У дітей є кіно, серіали, ігри, подкасти, нескінченні короткі відео. Поруч з цим з’явився штучний інтелект, який відповідає миттєво і підсаджує на формат «питання, відповідь, наступне питання». У такому середовищі книга перестає бути єдиним способом отримати історії, знання чи емоції. Дитина не виросте нерозумною лише через те, що читає менше, ніж ми в її віці.
Нерви з’являються в іншому місці. Коли читання зникає як звичка, дитині складніше тримати увагу на довшому тексті, повертатися до абзацу, бачити деталі, помічати суперечності. А доросле життя складається з тексту, навіть якщо ти любиш відео. Договори, правила, інструкції, заяви, завдання в навчанні, повідомлення від учителя, листи від держави, запит до чатбота. Це все потребує спокійного читання і терпіння. Тому я хочу, щоб читання стояло на одному щаблі з відео та аудіо. Як нормальна звичка, що тренує увагу, концентрацію, пам’ять, уміння думати довшими фразами.
У Великій Британії це називають прямо, без істерики. National Literacy Trust у звіті Children and Young People’s Reading in 2025 пише, що щодня читає 18,7% дітей 8-18 років, а задоволення від читання має 32,7%. Це не вирок поколінню, це сигнал про зміну звичок. Українським дітям ще складніше, бо війна зробила екран універсальним предметом. Через нього йде школа, спілкування, новини, заспокоєння, розваги.
Додайте повітряні тривоги, укриття, переїзди, втому. У такому режимі книга програє не тому, що вона «застаріла», а тому, що вона просить тиші й часу. Тому наш висновок має бути практичним. Дати дитині право на різні формати, папір, електронка, аудіо. Дати короткі тексти, серії, історії, до яких легко повернутися. Тримати читання поруч з іншими видами контенту, щоб текст не зник з життя повністю.
Британський звіт дає Україні просту підказку. Він називає конкретні групи, де читання просідає найшвидше, і показує, що сама школа вже не витягує інтерес до книжки. Якщо в мирній країні підліток відходить від читання, то під час війни цей відхід легко стає повним розривом. Дитина виростає без звички довго тримати увагу і без радості від тексту.
Окремої уваги заслуговує вплив батьків на формування звички читати. Цей процес починається з раннього віку, коли батьки разом з дітьми переглядають книги з цікавими малюнками. Важливою є практика, коли батьки читають дітям уголос, створюючи асоціацію книги з теплом, увагою та історією. Крім того, дитина має бачити, як читають самі батьки, адже особистий приклад є одним із найсильніших мотиваційних чинників.
Коли країна раз на рік питає дітей про читання і про те, що їм заважає, вона отримує чесну картину. Без неї ми сперечаємося навмання. І тоді школа може дати щоденний ритуал, п'ятнадцять хвилин тихого читання без оцінок і без перевірок.
У Британії звіт прямо показує, що діти зі скромнішими доходами читають рідше. В українських реаліях школа має бути ключовим місцем, де дитині пояснять важливість книги та читання. Можливо, я занадто спрощую, але якщо з дитинства дитина розумітиме асоціацію “книга - це якісне життя”, то вона читатиме більше.
Є ще одна річ, дуже українська. Держава охоче пакує дитині зошити, ручки, форму, але книжка часто лишається за кадром. Тема «книжка в пакунку школяра» вже звучала в українських медіа. Це дрібниця на вигляд, але дитина читає те, що лежить поруч. Коли поруч немає книжки, поруч завжди буде екран.
Екран потрібен, бо без нього вже не станеш успішним та розумним. Повторюсь, що друкована книга та смартфон мають бути поруч. Це як переключення між двома режимами: цифровим та аналоговим. Обидва працюють на користь дитині.
І ще про екран. Алгоритми вже вміють робити з книжкових смаків портрет людини. У статті Ng Annalyn та співавторів Predicting Personality from Book Preferences with User-Generated Content Labels показано, що теги й уподобання читачів у цифрових каталогах добре корелюють із рисами особистості.
Для підлітків це означає одне. Хто керує підказками у стрічці, той вирішує, які книжки взагалі потрапляють у поле зору. Якщо ми віддаємо цей простір лише розвазі, книжка програє мовчки.
Як видавець я бачу, що ринок вміє видавати багато цікавих та корисних книг.
Мені хочеться, щоб ми перестали соромити дітей за «нечитання» і почали робити читання легким. У школі, у бібліотеці, вдома, в укритті. Книжка для дитини сьогодні - це тренування уваги, мови й витривалості. І це одна з небагатьох навичок, які залишаються з людиною на все життя.