Хто така Галина Кузьменко?
Скільки офіційних дружин було в Нестора Махна, достеменно невідомо. Фактчекінг можна провести далеко не всім епізодам. Приміром, стверджують, що зовсім юним Нестора мало не силоміць одружила мати. Цей шлюб, якщо він був, тривав недовго. Потім анархіст одружився з Анастасією Васецькою, землячкою, і це доведений факт. Васецька народила Махну сина, який майже відразу помер.
Далі в маріяжній колоді Махна виринає єврейка Соня — можливо, ця жінка справді існувала в житті Махна, але підтверджень цього немає. А от телефоністка Тіна (прізвище невідоме) зі села Велика Михайлівка дійсно була, шлюб з нею тривав близько року. Паралельно Махно мав зв'язок зі знаменитою Марусею Нікіфоровою — очільницею анархістів на південному сході України. Так тривало до 1919-го, коли Нестор побрався з Галиною Кузьменко.
«Кузьменко Галина в 1921 році втекла з Радянського Союзу із загоном Махна. Була дружиною Махна. З 1921 року до 1945 року проживає за кордоном. Входила до складу Союзу українських громадян у Франції», — так починається кримінальна справа Галини Кузьменко. Далі йдеться про те, що вона брала активну участь у боротьбі проти Червоної Армії, а за кордоном не менш активно провадила антирадянську діяльність.
А як усе було насправді?
А насправді підсудна відкидала всі висунуті обвинувачення. Галині було лише 23, коли вона вийшла заміж за Нестора Махна. Молоденька вчителька, яка закінчила — цікавий факт! — жіночу семінарію і подалася навчати дітей української мови. Свій предмет вона викладала у двокласній школі Гуляйполя. Так перетнулися шляхи киянки Галини й місцевого уродженця Нестора. У 1919 році загони Махна громили армію Денікіна, затримуючи її просування на Москву. Це справило враження на більшовиків, які запропонували батькові тактичний союз.
Без допомоги Махна їм тяжко було б здолати наступ Білої гвардії, зокрема військ Врангеля. Але тільки-но Врангеля розбили, червоні розвернули багнети проти частин Махна, якого від самого початку вважали ворогом. Більшовики порушили домовленості й почали знищувати махновців, а самого батька — з тяжким пораненням — змусили тікати за кордон. Разом з Нестором в еміграцію поїхала і Галина. Там вона пережила чоловіка (Махно помер у 1934-му), там її затримали співробітники НКВС.
Так почався її шлях на батьківщину. Галину доправили в Україну, де її судили і відправили за ґрати на вісім років. На волю Кузьменко вийшла 1954-го. Відтоді і до смерті 1978 року тривала інша історія дружини Махна — уже за рамками справи, яку зберігають в архіві СБУ.
Леніенштрасе, 58, або трансфер Берлін — Київ
Галина й Махно перейшли кордон і опинилися в Румунії. Там вони пробули пів року і вирушили до Польщі. З Польщі — до Парижа. У Парижі Махно залишиться до самої смерті 1934 року. Галина житиме там само, проте вже нарізно з чоловіком. Їхній шлюб — каже Галина слідчому на допиті — розпався 1927-го через її роботу в Союзі українських громадян у Франції.
А що це за Союз такий? — цікавиться слідчий, старший лейтенант Жданов. Це цілком легальна організація, пояснює Галина, фінансована Радянським Союзом, але неофіційно. Її мета — дослівно — «пропаганда політичних ідей Радянського Союзу серед українців та галичан». Запам’ятаймо цей момент. Досі ніхто з дослідників життя Махна не казав про те, що причиною розлучення подружжя був розворот Галини в бік «політичних ідей СРСР».
Імовірно, Нестор сприйняв це як подвійну зраду – і ідеологічну, і особистісну. Тут слідчому і поцікавитися б, а як поставився Махно до роботи Галини на Союз українських громадян? Що він казав з приводу того, що дружина працювала на ворогів — на тих, хто воював з ним і, зрештою, вигнав з рідної землі?
Але слідчому це байдуже. Він запитує про інше — про причини переїзду Галини до Берліна. «Безробіття», — пояснює Галина. Спочатку до Берліна перебралася донька Галини Олена (це було ще 1941-го), а потім (1942-го) до Олени приєдналася й Галина. Тож коли Друга світова була в розпалі й німці успішно наступали на СРСР, Галина Махно працювала робітницею на німецькій фабриці.
