Коротко кажучи, за таких суперечливих і в певному сенсі інтригуючих уявлень про Іран та ірано-американо-ізраїльські відносини весь світ із зацікавленням і тривогою стежить за розвитком подій на Близькому Сході. Однак для адекватної геополітичної й політичної оцінки ситуації, що склалася, необхідно теоретично з’ясувати, які цілі мають на меті конфліктуючі сторони. Почнемо з Ірану.
Цілі Ірану
Іран хоче продемонструвати й закріпитись як самостійна сила у світі, яка нікому не підпорядковується. Але для досягнення такої мети потрібно, щоб Іран мав імідж цивілізованої держави, управління якою відповідає сучасним критеріям цивілізованості, гуманітарності та демократії. Таке протиріччя автоматично призводить до потенційного зіткнення Ірану з колективним Заходом. Тут ключову роль відіграють стратегічні та геополітичні цілі західних країн на чолі зі США.
Цілі США
За нашими спостереженнями, Вашингтон діє відповідно до стратегії Г. Кіссінджера, сформованої у другій половині 50-х років ХХ століття. У 1957 році в журналі Foreign Affairs вийшла його стаття під назвою «Strategy and Organization». У цій статті Г. Кіссінджер висунув свою доктрину обмеженої ядерної війни. Суть цієї доктрини полягає у такому: «На зловісному тлі загрози термоядерної катастрофи досягнення військової перемоги в тому вигляді, у якому ми її знали, більше не може бути метою війни. Вона радше повинна полягати в досягненні певних політичних умов, повністю зрозумілих противнику. Мета обмеженої війни – завдати супернику такої шкоди або наблизити його до таких ризиків, які були б неспівмірними з його цілями. Чим помірнішою є мета, тим менш жорстокою, ймовірно, буде війна». І продовжує: «Для цього необхідне розуміння психології іншої сторони, а також її військового потенціалу». В основі такої стратегії лежить більш загальний принцип: «проблеми виживання мають вирішуватися передусім у свідомості людей».
Згідно з цією доктриною основною метою США є завдання Ірану такої шкоди або наближення його до таких ризиків, які були б неспівмірними з цілями офіційного Тегерана. Стосовно нинішньої ситуації звідси можна зробити два політичні висновки.
По-перше, США не прагнуть вирішити проблему Ірану військовим способом. Головна мета Вашингтона і Тель-Авіва - змусити офіційний Тегеран виконати всі умови Америки. Ці умови такі:
- відмова від збагачення урану, тобто від створення ядерної зброї;
- обмеження радіусу дії балістичних ракет до 300 кілометрів і скорочення їхньої кількості;
- припинення підтримки своїх проксі-сил і повна відмова від політики створення незаконних збройних угруповань за кордоном.
По-друге, США повністю не довіряють офіційному Тегерану й тому не виключають військового удару по Ірану.
Складність ситуації полягає у тому, що поки неможливо точно визначити вибір Вашингтона. По-перше, переговори перебувають лише на початковому етапі. По-друге, Іран погоджується виконати лише частину умов Америки, водночас висуваючи власні вимоги. Наприклад, зняття всіх санкцій. По-третє, на тлі переговорного процесу сторони нарощують військові сили в регіоні.
Ці чинники в сукупності свідчать про збереження ймовірності військового зіткнення. На тлі цієї тези аналізуємо деякі аспекти відносин США та Ізраїлю з Іраном.
Складний і невизначений переговорний процес
Іран і США не ведуть прямих переговорів, а передають свої пропозиції через посередника. Це свідчить про збереження дистанції у спілкуванні, що можна трактувати як елемент взаємної недовіри. Недовіра в дипломатії завжди є основною психологічною проблемою між учасниками. У поточній ситуації вона демонструється в оцінках першого раунду переговорів. Так, міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі стверджує, що «сторони узгодили основні принципи переговорного процесу».
Водночас американські дипломати висловлюються дещо інакше. Наприклад, віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що непрямі переговори в Женеві щодо ядерного досьє пройшли добре в окремих аспектах. Тегеран поки не готовий визнавати кілька принципових позицій. Ці принципові позиції окреслені президентом Трампом. Після цих слів віцепрезидент США підсумовує: “Вашингтон залишає за собою право застосувати військову силу у тому випадку, якщо переговори з Тегераном зайдуть в глухий кут”.
