Анна Нетребко та «великая культура»
Без сумніву, одна з найгучніших в списку артисток-путіністок, яка підтримала і так звані республіки лднр, і окупацію Криму – її аж ніяк не назвеш людиною, що прагне миру.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року адміністрація Метрополітен Опера (Мет) у Нью-Йорку вимагала, щоб Нетребко відмежувалася від президента Росії та його агресії. Вона не погодилася з вимогою відкрито засудити Володимира Путіна, через що її виключили з трьох вистав у сезоні 2022–2023 (зокрема Turandot та Don Carlo). У відповідь Нетребко подала до суду, звинувативши Мет у дискримінації, вимагаючи компенсації за скасовані виступи. Мет на певному етапі погодився виплатити їй понад $200 000; але частина її позовів була оскаржена і не досягла повної компенсації.
Пізніше директор Метрополітан-опера Пітер Гелб, приїхавши до України з презентацією першого уривку майбутньої опери про українських матерів під час війни, в інтерв’ю LB.ua прокоментував і ситуацію з Нетребко:
«Але важливий момент у справі Нетребко — я дав їй можливість публічно дистанціюватися від Путіна. Вона сказала, що не може. Я вважаю, що в неї були певні розмови з Кремлем. І, як я вважаю, вона повернулася до мене й сказала: «Я стою на боці своєї країни». І саме тоді я її звільнив. А її заява через місяць, що вона проти війни — на мою думку, була нещирою. Вона з’явилася лише тому, що я її звільнив. І юридично я вважаю, що це була нещира заява. Я не вірю, що вона справді це мала на увазі».
Після 2022 частину виступів Нетребко скасовували один за одним, приміром в Празі, в Талінні. Але навіть якщо не вдавалося добитися такого рішення, кожен концерт супроводжували полеміка в пресі та протести. Royal Opera House у 2022 році призупинив співпрацю з російськими артистами, пов’язаними з режимом. Нетребко тоді не була заявлена в поточному репертуарі, але її майбутні виступи фактично були заморожені. Театр зайняв обережну позицію — не робив гучних політичних заяв персонально щодо неї, але дистанціювався. Та з часом Нетребко почалася повертатися на європейські сцени–у Відні, Мілані, Берліні.
Royal Opera House відновив співпрацю з пропутніською співачкою після того, як вона знову стабільно виступала в інших великих європейських театрах. Механіка була стандартною для оперної індустрії: контракт укладається заздалегідь, театр оцінює юридичні ризики, репутаційні наслідки та позицію самої артистки. Формально підстав для заборони (санкцій) щодо неї не було. Театр наголошував, що «російське громадянство не означає автоматичної підтримки Кремля або його політики; моя нація — не те ж саме, що політичні вподобання чи мілітарна позиція». Позицію театру коментував в основному музичний директор Якуб Груша, він і був ключовим ініціатором її повернення, та публічно говорив, що театр «повинен бути пов’язаний із найкращими співачками», і саме це рішення стало мотивом запрошення Нетребко. Він також казав: «Вона засудила війну, і в мене немає причин не брати її заяву серйозно». Притому театр не підкреслював зміну своєї загальної політики щодо артистів з Росії: це подавалось скоріше як окремий акт в контексті артистичної оцінки та її заяв проти війни.Тонко і за процедурою.
За однією із версій, це класичний метод російського режиму, що в розпал війни хоче показати своє домінування: Royal Opera House запросив Нетребко відкрити сезон оперою «Тоска» та виступити в інших постановках («Турандот» і концерт 2026).Чи мали росіяни ще якийсь фінансовий чи інший вплив на Royal Opera House лишається лише здогадуватися.
Сотні українців та британських активістів зібралися під оперою з плакатами й прапорами, закликаючи скасувати виступи. А посол України у Великобританії заявив, що її присутність «змушує забути про реальні страждання в Україні». Група британських депутатів, а також письменники (включно з Хелен Кларк) закликали скасувати концерти, називаючи Нетребко символом «культурної пропаганди». Та попри численні протести, Royal Opera House відмовився скасовувати концерти, наполягаючи на її художній цінності та зазначаючи, що Нетребко засудила війну та не виступала в Росії після 2022.
