Цикл дискусій, що відбувся цьогоріч у Львові як продовження торішнього Конгресу Культури, зібрав фахівців, які працюють із фондами та зі спадщиною в різних контекстах і в різних містах.
Розповідаємо про нові артпростори, які всупереч усьому відкриються цьогоріч, і найцікавіші артпроєкти, які наші незламні музеї та галереї запланували на 2024-й.
«Ви знаєте, що мені археологи сказали? Ми накопаємо інші цінності. За 120 років там тільки десята частина катакомб відкрита. Було б тільки куди складати!»
Гендиректор Київської оперети розповідає про курс театру в бік світових хітів і про баланс між розважальністю та доречністю в репертуарі під час війни.
За півтора роки Херсонський театр пройшов через окупацію, обшуки, арешти, акції протесту, спроби виїхати з міста. Про цей досвід актори театру розповідають у документальній виставі «Лишитися (не) можна».
Замість інституції, яка мала б бути в авангарді культурних перетворень, Держкіно стало старорежимним міліцейським органом покарання і нагляду — і у своїх діях, і в риториці.
«Частину експонатів вивезли в церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Я звернулася до досвіду Другої світової — там тоді зберігали фонди музею. Я думала: невже рашисти, християни, будуть руйнувати храми?»
Під час великої війни культурна дипломатія мусила б стати одним з державних пріоритетів. Утім цього не сталося. Найактивнішими її агентами є окремі культурні професіонали: митці, критики, куратори.
У пошуках раціональних причин поведінки НМАУ, натрапляєш на інформацію: консерваторія отримала ліцензію на створення Міжнародної академії музики ім. П. Чайковського на базі Хеншуйського університету (Китай).