В інтерв’ю телеканалу Fox News Дж. Ді Венс фактично не лише повторюється, а й більш конкретно висловлює позицію США. Він зазначає: «У певних аспектах усе пройшло добре, вони [іранці] погодились зустрітися пізніше. Однак в інших аспектах було очевидно, що президент окреслив кілька червоних ліній, які іранці поки що не хочуть визнавати й опрацьовувати”.
Про які червоні лінії говорить Ді Венс? Насамперед: «Наш головний інтерес тут полягає в тому, щоб ми не дозволили Ірану отримати ядерну зброю. Ми не хочемо ядерного розповсюдження. Якщо Іран отримає ядерну зброю, з’явиться багато інших режимів – деякі дружні, деякі не дуже, які захочуть отримати ядерну зброю слідом за ним. Це стало б катастрофою для американського народу».
Сам Д. Трамп поки що лише сподівається на кращий результат переговорів, що означає незастосування військової сили. Але ізраїльський експерт Михайло Гуревич вважає, що «Трамп зараз, висловлюючись шаховою мовою, перебуває в цугцвангу, коли будь-які дії лише погіршують становище, однак бездіяльність також неможлива. Він не може укласти угоду типу СВПД, з якої вийшов у 2018 році. З іншого боку, він розуміє, що не може не використати ту потужну армаду, яку стягнув до кордонів Ірану, оскільки попереду американські проміжні вибори. Не може він і дозволити собі втягнутися у тривалі бойові дії, знову ж таки через майбутні проміжні вибори. Тобто Трампу потрібне певне рішення, яке дозволило б швидко й ефективно розв’язати поставлене завдання».
Ізраїльський експерт схиляється до того, що США все ж нанесуть удар по Ірану. У цьому контексті він так підсумовує свій прогноз: «Ще один важливий момент нинішньої ситуації – відсутність будь-яких витоків із Білого дому. Тобто в Білому домі, за винятком Трампа, який повторює одні й ті самі пропозиції, взагалі ніхто нічого не коментує. Складається враження, що там діє певний мораторій на зовнішні заяви. А отже, там відбуваються якісь процеси, до чогось готуються…».
Цікаво, що до такого висновку доходять аналітики британської компанії військової розвідки Janes. Вони вважають, що нарощування військової присутності США на Близькому Сході «ймовірно, вказує на підготовку до прямих дій» проти широкого кола цілей в Ірані.
Деякі висновки
Проведений аналіз показує, що наразі існує великий ризик війни. Ситуація ще геополітично невизначена. Але відкрито видно, що США налаштовані дуже серйозно. З огляду на досвід роботи Д. Трампа можна прогнозувати, що Вашингтон будь-якою ціною досягне свого. Тут не слід забувати про ізраїльський фактор. Тому що Тель-Авів неодноразово говорив про проблему екзистенційності єврейського народу та держави. Отже, на кону стоять життєво важливі інтереси Америки та Ізраїлю.
Але й офіційний Тегеран також розуміє свою відповідальність за збереження державності. На перехресті цих інтересів у будь-який момент може спалахнути війна. Тому країни регіону мають бути готовими до такого повороту подій. Зокрема, пильність Азербайджану щодо несподіваних негативних процесів має бути на найвищому рівні. Нам потрібно врахувати різні сценарії розвитку подій в іранському політичному істеблішменті й загалом в іранському суспільстві. Як пише аналітик із Центру вивчення Ірану в Анкарі Орал Тога, «останні протести розкололи навіть консервативне крило, яке становить основу правлячої еліти й тепер розпалося на три групи».
Це також дуже небезпечна тенденція в регіоні. Тому що це свідчить і про те, що маргіналізація Ірану може розпочатися зсередини. Тоді громадяни Ірану можуть масово покинути країну. Звісно, з огляду на історичні та культурні зв’язки Азербайджану з південним сусідом, можна припустити, що багато іранців оберуть саме Азербайджан як притулок. Чи готові ми до такого повороту подій?