Якщо замислитись, відкрити сезон в ключовій опері одного з головних партнерів України – Великобританії, це, по суті, означає вистрілити в серце, у всіх на виду, та черговий раз спробувати деморалізувати українців.
В жовтні 2025 через кампанію посольства України та активістів черговий виступ Анни Нетребко скасовують у Румунії. Та на цьому історія не закінчилася: у Парижі в театрі Théâtre des Champs-Élysées на сезон 2025–2026 заплановані концерти з участю Нетребко та низки російських музикантів. Посольство України у Франції направило листи із закликом скасувати цей “російський сезон”, також звертається й українська громада, але поки чіткої відповіді немає.
Кейс Гергієва
Після 24 лютого 2022 року ім’я Валерія Гергієва стало одним із перших у списку символів так званої російської «культурної м’якої сили». Якщо у випадку інших артистів дискусія точилася навколо їхньої публічної позиції, то з Гергієвим усе було значно прямолінійніше: його багаторічна близькість до Кремля давно перестала бути таємницею. Гергієв — не просто всесвітньо відомий диригент і багаторічний керівник Маріїнського театру. Він був довіреною особою Володимира Путіна на виборах, диригував концертами після анексії Криму та виступав у сирійській Пальмірі після військової операції РФ — усі ці події стали частиною державної пропагандистської стратегії. Тому вже в перші дні повномасштабної війни європейські інституції поставили йому ультиматум: публічно дистанціюватися від Кремля.
Першим гучним розривом стало звільнення з посади головного диригента Мюнхенської філармонії. Після того як Гергієв відмовився засудити агресію, міська влада Мюнхена розірвала з ним контракт. Невдовзі співпрацю припинив і міланський Teatro alla Scala, який вимагав від нього чіткої позиції щодо війни. Далі організатори скасували його виступ у Carnegie Hall в Нью-Йорку з тих же причин. Фактично за кілька тижнів він втратив усі ключові західні майданчики.
На відміну від окремих російських виконавців, які намагалися бодай формально дистанціюватися від війни, Гергієв не зробив жодної антивоєнної заяви. Саме це стало визначальним. У 2022–2023 роках його ім’я практично зникло з афіш великих європейських оркестрів і фестивалів. Він продовжив працювати в Росії та країнах, які не запроваджували культурних обмежень, але на Заході перетворився на маркер політичного конфлікту.
Минуло кілька років з початку повномасштабного вторгнення і Гергієв вирішив, що час повертатися. Спроби у 2024–2025 роках щоразу супроводжувалися хвилею протестів. Коли в Італії з’явилася інформація про його можливий концерт у межах літнього фестивалю, українська громада та частина місцевих політиків закликали не допустити «реабілітації кремлівського пропагандиста». Справа тоді дійшла до міністра культури Італії, а проти виступу висловилися більше 40 об’єднань українців по всьому світу. Після суспільного тиску виступ було скасовано. Подібні реакції виникали і в інших країнах: навіть намір запросити диригента ставав інформаційною подією.
Станом на 2025–2026 роки Гергієв не має стабільної платформи в провідних культурних інституціях ЄС. Його кейс демонструє, як у час війни мистецтво перестає бути нейтральним простором. Для європейських театрів питання запрошення диригента більше не зводиться лише до художньої якості, воно стає політичним рішенням — про цінності, солідарність і межі допустимого в умовах триваючої агресії.
Світлана Захарова та Вадим Репін – «перші скрипки» Путіна
Скасування виступів балерини Світлани Захарової пов’язано з її політичною позицією та активній участі в пропагандистських процесах РФ. Росія продовжує під видом «високого мистецтва» будувати свою повістку, укріплюючи стереотип, що культура поза політикою. У випадку Захарової, знову ж таки, немає нічого неоднозначного.
Захарова народилася в Україні, але стала провідною балериною російських театрів і була пов’язана з політичними структурами Росії (приміром, мала членство в партії «Єдина Росія», підтримала анексію Криму у 2014 році).
Щоразу українські та міжнародні активісти аргументують, що участь артистів, пов’язаних з кремлівським режимом, у культурних програмах може легітимізувати державу-агресора, який веде війну проти України. Та тривалий час дипломатичної роботи РФ (мінімум століття), яка з великими фінансовими вливаннями вибудовувала образ російської величі, все ще продовжує міцно тиснути на впізнаваність нібито канону, класики і «мистецтва, яке не має стосунку до війни».
