глибшого аналізу певного сектора. Це не тільки про функціонування демократичних інституцій, а й про будь-який економічний сектор.
Є принциповий бан наших колег з “Слуги народу” стосовно допуску розгляду законопроєктів авторства опозиції до пленарних засідань
Участь представників опозиції у напрацюванні законопроєктів, потрібних для вступу в ЄС, є низькою, судячи з переліку зареєстрованих у Верховній Раді до розгляду?
Це неправда, що є низька участь опозиції. Правда полягає в тому, що є принциповий бан наших колег з “Слуги народу” стосовно допуску розгляду законопроєктів авторства опозиції до пленарних засідань.
Ви можете проаналізувати останні чотири місяці роботи парламенту і з'ясувати для себе, скільки законопроєктів від “Європейської Солідарності” було подано і скільки з них було запропоновано до розгляду в залі. Ви побачите величезну диспропорцію між їх кількістю. Здається, з початку нової сесії жодного і не було. Ми кожного пленарного тижня наполягаємо на одних чи інших. Це практика, яка не має нічого спільного з європейськістю.
Стосовно того, що є 15 урядових законопроєктів і 20 депутатських. В нас і далі дуже активно використовується практика, коли напрацьовані урядом законопроєкти подають через народних депутатів, зокрема через депутатів владної фракції. Оскільки процедури погодження всередині уряду дуже довгі, так можна швидше зареєструвати законопроєкт і тоді він швидше стає на розгляд у Верховній Раді України.
Мені б хотілося, щоб ми уникали цієї практики. Ми вже неодноразово про це говорили з нашими колегами в уряді. Це була насправді проблема й нашого уряду. Вона існує десятиліттями.
Ми маємо рухатися до виконання наших європейських завдань. Треба зібрати велику кількість експертів, які би працювали для того, щоб описати, як транспонувати в наше законодавство кілька директив. Жоден депутат цього не може. Це може зробити уряд, тому що він збирає позиції різних стейкхолдерів.
Завдання в тому, щоб євроінтеграційні закони були системними, повноцінними, щоб ми не вводили директиви шматочками. У підсумку ми ніби ухвалили рішення, яке вводить у дію якусь директиву, а насправді тільки її 70% або 50%. Це треба припиняти, але це саме уряд мав би зробити.
Я вважаю, що уряд, який має підготувати план адаптації національного законодавства до європейського, має взяти на себе цю функцію, максимально на ній зосередитися і продукувати відповідні законопроєкти.
Наш комітет навіть не запросили до обговорення, коли йшлося про процедуру пришвидшеного розгляду євроінтеграційних законопроєктів
Що сприятиме формуванню стрімкого треку ухвалення законів, потрібних для євроінтеграції?
Дискусія про це триває, але проблема в тому, що донині ці обговорення відбувалися за зачиненими дверима. Наш комітет навіть не запросили до обговорення тоді, коли йшлося про процедуру пришвидшеного розгляду євроінтеграційних законопроєктів, хоча всі вони йдуть через наш комітет. Очевидно, що ми почали працювати над альтернативним, але так не має бути.
Для цього потрібно змінити нинішню практику взаємодії всередині Верховної Ради. Ця практика потребує нагального перегляду, тому що де-факто монобільшості не існує. На папері є 229 голосів членів фракції “Слуга народу”, але в реальності найбільше — 196 голосів, які вони дали за яке-небудь рішення за останній час.
Тобто потрібно долучати інших. “Європейська Солідарність”, “Голос” — ті фракції, з якими точно можна працювати над реалізацією євроінтеграційного законодавства.
До нас приходять на останніх етапах із питанням: чому не голосуєте? Якщо ви будете нас чути, то ми будемо голосувати, але ви не врахували наші пропозиції. Поки ми не будемо на етапі обговорення включені в процес, до того моменту складно собі уявити тему євроінтеграції як “точку збірки”.
Якщо вдалося покращити якісь законопроєкти через поправки, тоді ти долучаєшся, а поки тебе взагалі не хочуть чути, ігнорують, очевидно, ти будеш пробувати нагадати, що європейська інтеграція — точно наш спільний інтерес, є цілісний суспільний запит і ми мали б на нього відповісти всі разом.
Я б дуже хотіла, щоб наш вступ не узалежнювався від незавершеності внутрішнього процесу реформування в ЄС
Наша європейська інтеграція пов’язана з Молдовою. Це сприятиме нам чи шкодитиме у перспективі, особливо коли Молдова буде лідером, а ми будемо тягнутися?