Тут би ще одна ремарка: логічно спитати, то якими ж були політичні симпатії Галини Махно? Чи співчувала вона СРСР? Чи підтримувала зв’язки з радянськими кураторами? Але слідчий цього не робить, маючи, напевно, свої резони. Він лише монотонно повторює одні й ті самі запитання: чи була Галина у складі націоналістичного українського підпілля? Чи провадила антирадянську агітацію? Ні, ні і ще раз ні, відповідає Галина Махно…
У Берліні Галина залишалася аж до 1945-го, коли місто захопили радянські війська. 15 серпня того ж року в будинок на Леніенштрасе, 58 постукали — по Галину прийшли співробітники НКВС. Вилучили німецькі марки, посвідчення Союзу українських громадян, німецький і французький паспорти, а також нансенівський сертифікат — так у ті роки називали посвідчення особи, яке Ліга Націй видавала біженцям.
За роботу на СРСР радянська спецслужба віддячила Галині ув’язненням і кримінальною справою. Почався 1946-й. 50-річну дружину Махна продовжували тягати на допити.
Подружні сварки через «звірства» й золото Махна
Слідчий Жданов не дотримується жодної хронології. Ось він знову розпитує Галину про молоді роки. І Галина оповідає деякі факти біографії. Батька, каже вона, розстріляли в 1919 році «за зв’язки з махновцями». Її родина тоді жила в селі Піщаний Брід, що на нинішній Кіровоградщині. Матір теж мали розстріляти, каже Галина, але тій вдалося втекти. Разом з братом Галини Степаном мати якийсь час переховувалася в загоні Махна. Мати померла 1933-го – нескладно здогадатися, з якої причини, хоча Галина про це не говорить.
Натомість говорить про інше: що сама ніколи не брала участі в жодних «звірствах Махна». Ані в розстрілах, ані в будь-яких силових операціях. Ба більше: коли Галина чула про ті чи інші «звірства», намагалася зупинити чоловіка. Між ними доходило до сварок, розповідає вона. І раптом міняє покази: «Винною я себе визнаю в тому, що, будучи дружиною керівника банд Нестора Махна, в період громадянської війни брала участь у боротьбі проти Червоної Армії». І навіть потім, в еміграції, додає Галина, тримала зв'язок з «учасниками банд Махна».
Чи катували Галину, щоб примусити змінити покази? Чи, можливо, шантажували донькою? Цього ми вже ніколи не дізнаємося, але така ймовірність існує, і вона доволі висока. У кожному разі після певного переломного моменту Галина починає давати безліч показів — і про антирадянську організацію есерів у Берліні, і як її чоловік у Парижі видавав анархічний журнал «Дєло труда», як підтримував зв’язки з європейськими й американськими анархістами.
Спілкуючись зі слідчим, Галина все частіше вживає слова «махновщина» і «банди Махна». Слідчий, підкреслено ввічливий, звертається до підозрюваної на ви. Цікавиться, де можуть бути викрадені Махном цінності. Галина підтверджує: ще в 1919-му «банди Махна» масово грабували банки й ломбарди Катеринослава (нині Дніпра). Здобич була багатою — і золото, і гроші. Проте де це все, Галина не знає. «А ваш чоловік вам про це не казав?» — уточнює слідчий. Галина відповідає заперечливо.
Галину засудять до восьми років позбавлення волі. З усіх епізодів обвинувачень у вироку фігуруватимуть два: боротьба проти радянської влади під час громадянської війни й антирадянська діяльність після виїзду за кордон. Ані перше, ані друге не має жодної доказової бази, але обвинувачувачів Кузьменко все влаштовує. Про Союз українських громадян у Франції у справі більше не згадано ані словом.
«Мій батько — бандит, ношу фаміліє Міхненко»
А відтак старший лейтенант Жданов береться за Олену Міхненко. Її заарештували в Берліні 12 вересня 1945-го і також доправили до Києва — у тюрму № 1 НКВС УРСР.
Українська вікіпедія містить статтю про доньку отамана, яка називається «Олена Несторівна Махно». Проте насправді Олена мала інше прізвище, справжнє прізвище свого роду по батькові — Міхненко. Так звали її прадіда, хоча вже дід Іван «загубив» частину прізвища і став «Міхном». Як пояснює дівчина слідчому, в Парижі її батько знову став носити «фаміліє» (так у справі!) Міхненко, і вона сама взяла це прізвище.
Спадок батька пройшовся котком по долі доньки, котра насправді дуже мало спілкувалася з Махном упродовж його життя. Не забуваймо, що Олені було лише п’ять років, коли Галина Кузьменко розлучилася з Нестором. Дитинство Олени минуло в Парижі, вона опанувала французьку, погано розмовляла російською і зовсім не знала української. Протоколи допитів вона підписувала латиницею: Ellen Mihnenko.
Її «трудова біографія» була дивною і пістрявою. З матеріалів справи, вона ще в шістнадцять опанувала стенографію, друкарську машинку й діловодство. Це було 1938-го. А вже 1939-го пішла вчитися малювати узори для тканин і машинної вишивки. 1941-го через німецьку біржу праці виїхала до Берліна, де влаштувалася на заводі «Сіменс».
