ДО окупації
Відлік історії Херсонського театру почався рівно 200 років тому (1823 р.) з діяльності аматорського колективу, який працював у викупленому дворянами і переробленому на театр будинку генерала Лобрі. Через кілька десятиліть (1889 р.) за ініціативи тогочасного губернатора побудовали нове театральне приміщення, яке за архітектурою було схоже на Одеський оперний театр (архітектор Владислав Домбровський). У 1936 році у цьому приміщенні почав працювати Херсонський міський український драматичний театр.
Колективу випала нелегка доля, адже майже одразу почалася Друга світова війна. Спершу актори показували вистави на лінії фронту і в госпіталях, потім частину з них заарештовали та вивезли до Німеччини. Внаслідок вибуху частково було зруйноване приміщення театру. У 1962 році театр відбудували і перейменували у Херсонський обласний музично-драматичний. У 1990 році йому присвоїли ім’я Миколи Куліша, а у 2005-му він отримав статус академічного.
Останні 34 роки театром керує Олександр Книга, який об’єднав навколо себе потужну та дієву команду. Спільно театр має 7 сценічних майданчиків: велика сцена, театр-кафе, сцена під дахом, експериментальна сцена на пленері, сцена під колом, театральний дворик, сцена на сцені. Щоб охопити і зацікавити широку глядацьку аудиторію, у репертуарі зібрані різножанрові вистави за українською та зарубіжною драматургією: музично-драматичні вистави і оперети, комедії інтелектуального напрямку, сучасна драма і класика, експериментальні та дослідницькі вистави.
Останні роки колектив щомісяця грав по 36-40 вистав на місяць, а в рік випускав від 12 до 17 прем’єр. Завдяки активній взаємодії з херсонськими музеями, бібліотеками, школами, храмами, будинками культури, антинаркотичними асоціаціями та інклюзивними спільнотами, театр став культурно-просвітницьким центром міста. Він створював спільні з іншими установами мистецько-соціальні проєкти, організовував та проводив обласні та всеукраїнські заходи, флешмоби й акції підтримки.
Головною культурною подією року для Херсону, яка об’єднує всіх містян, а також театральні колективи зі всієї країни, став Театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Започаткований у 1999 році Олександром Книгою, у 2003 році він набув статусу «Міжнародний». У межах фестивалю, крім вистав, відбувається вулична хода, гала-концерти, режисерські конференції. Діють літературна сцена та освітня платформа, де відбуваються зустрічі з драматургами, режисерами, акторами, проходять майстер-класи, лекції, презентації книг, музичні програми. У фестивалі зазвичай задіяне все місто і навіть область (лісовий театр «Чумацька криниця», Олешківська пустеля, Будинок культури в Олешках та ін.). Останні роки деякі події проходили також у Миколаєві та Новій Каховці.
За 24 роки «Мельпомена Таврії» показала понад 450 вистав від 214 театрів із більше 100 міст та 20 країн світу (Угорщина, Польща, Румунія, Молдова, Португалія, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Латвія, Литва, Ізраїль, Франція, Болгарія, Туреччина, Австрія, Німеччина, Японія, США та ін.). Фестиваль не припинив діяльність ані під час коронавірусу, ані під час великої війни: тоді він вперше пройшов не в Херсоні.
ПІД ЧАС окупації
Херсон був захоплений росіянами на 7 день війни (2 березня 2022 року) і перебував в окупації 8.5 місяців. Більша частина колективу свідомо не покинула місто. З українськими прапорами та плакатами «Херсон – це Україна» співробітники театру ходили спільно з іншими містянами на мирні мітинги (поки вони були безпечними), сподіваючись, що місто от-от відвоюють.
Коли стало зрозуміло, що швидкого звільнення не буде, багато хто з колективу намагався виїхати на територію, підконтрольну Україні. Були одиниці, які погодилися на співпрацю з ворогом, коли окупаційна влада оголосила набір працівників у перейменований «русскій акадєміческій». Але запустити роботу театру їм так і не вдалося. Були також сміливці, які всю окупацію залишалися в Херсоні, чекаючи на визволення.
Через війну колектив театру був розкиданий по всій Україні та за її межами, але не припинив своєї діяльності. Вже у червні 2022 року Олександр Книга за підтримки українських театрів, які відновили свою роботу, провів 24-ту «Мельпомену Таврії». Усі учасники (57 театрів з 11 країн) показували вистави на власних сценах.
Восени херсонці почали гуртуватися у Києві. У вересні відновили моновиставу «Кицька на спогад про темінь» за п’єсою Неди Нежданої (режисер Сергій Павлюк). Актриса, яка раніше виконувала роль Жінки, почала співпрацювати з окупантами, тому виставу фактично створили заново за участі іншої актриси театру Ольги Бойцової.
14 жовтня херсонці презентували прем’єру «Лишатися (не) можна» (режисер Євгеній Резніченко, зібрала тексти і створила інсценівку Ксенія Швець). Актори Руслан Вишнивецький, Євгенія Кірсанова, Олена Пасько, Ангеліна Павлюк розповідають власні історії життя в окупації та виїзду з Херсону. У виставі також грали актори-вихідці з Херсону, які вже тривалий час живуть в Києві (Валерій Гайфуллін та Василь Чорношкур). Згодом їх замінив актор Сергій Михайловський, який один з останніх виїхав з окупованого Херсону і теж у виставі розповідає свою власну історію. Погодилася на участь у постановці київська акторка Римма Зюбіна, яка розповідає історію Юлії Бунчак – директорки-розпорядниці Херсонського театру.