Я вважаю, що будь-яка змагальність — це позитив. Вона змушує тебе ставати кращим, якщо ти в чомусь просів.
Коли ще йшлося про виконання угод про асоціацію, про “Східне партнерство”, відбувалися вимірювання того, як рухаються Грузія, Молдова, Україна. У якийсь момент Україна була лідеркою, потім зненацька для всіх — Сакартвело, і для нас це був виклик, нам слід було підтягнутися і рухатися швидше. Євроінтеграційний процес завжди відбувається в кластерах країн, і це підживлює спроможність рухатися далі.
Ми уважно спостерігаємо, що роблять албанці, чорногорці, північні македонці. Для нас кожна з цих країн має значення. Ми не спостерігали за їхнім євроінтеграційним рухом, коли виконували Угоду про асоціацію, а зараз для нас це виклик — як на мене, позитивний.
У серпні, коли готувалися парламентські вибори в Молдові з черговими викликами втручання Росії і великою загрозою зміни напрямку руху цієї країни, я була однією з небагатьох, хто сказав публічно: якщо це допоможе зараз Молдові закріпитися на євроінтеграційному треку і якось вплинути на рішення громадян, то ми б не мали протестувати проти розділення України і Молдови. Я вважала і далі вважаю, що в наших національних інтересах, щоб Молдова була членом Європейського Союзу. Наш національний інтерес, щоб нам вдалося, але і щоб їм вдалося теж.
Добре, що цього не відбулося, і добре, що це зашкодило прийняттю рішення про відкриття кластерів перемовин із ними через нас, через угорське вето.
Мені хочеться вірити, що ми перейдемо до змагальності, зможемо в якомусь реальному майбутньому мати завершення війни і зосередитися винятково на євроінтеграційному треку. Хоча, звичайно, я не бачу завершення війни за рогом, і вважаю, що перемовні процеси суттєво деморалізують та демобілізують українське суспільство з погляду спроможності давати відсіч ворогу. І так само використовуються частиною наших партнерів для того, щоб перечекати, пересидіти — мовляв, це якось швидко має розв'язатися. На жаль, це не відповідає дійсності. Та мені б хотілося, щоб ми перейшли до творення, будівництва, розвитку.
Аналізуючи досвід Молдови, бачимо промовистий приклад, як уряд має відігравати лідерство в темі європейської інтеграції. Попри те, що суспільна підтримка євроінтеграції в рази слабша, ніж в Україні, цей процес рухається досить швидко й ефективно.
Це не тільки про уряд, це про реальну політичну волю робити зміни, а не гаслами обіцяти зміни і розраховувати, що в цьому мультику, який ми намалювали для українського суспільства і для наших партнерів, ми зможемо далі зайти в Європейський Союз. Це справді процес, базований на результатах, і ми маємо починати вже нарешті їх демонструвати.
Як має реформуватися Євросоюз, зважаючи на нові геополітичні, безпекові виклики? В яких питаннях принциповий перехід від одноголосного ухвалення рішень до кваліфікованої більшості?
Нещодавно на заході, ініційованому литовським посольством в Україні, я зосередилася на тому, що у 2022–2023 роках було усвідомлення нагальності з боку Європейського Союзу не тільки стосовно процесу розширення, якому вони дали старт через кандидатський статус нам, Молдові і Грузії, а й необхідності проведення внутрішніх реформ.
Вони тоді спродукували кілька аналізів, пропозицій, був французько- німецький документ, чеські пропозиції. Тоді здавалося, що цей процес закрутився і вони досить швидко будуть ухвалювати рішення, як пристосуватися до нових викликів. Насправді це про, як Європейський Союз — серйозний геополітичний, економічний гравець — зможе ефективніше приймати рішення і відповідати на виклики, з якими стикається.
У 2024–2025 роках я бачу певне уповільнення цього процесу. Таке враження, що в Європейському Союзі зрозуміли, що в них ще є час. Мовляв, ми можемо прийняти ще одну-дві країни, насамперед країни Західних Балкан, ще можемо якось у такому ж режимі функціонування рухатися, а там якось приймемо ці рішення.
Я постійно говорю про нагальність цієї внутрішньої зміни з нашими колегами. Ба більше, я б дуже хотіла, щоб від незавершеності внутрішнього процесу реформування в ЄС не узалежнювався наш вступ. Мені б хотілося, щоб якщо ми зробили домашню роботу, то все було готове для прийняття відповідних рішень.
Принциповими для нас є питання ухвалення рішень, зокрема у царині спільної зовнішньої безпекової політики, не консенсусом, а кваліфікованою більшістю.
