У 2025 Стінг анонсував оновлену версію мюзикла The Last Ship, який має побачити Європа, Штати, Канада, Австралія. І почався рух. Морська історія про його рідне містечко, де сенсом існуванням мешканців є верф. Я слідкувала за розвитком проєкту, і він мене дуже інтригував. За плечима музиканта – безліч альбомів та сміливих експериментів, але побачити його в якості продюсера бродвейського шоу та ще й в головній ролі — це було цікаво. Тому роздумів довго не було: квиток до Парижа — і я на шоу легендарного музиканта, який не перестає вражати свіжим поглядом та креативними ідеями для музичних проєктів.
Велика подорож «корабля»
До величезного мюзик-холу La Seine Musicale на одному із островів на Сені в Парижі сповзаються тисячі людей — серед них і молодші, і старші. Культурний центр був побудований десять років тому, мюзикл The Last Ship займає найбільшу сцену, а це 4000 сидячих місць. Та зала зроблена так, що немає відчуття «стадіонності» — скоріше сприймається як спільне коло, де актори начебто говорять саме до тебе. 24 лютого, як і в попередні дні, все заповнено вщент, тому що бродвейський стиль та Стінг — поєднання, яке пропускати не варто.
Ідея для мюзикла The Last Ship Стінгу прийшла давно, і втілив він її ще у 2014 році. В основі сюжету автобіографічна лінія — життя його рідного містечка Воллсенд на північному сході Британії. Стінг виріс у робітничій родині біля верфі та неодноразово казав, що це його сформувало і сильно вплинуло на ідентичність.
Ще перед постановкою першої версії The Last Ship, у 2014 році, Стінг випускає однойменний альбом, музика з якого потім лягла в основу мюзикла. Та його історія справді нагадує рух корабля: прем’єра відбулася у 2014 в Чикаго, а далі мюзикл потрапляє на Бродвей і отримує дві номінації Tony Awards — за найкращу оригінальну музику й аранжування. І це не дивно, бо вона справді передає атмосферу портового міста, посиденьок у пабах, робочого ритму — Стінг записував окремі партії з місцевими музикантами.
Попри нагороди, комерційно мюзикл не приніс бажаного результату, тож музикант почав працювати над тим, щоб його переробити. У першій версії Стінг сам не виходив на сцену; в оновленій у 2018 версії шоу відійшло від бродвейської масштабності і стало більш камерним та атмосферним, а вихід Стінга на сцену природно додав інтересу. До 2023 року The Last Ship показували в Британії, бо для неї і була створена ця версія. Та у 2025—2026 музична команда вчергове оновлює мюзикл: він знов масштабний (але вже з орієнтацією на Metropolitan Opera); текст змінений; акценти зміщені в бік хорового співу, синхронних рухів; історія отримує чіткішу структуру та лінії персонажів.
Сюжет
Коли всі глядачі розсідаються по місцях, на сцені виникає величезна проекція корабля, зроблена так реалістично, що одразу складається відчуття, ніби поруч справжня верф. Сцена облаштована будівельними конструкціями та арматурою — характерні звуки металу відкривають шоу. Ми опиняємось на будівництві корабля.
Дія розгортається у робітничому містечку на Тайн-енд-Вір (північний схід Англії). Гідеон Флетчер повертається додому після 17 років служби в морі, на яку він вирушив, будучи 16-літнім хлопцем. У місті з’являється пані, яку всі кличуть баронесою. Вона збирається приватизувати виробництво, і за нею весь час ходять журналісти. Баронеса є збірним образом представниці уряду, для якої питання давно вирішене. Гідеон бачить, що верф закривають; для його друзів та сусідів це катастрофа — втрата не лише роботи, а й сенсу життя.
Сюжет розвивається поступово: ми бачимо робітників, їхній відпочинок увечері, їхні розмови, випивку, їхніх дружин — кожен і кожна намагаються виживати. Донька-підлітка однієї з основних героїнь (Меггі), не бачить майбутнього в місті та мріє якомога швидше поїхати. Гідеон з’ясовує, що вона — його дитина. Він, навпаки, намагається пустити коріння і прийняти себе нинішнього, дорослого.
І от серед місцевих жителів виникає головний герой місцевих робіт — Джекі Вайт (якого і грає сам Стінг) — він намагається утримати громаду разом аби запобігти продажу корабля і цим зберегти ідентичність. Виникають протиріччя, дискусії та пошук рішення. Все щоденне життя вирує довкола корабля. Вдивляємось і бачимо його назву: Utopia.
В одному з інтерв’ю Стінга спитали: чи можемо ми назвати спільноту довкола корабля образом людства загалом? Він хитро усміхнувся і відповів: а ви як самі думаєте?
Сенси та колективний спротив
The Last Ship занурює нас в естетику Бродвею — в мюзиклі є присмак доброго віскі та старих непростих, але все ж добрих часів, коли наш корабель все ж ще мав надію на світле майбутнє.
В антракті я зустріла оперну співачку, солістку багатьох європейських сцен Гошу Ковалінську; її оцінка мюзиклу співпала із моїм власним відчуттям «чистоти мистецтва». «Це добра олдскульність змісту, але абсолютно захопливо передана атмосфера верфі через новітні технічні та сценічні засоби», — поділилась вона професійним враженням.