Вистава «Лишитися (не) можна» осмислює складний вибір, який постав перед херсонцями з початком війни: їхати чи залишатися? Вона про виживання тут і зараз, в залежності від обставин і людей, які поруч з тобою. Вистава умовно поділена на дві частини: «протистояння» й «евакуація». У першій чуємо, як херсонці з 1 березня майже щодня виходили на мирні акції протесту. Одним з організаторів мітингів був режисер Херсонського театру Сергій Павлюк. Його заарештували, але згодом відпустили (приблизно у той самий час арештували і відпустили керівників двох херсонських театрів – музично-драматичного та лялькового).
Від акторів чуємо про підірвані склади продуктів, проблеми зі зв’язком та інтернетом, підставних людей на мітингах. Про те, як херсонці голими руками зупиняли ворожі вантажівки й техніку. Усі ці історії доповнені фотографіями та відеозаписами, які проєктуються на задник сцени. Три тижні тривали мирні акції, поки росіяни не почали розганяти людей світлошумовими та сльозогінними гранатами, гумовими кулями. Тоді на зміну “бурятам” приїхала Росгвардія та ФСБ.
У місті ставало небезпечно і важко жити: ціни на продукти зростали, гроші у банкомати не завозили, почали вводити російську валюту, зарплати не видавали, почастішали допити, викрадення людей, розповіді про розстріли, вербування. Багато хто вирішив виїжджати на підконтрольну Україні територію. Про евакуацію своєї сім’ї (батьки та четверо братів і сестер) розповідає донька режисера Сергія Павлюка Ангеліна. Про 5 спроб різними шляхами виїхати з окупації з малим сином, затримку і допит на одному з блокпостів і майже прощання з життям розказує акторське подружжя Руслан Вишнивецький та Євгенія Кірсанова. Історію про нічні вторгнення у дім Юлії Бунчак, постійні допити, обшуки, конфіскацію майна, переживання за двох синів (старший раніше очолював обласний осередок «Нацкорпусу», менший — школяр) проживає у виставі немов свою власну Римма Зюбіна.
Постановка створена і грається на живому нерві, захоплює незламністю, стійкістю і відчайдушністю херсонців, викликає співчуття, змушує до співпереживання. Майже через місяць після прем’єри (11 листопада 2022 року) ЗСУ звільнили Херсон. А 13 листопада біля Театру Куліша підняли український прапор.
ПІСЛЯ деокупації
Театр поступово відновив свою роботу у рідних стінах: показує вистави та проводить різні заходи для херсонців. Місто досі знаходиться під постійними обстрілами, тому події на загал не анонсують. Частина колективу працює в Херсоні (близько 50 людей), частина в інших містах України. Акторська трупа нині складається з 29 акторів, 6 артистів балету, 13 музикантів, 8 вокалістів. Відновили ще одну моновиставу «Юда» за твором Лесі Українки «На полі крові», яку грає Сергій Михайловський. З відновленими виставами і прем’єрою театр гастролював протягом року по країні і за кордон.
У серпні, завдяки грантовій підтримці Українського культурного фонду, виставу «Лишитися (не) можна» показали в Миколаєві, Кропивницькому, Черкасах, Житомирі, Івано-Франківську та у Львові. За рік свого існування постановка стала ще більш цілісною і стрункішою, додалися нові фото та відео. Майже під час кожного перегляду були повітряні тривоги і навіть прильоти у деякі міста. Але покази все одно всюди відбулися. Після вистав проходили зустрічі з глядачами, серед яких було багато внутрішньо переміщених осіб, зокрема і з Херсону. У деяких із них навіть збереглися квитки на прем’єру «Вічність і ще один день» на 24 лютого 2022 року. В одних містах вистава була відкриттям, в інших – підтримкою та розрадою, в більшості – надією на перемогу і повернення додому.
Влітку відбулася також прем’єра вистави «Заборонений»за п’єсою Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова. Вона розповідає про перебування поета-шістдесятника, дисидента Василя Стуса в радянському таборі. Це спільний проєкт Херсонського театру ім. М. Куліша та Кіровоградського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького.
Цьогоріч з 8 по 16 вересня херсонці організовують «Мельпомену Таврії». Як і минулого року, вона відбудеться дистанційно: кожен театр-учасник буде показувати виставу на своїй сцені. 25-й фестиваль об’єднає 21 українське місто; також вистави пройдуть у Ґабчіково (Словаччина), Бразі (Португалія) і Стамбулі (Туреччина). Події заплановані і в Херсоні.
Загалом афіша ювілейного фестивалю складається з 66 вистав. Серед них як мінімум дві прем’єри Херсонського театру – моновистава «Позивний "Горобчик"» за п’єсою Наталі Ворожбит «Погані дороги» (гратиме Тетяна Проворова, режисер Сергій Павлюк) та «Джива» Анатолія Матвійчука (гратимуть Катерина Ясенчук, Іоланта Богдюн і Анатолій Суханов, режисерка Надія Агєєва-Швед). Гасло ювілейного фестивалю – «Ми вдома». Хочеться вірити, що наступна «Мельпомена Таврії» зможе повернутись у Херсон. Своєю стійкістю, активною діяльністю, взаємодією з іншими театрами, підтримкою людей Херсонський театр докладає до цього максимум зусиль.