Спочатку працювала в ревізійному відділі — перевіряла якість виготовлених електротоварів. Потім, вивчивши німецьку, працювала перекладачкою на тій самій фабриці. Далі несподівано виникає ще один фах — до 1944 року Олена Міхненко працювала кресляркою, а 1944-го пішла на навчання до приватного зубного техніка. «Із взяттям Берліну працювала перекладачкою у господарському відділі при головній комендатурі радянських окупаційних військ — аж до моменту затримання», — йдеться у її справі.
Обвинувачення Олені висунули за тією самою статтею КК УРСР, що й матері — 54-ю. Загалом 54-та стаття — це «зрада батьківщини», деталізована підпунктами. У Галини Кузьменко це 54.6 — «шпигунство», а в Олени Міхненко — 54.3 — «зносини з іноземною державою». Покарання за ці «злочини» одне — розстріл, хоч дружині й доньці Махна неймовірним чином вдалося уникнути смерті.
Олена на допиті погодилася, що її батько — «бандит», але відмовилася визнати себе винною. Бо в чому її провина?.. Цілком резонно Міхненко зазначила, що про батька знає з чужих слів, як і про громадянську війну, яка завершилася раніше, ніж Олена з’явилася на світ. До того ж «батько мене не виховував», — каже дівчина.
«Виховувалася у пансіонах в антирадянському дусі»
Проте допити тривають, і питання Олені ставлять уже про її доросле життя. «Те, що я була німецькою пособницею, не визнаю», — каже вона. І додає: до Німеччини мусила поїхати, бо у Франції як іноземка не отримувала навіть допомоги з безробіття. Слідчий перестрибує з 1940-х років у 1920-ті і знову запитує Олену, кого з «членів махновських банд» знає. «Не знаю нікого», — відповідає вона.
Фото й дактилоскопія Олени Міхненко
І тут — о диво! — Міхненко залишають у спокої, пан Жданов навіть люб’язно повідомляє в доповідній, що інкримінована затриманій підозра не підтверджена. Здавалось би, невинуватість Міхненко доведена, вона може йти додому. Але ні. Фігурантка справи є «соціально небезпечною», резюмує слідчий, а тому має бути притягнута до відповідальності за статтею 33 КК УРСР. Ця стаття не мала на увазі якийсь конкретний злочин, йшлося про «сукупність правопорушень».
Але про яку сукупність правопорушень мова? Це розшифровано в справі і є дуже промовистим пам’ятником тодішньому часу. По-перше, Олена виїхала до Німеччини, по-друге, працювала там на військовому заводі. Це вже робить її ворогом СРСР. По-третє, Міхненко жила за кордоном, а по-четверте — «виховувалася там в пансіонах в антирадянському дусі».
Яка прекрасна пролетарська заздрість «до іноземних пансіонів» у цьому формулюванні! Проте Олені було, звісно, не до сміху. Її вирок був м’якшим, ніж у матері, та все ж Міхненко засудили до п’яти років заслання. Вона відбувала його у Джамбулі (Казахстан), куди після тюрми до доньки приїхала і Галина Кузьменко.
Обидві жінки прожили там до кінця своїх днів. За переказами, Галина рвалася в Україну, але родичі відцуралися від неї, Кузьменко зрозуміла, що на батьківщині її ніхто не чекає. А для Міхненко Україна нічого не означала: жінка померла у 1993-му, могла навідати і Київ, і Гуляйполе, але це їй, вочевидь, було непотрібно.
«Була засуджена правильно»
1960 року Галина Кузьменко клопотала в прокуратурі УРСР про реабілітацію. Без цього, вказувала вона, не могла отримувати пенсію. «Була засуджена правильно», — сказано у відповіді на її прохання, а тому ніяка реабілітація заявниці не світить. Те саме стосувалося і Олени Міхненко.
Тож реабілітували обох лише у 1989-му.
…Чи викликають вони емпатію в читача, який вивчає їхню справу? Щодо Галини Кузьменко на це питання відповісти складніше. Хоча вона й казала слідчому, що засуджувала жорстокість чоловіка, у її щоденнику запис «сьогодні розстріляли таких-то» повторюється доволі часто. І звучить буденно, як «нам принесли свіженьких бубличків» — фраза, набрана через рядок після повідомлень про розстріли.
А от Олена Міхненко і справді винна лише в тому, що була донькою свого батька. Батька, який, помираючи від туберкульозу, звернувся до неї з останніми словами: «будь здоровою та щасливою». Щастя, однак, не вийшло. Вийшов шлях, сповнений болю і поневірянь. І це не просто слова, адже відомо, що Міхненко заріклася виходити заміж і мати дітей. Затаврована дитиною ворога народу, вона не хотіла такої долі своїм нащадкам.