Однією з найгучніших справ 2025 року стало скасування виступу Світлани Захарової та її чоловіка скрипаля Вадима Репіна (який також активно підтримує Путіна і отримує фінансування з його фонду) в театрі Maggio Musicale Fiorentino у Флоренції.
Кампанія розпочалася зі звернення LB.ua спочатку до МінКульту, який не був в курсі ситуації, але пообіцяв звернутися до МЗС. Ми написали запит до Посольства України в Італії із закликом скасувати виступ Захарової та Репіна у Флоренції. Представники посольства відреагували та надіслали листи безпосередньо до театру та в мерію Флоренції. Виступ скасували, а інформаційна хвиля охопила майже всі провідні медіа України та інших європейських країн. Наприклад, ВВС.
«У цьому контексті, слід згадати про нещодавнє скасування в Італії виступу одіозного диригента Валерія Гергієва – відкритого прихильника політики Кремля. Не дивлячись на спроби виправдати його виступ виключно як «представника культури, а не політики», весь російський політикум чинив тиск та сипав погрозами італійській стороні у процесі скасування його виступу, що лише підтвердило тісний зв’язок між російською культурною елітою та владою РФ» – відповіли тоді у посольстві.
Цей випадок був одним із прикладів консолідованих дій української, італійської громади, дипломатів та чиновників. Та попри те, що виступ вдалося скасувати, формулювання, з яким театр звернувся до своїх глядачів на офіційному сайті було максимально обережне і «завуальоване»: «у зв’язку з триваючими міжнародними напруженостями, які створюють обставини, що можуть поставити під загрозу успішне проведення спектаклю». Жодного слова про війну чи пропутінську позицію артистів так і не прозвучало.
Після скасування спільного із дружиною виступу у Флоренції, Репін не зупинився, новий концерт мав відбутися 22 лютого 2026 року в Маннгаймській філармонії, він мав грати Другий скрипковий концерт Сергія Прокоф’єва — безпосередньо напередодні четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Перед скасуванням концерту Посольство України в Берліні висловило обурення запланованим виступом Репіна та направило офіційний лист бургомістру Маннгайма й організаторам події. LB.ua також писали листи до посольства, закликаючи рішуче відреагувати. У зверненні посольства наголошувалося, що скрипаль уже багато років залучений до державних культурних проєктів Кремля та після початку повномасштабної війни отримував нагороди й фінансову підтримку з боку Росії.
Загалом у 2025 році можна спостерігати активізацію участі російських виконавців, артистів опери та балету на міжнародних майданчиках. Зокрема, після скасування виступів у Європі Репін вирішив податися в США. Із характерним для росіян стилем, черговий концерт він запланував напередодні річниці звірств у Бучі – злочину, який знає весь світ. На це обурено відреагувала українська та американська громади. На запит LB.ua відповіла лідерка української громади та Посольство України в США, що написали листи безпосередньо до адміністрації філармонії, протести набули публічності. Та наразі концерт у Палм Біч в штаті Флорида не скасований.
Історія гастролей та скасувань виступів таких артистів, як Світлана Захарова та інші демонструє, що російська культурна присутність за кордоном давно перестала бути лише мистецьким явищем. Упродовж останніх років Москва послідовно використовує «велику культуру» — балет, класичну музику, оперу — як інструмент м’якої сили, вибудовуючи на міжнародних сценах образ «поза політикою», водночас системно уникаючи визнання власної ролі як держави-агресора у війні проти України. Через престижні майданчики на кшталт Teatro del Maggio Musicale Fiorentino чи інші європейські інституції відбувається спроба нормалізації російської присутності в глобальному культурному просторі — без публічної рефлексії щодо війни, руйнувань і воєнних злочинів. Як бачимо така стратегія створює дипломатичний і репутаційний тиск на приймаючі країни: відмова від виступів трактується як «скасування культури», тоді як їх проведення ризикує стати символічним жестом легітимації держави, що продовжує агресію.
У цьому контексті культура перетворюється на поле геополітичної боротьби за інтерпретацію реальності. На згадування про адекватність, цінність людського життя та свідчення правди про злочини росіян в світі, для якого часом це і не так важливо.
Бо квиток на балет значно цікавіший, ніж відповідь собі на незручні запитання.