Атмосфера, яку створив режисер Лорн Кемпбелл, колишній художній керівник театру Northern Stage у Ньюкаслі та нещодавно призначений художній керівник National Theatre of Wales, справді вражає. Сценографію створила володарка премії Tony компанія 59 Productions — ця команда працювала над відеодизайном церемоній 2012 London Olympic Games. Образ корабля, стіни, що перетворюються то на місцевий костел із вітражами, то на частину робочого цеху, де ми бачимо зварювальні роботи, — все це надзвичайно реалістично втілює відеодизайн.
Сам Стінг – не просто легенда музики, а й активіст, людина, яка давно йде духовним шляхом та передає різноманітні практики далі. І якщо уважно спостерігати за тими сенсами, які він виносить для роздумів людей по всьому світу, то ці контексти відчутні. The Last Ship, як співають герої, ходить до Островів Душ (Islands of Souls), і герої та героїні спонукають і нас замислитись: куди ми всі пливемо на нашому спільному кораблі? І як співав не менш легендарний Леонард Коен: «what happens to the heart?» (що з серцем?).
За сюжетом, лідер Джекі Вайт (Стінг) помирає від раку, але встигає передати важливе послання для спільноти — боротися за себе і свою гідність. Спротив розпочинається з його дружини, яка обирає продовжити боротьбу. В мюзиклі потужно зображена сцена протесту жінок, які просто сідають на коліна перед воротами до верфі, до якої вже приставляють охоронців, щоб забрати її у громади і не пропускати нікого. Ця спільна дія передана через спів, синхронний рух та свідчення: ми звідси не підемо. Мені думається, що це – про сучасний світ, де часто спротив проти несправедливості та лицемірства починається із жіноцтва.
Не менш актуальною відчутна лінія Гідеона, який намагається інтегруватися в спільноту та нарешті осісти. В партіях цього героя — і любовні взаємини із Меггі, і намагання заслужити знову її прихильність, і роздуми про власний сенс життя, і тема чоловічих почуттів та самотності.
Кінцівка показує, що корабель таки виходить в море — громада перемагає несправедливість. Стінг-продюсер дає нам можливість подумати: хто насправді формує цю надію для людства? Ймовірно, час індивідуалізму минув? Що ми всі можемо зробити? Чи ще щось можемо?
Музика
У музичній частині легко впізнати стиль Стінга, його естетику, але відчутна також фольклорна основа і портова романтика. Музику виконують наживо: музиканти ховаються у нішах деорацій, але періодично стають видимими глядачам. Мюзикл поєднує діалоги та монологи, які переходять спочатку в ритмічний речитатив, а згодом — в пісню; він має ритм, що не дає глядачам забути, що ми на виробництві корабля: в його основі звуки свай, арматури, металу, дерева, скла. Створенням музичної частини керував Річард Джон, оркестрування робив Роб Матес. Стінг написав музику й пісні, але саме Матес перетворив авторські демо та фолк-рокові пісні на повноцінну театральну партитуру, розписав музику для оркестру, створив баланс між рок-звучанням і бродвейською структурою, розширив хорові сцени до майже «морських ораторій».
The Last Ship зберігає північноанглійський фолковий характер із вплетеними кельтськими інтонаціями та морськими ритмами. Ми чуємо поєднання акустичної гітари, струнних, духових та ритм-секціії; хорові партії в мюзиклі є потужним елементом драматургії – вони передають настрій.
Окремий містичний герой мюзиклу – «корабельний чоловік», чий образ утілив співак Shaggy. На початку історії він виникає в довгій шинелі, начебто один із місцевих жителів, але згодом він то спостерігач, то наратор. Голос Shaggy в мюзиклі особливо проникливий. Можна висувати різні версії, хто він: чи доля, чи смерть, чи образ морської ідентичності, але він завжди присутній.
The Last Ship Tour
Повагу і захват в цій роботі викликає ще й інтенсивність показів мюзикла. Лише в паризькій частині туру вони відбуваються кожен день, а то і двічі на день протягом двох тижнів. Далі The Last Ship помандрує до Австралії. Дивитися на 74-літнього Стінга в чудовій формі, з органікою його голосу — це суцільне задоволення. Здається, мюзикл повертає до природи людини, до первинного майже дитячого інтересу до історії — начебто хтось розповідає тобі її біля вогнища, здається, що от-от і відчуєш морський аромат.
Мюзикл завершується тим, що корабель Utopia виривається в море, вся команда кілька разів виходить на поклон — глядачі стоячи щедро аплодують. І все це море людей не одразу розходиться, а рушає за фірмовим мерчем та жваво обговорює побачене в холі мюзик-холу.
Більше ніж 3,5 години шоу. І коли вже спускаюсь в метро, чую, як жінка попереду мене наспівує:
Through the teeth of this tempest, in the mouth of a gale,May the angels protect me if all else should fail,
When the last ship sails.
(Крізь зуби цієї бурі, у пащі шторму / Нехай ангели захистять мене, якщо все інше зазнає невдачі / Коли останній корабель відпливе).
Дуже хочеться вірити, що Стінг щось знає.
