«Рома маленький»
Роман Кофман народився у Києві 15 червня 1936 року – він був третьою дитиною в сімʼї після сестри та брата. В автобіографічній книзі «Як я провів життя» він згадує: ще до його народження молодший брат батька одружився з молодшою сестрою матері. Згодом обидві родини переїхали до Києва, де оселилися разом в одній квартирі – саме там зʼявився на світ майбутній диригент, композитор, письменник та поет. Він був не єдиним Ромою серед дітей – так само звали його двоюрідного брата, старшого за Кофмана на два роки. Тож обидва отримали кодові імена: «Рома великий» та «Рома маленький».
У 1941 році, коли в Україні почалася Друга світова, «Рому маленького» евакуювали до Середньої Азії; додому він повернувся у березні 1944 – після звільнення Києва від фашистських військ.
Творчий початок, але не в музиці
Неочікувано, але перші творчі спроби Кофмана розпочалися з поезії. Восьмирічний хлопчик уперше взяв перо до рук аби написати вірш про визволення свого міста.
Серед літературного доробку вже дорослого Кофмана є поезія та автобіографічна проза («Нюанси», «Обличчя землі», «Книга небуття», «Поправка Ейнштейна, або Міркування та різні випадки з життя колишньої дитини Андрія Куніцина (з додатком деяких документів)», «Пасторальна симфонія, або Як я жив при німцях», «Як я провів життя»); а також книги про музичне мистецтво («Виховання диригента. Психологічні особливості», «100 непотрібних порад молодим диригентам», «Так буде завжди», «Хвала роботодавцям»). Під час презентації однієї з книг, Кофман зізнався, що первинною для нього була саме література, адже в ній він ставав творцем.
Шлях до Сибіру і назад
Шлях Кофмана в музиці почався зі скрипки. Його навчав видатний скрипаль-педагог Йосиф Гутман (сам Кофман згадував його як найголовнішого вчителя). Під час війни Гутман жив у евакуації в Новосибірську; після повернення в Київ його довоєнну квартиру йому не віддали, він жив з родиною у відгородженому кутку вестибюля школи, де викладав (зараз – ліцей ім.Лисенка). Згодом він вирішив повернутися до Новосибірська. Тоді 15-річний Кофман заявив батькам, що поїде за ним. Ясна річ, рідні не дозволили цього зробити, та після пів року наполегливих вмовлянь («я кину музику, якщо не відпустите!») юнак домігся свого.
Перший час Кофман жив разом з учителем. Вони часто прокидалися о четвертій ранку, аби послухати класику: радянське радіо транслювало класичну музику після півночі за Москвою, а для Сибіру це була четверта ранку. Щопонеділка вчитель вивчав музичну радіопрограму тижня та обводив червоним олівцем твори, обов’язкові до прослуховування. У той період Кофман зустрів майбутню дружину Ірину Сабліну, яка згодом стала засновницею дитячого хору «Щедрик» (пізніше керівництво перейшло до рук їхньої доньки Маріанни Сабліної).
Повернувшись до Києва, Кофман вступив до Київської консерваторії в клас скрипки, а пізніше – у клас диригування, де навчався у Михайла Канерштейна (у 1910-х він працював в оркестрі театру Садовського, у 1920-х – в Київській опері, у 1930-х був диригентом Одеської філармонії, у 1940-х – Київської). Згодом, в кінці 1970-х, Кофман і сам став викладачем консерваторії, а в 2010-х – диригентом філармонії у Києві.
У 1970-х Кофман також створив музичний супровід до фільмів «Лише три тижні» та «Лаври»; у 1990-му його призначили диригентом Київського камерного оркестру. Тоді ж почалася його активна гастрольна діяльність: він здобув міжнародне визнання, виступаючи з понад 70-ма оркестрами по всьому світу – в Європі, США, Азії, Африці.
Боннська опера та Бетховенський симфонічний
У 2003 році Кофмана запросили до Німеччини очолити Бетховенський симфонічний оркестр та Боннську оперу. Контракт передбачав 5-річну співпрацю з можливістю подальшого продовження.
До цього часу за кордоном диригент спілкувався англійською. Але в цих обставинах вирішив перейти на німецьку. Спершу він випробував себе з концертним агентом, однак той сказав: «Я Вас прошу, не треба говорити німецькою. Розмовляйте англійською. Ви не повинні виглядати як Ausländer (іноземець, з негативним забарвленням)». Кофман його не послухав і до кінця першого сезону вже говорив німецькою краще, ніж його попередник – француз, що працював там протягом семи років; в кінці другого року Кофман вже проводив конференції німецькою.
За роботу в Німеччині Кофмана нагородили офіцерським хрестом першого класу ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина».
Останні два десятиліття
З 2012 до 2019 року Кофман очолював симфонічний оркестр Національної філармонії України, де диригував цикли усіх симфоній Шуберта, Бетховена, а також, вперше в Україні, – симфонії Моцарта.
У 2011-му Кофман організував фестиваль «Тиждень високої класики з Романом Кофманом» у Київській галереї «Лавра». Тоді в «Лаврі» вперше прозвучала класична музика – загалом, функціонал приміщення не передбачав такого використання, тож довелося його пристосовувати до нових акустичних вимог. У тому ж році Кофмана нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Попри такий насичений життєвий шлях, Кофман неодноразово повторював, що ніколи нічого не планував – поза планами на день або на тиждень, а радше плив за течією подій. Утім, він посів почесне місце у сфері класичної музики не тільки в Україні, а й поза її межами.