Зараз у Європейському Союзі є дискусія, хоч і досить млява, про те, що, можливо, сам підхід кваліфікованої більшості треба змінювати. Говорять про можливий перерозподіл з урахуванням кількості населення країн: ідеться не про голос на країну, а врахування вже інших показників.
Якщо дискусія триватиме на рівні того, щоб змінювати ці формули, це вимагатиме зміни Угоди про Європейський Союз. Тоді потрібні ратифікації, а це дуже тривалий процес, і його результат не гарантований.
Тому, я думаю, будуть шукати іншу формулу, як перейти від консенсусу до кваліфікованої більшості в питаннях принаймні зовнішньої безпекової політики, бо це важливо для виживання.
Інший напрямок — перегляд спільної аграрної політики. Як на мене, незалежно від того, чи зайде Україна сьогодні, завтра, післязавтра, чи не зайде, Європейський Союз буде втрачати дедалі більше своєї конкурентоспроможності на світових ринках. Дотаційна сільськогосподарська політика потребує перегляду.
Це буде дуже чутливий виклик для Європейського Союзу. Розмова про конкурентоздатність є, напевно, зараз пріоритетною в Європейському Союзі, тому в цьому контексті, можливо, вони вийдуть на рішення.
Я вважаю, що важливий для нас і серйозний перегляд підходів у доступі до структурних фондів Європейського Союзу, балансу між країнами-донорами і країнами-отримувачами, розподілу цих коштів.
Зараз у Європейському Союзі обговорюють наступний семирічний бюджет. До речі, Європейська народна партія створила чотири групи за напрямками і залучила до них партії з-поза меж Європейського Союзу, які є членами Європейської народної партії (найбільше загальноєвропейське партійне об'єднання Європи — ред.). Ми зараз є в цих робочих групах, одна з — них щодо бюджету, який буде з 2028 року. Для нас там принципово відстояти позицію України. І важливо, щоб у тому бюджеті Європейський Союз уже заклав зміни, внутрішнє реформування. Над цим потрібно працювати сьогодні, щоб це вдалося на післязавтра.
Жодна країна-терорист не має вважати, що їхні кошти є недоторканими в ЄС
Прийняття в ЄС рішення про фінансування потреб України шляхом використання заморожених російських активів є викликом, який вимагає політичної волі і сміливості?
Я вірю, що Європейський Союз чітко усвідомлює свій інтерес у тому, щоб Україні вдалося. Вже є розуміння, що Україна невіддільна від європейської безпеки.
Я вважаю, що не тільки в наших інтересах, а й в інтересах Європейського Союзу використати заморожені активи росіян. Якщо Союз базується на праві, заснованому на цінностях, то жоден терорист, жодна країна-терорист не має вважати, що їхні кошти є недоторканими в ЄС, якщо вони собі дозволяють вбивати, знищувати, руйнувати і порушувати залишки міжнародного права.
Мені дуже хочеться, щоб Європейський Союз не кліпнув. Це дуже важливе випробування для ЄС стосовно і впливовості, і геополітичної суб'єктності, і наступних можливостей не тільки вистояти, а й бути серйозним гравцем. Це виходить далеко за межі нашого національного інтересу виживання як країни.
Європейцям не варто продовжувати трактувати наративи й виступи російського військово-політичного керівництва, читаючи їх між рядків. Вони прямо кажуть: “ЄС має зникнути”.
Уже давно, з 2007 року, пора було б читати не між рядків, а просто чути те, що кажуть росіяни.
Це приблизно те саме, що відбувається в суспільній думці Європи щодо США. Я пригадую промову Джей Ді Венса (віцепрезидент США — ред.) у Мюнхені, коли всім перехопило дух. Потім вся логіка того, що він сказав, з'являється в стратегії національної безпеки Сполучених Штатів Америки, які кажуть: “Ми бачимо Європейський Союз як такий, що щось робить неправильно”.
І, на жаль, так давно роблять росіяни. Вони говорять про свої плани й навіть не намагаються їх завуальовувати, закручувати у якісь гарні папірчики.
Для Європейського Союзу це питання і безпеки, і спроможності, і майбутнього — як і для нас, для України. Ми дуже взаємозалежні з Європою, для нас принципово, щоб їм вдалося зберегти свою єдність, свою цінність, свою цілісність, засадничу солідарність.
В Європейському Союзі — не тільки наша економічна безпека, а й політична, фізична, військова. Для нас важливо, щоб цей гравець залишався сильним, успішним, переконливим, спроможним, і сміливим. Ми знаємо про коаліцію рішучих, і хотілося би, щоб Європейський Союз був таким сміливим гравцем.