ГоловнаБлогиБлог Юлії Орлової

Як Україна врятувала землю від чергової світової війни. Уривок з книжки Сергія Громенка «Чому Україна виграє»

Нещодавно у видавництві Vivat вийшла книжка, яка переконливо пояснює, чому ми переможемо. Це збірка текстів, які історик Сергій Громенко написав в період з 2014 по 2022 рік. Тези, що пройшли випробування часом, щось підтвердилося, на щось довелося подивитися по-новому. І дуже важливо те, що ця книжка допомагає знайти відповіді на ті питання, які непокоять багатьох українців. Чому ця війна стала можливою? Чому москва так вірила у свій блискавичний успіх? Звідки взялися міфи, на яких це переконання ґрунтувалося? Чому для російського диктатора так важливо перемогти Україну? І чому у нього цього ніколи не вийде, бо ми точно виграємо?

Це чесна, справжня і дуже важлива книжка про те, що зараз з нами відбувається і чому. Наші діти та онуки колись вивчатимуть ці події на уроках історії, а ми зараз творимо нову епоху. І саме від нас залежить як ми говоримо про час, в якому живемо. Книги про війну, які пишуть українські і іноземні автори – це боротьба з дезінформацією, яку так любить наш ворог. Чим більше різноманітних свідчень ми зберемо й збережемо зараз, тим менше шансів на те, що колись на болотах знову переписуватимуть історію.

Як Україна врятувала землю від чергової світової війни

Одним із найпоширеніших аргументів, яким деякі західні політики виправдовують бездіяльність у протидії Росії, є т. зв. «недопущення ескалації». Мовляв, якщо дуже активно допомагати Україні, то вона почне вигравати, а то й вторгнеться на російську територію. А Москві нічого буде втрачати — і вона вдасться до ескалації, почне бомбити об’єкти в країнах НАТО чи запустить ядерні ракети. Коротко кажучи, для них допомогти Україні означає наблизити Третю (чи навіть Четверту) світову війну. Однак правда полягає в тому, що все стається навпаки. І перемога України в теперішній війні з Росією — найкраща запорука відсутності дальших воєн. Зокрема, і світових.

Один із найочевидніших уроків, яких навчила нас Друга світова війна, — умиротворення агресора не працює! І це не залежить від конкретної країни чи часу. Це радше базова загальнолюдська настанова — не вдовольнятися наявним, а хотіти щоразу більшого. «Апетит приходить під час їди». Протистояти цій спокусі можуть лише святі відлюдники, а керівники агресивних країн до них точно не належать.

Уже сучасникам стало зрозуміло, що стратегія умиротворення Адольфа Гітлера, яку провадив Невілл Чемберлен, ганебно провалилася. Так, у Британії певні кола до останнього сподівалися, що нацисти закінчать експансію на «возз’єднанні» німецьких земель. Коли цього не сталося, ті британські добродії вірили, що агресія Райху буде спрямована на схід. Ніхто не хотів оголошувати чергову війну за 20 років після завершення попередньої — через це можна було втратити голоси виборців. Що ж, за цю сліпоту довелося заплатити сотнями тисяч життів звичайних британців.

Те, що Росія не напала б на Україну 2014 року, якби міжнародна спільнота показала зуби після втручання Москви у війну в Сирії, а ще краще — після нападу на Грузію 2008 року, здається доведеним фактом. Боріс Джонсон публічно визнав, що недостатня реакція на спробу анексії Криму підштовхнула Владіміра Путіна до вторгнення 2022 року. Однак усі ми мудрі по шкоді, а тодішній президент США Барак Обама запропонував Росії «перезавантаження» замість убивчих санкцій.

Як ми вже знаємо з історії, світові війни не починаються в один день — до них веде тривалий шлях підвищення ставок. І лише коли агресор «ковтає» одну фішку, то береться за другу (мені можуть заперечити, що Перша світова вибухнула миттєво, але це ілюзія — воєнні дії на Балканах тривали з 1908 року). Тож доволі логічно було б припустити: що раніше покладемо край зазіханням нападника, то меншою буде ціна.

І справді, Німеччина 1941 року (напад на СССР) була набагато сильніша за себе 1940 року (напад на Францію). 1939 року (напад на Польщу), природно, вона була ще слабша, а 1938-го — іще. Перемога над Берліном у кожен попередній рік коштувала б дешевше для всіх. Тож можна вельми обґрунтовано стверджувати, що якби Британія та Франція атакували Гітлера, заступившись за Чехословаччину, то до світової війни не дійшло б. Усе обмежилося б локальним конфліктом.

Погляньмо на аналогії з нашою ситуацією. Те, що Російська Федерація зробила з Білоруссю, — це ніби аншлюс Австрії Райхом навесні 1938 року. Не за формою, але за суттю, хай навіть процес не завершений. Хотів Аляксандр Лукашенко чи ні, але його країна стала плацдармом агресивної війни, тому аналогію можна вважати за доречну.

Захоплення Криму з Донбасом — це як Судети восени того таки року. Про паралелі писали не один раз, тож не варто повторювати. А втім, на щастя, цього разу були й відмінності. Вирішальна з них полягала в тому, що колективний Захід не лише не підтримав агресора, але й прийшов на допомогу жертві. Так, ми можемо скільки завгодно нарікати на слабкість санкцій чи недостатність військової підтримки, але факт залишається фактом — США та Європа виступили за Київ, а не Москву. Уроки з історії вивчені, і Мінські угоди — це не Мюнхенська змова (доводити протилежне можуть лише ідіоти або пропагандисти).

Нарешті, теперішня велика війна — це момент біфуркації, який світ не зміг гідно пройти в березні 1939 року. Тоді Чехословаччина, всупереч торішній угоді, була розчленована. І ані Захід не став на її підтримку, ані власні еліти не захотіли закликати народ чинити збройний опір. Результат усім відомий — за пів року наступною жертвою стала Польща, і світова війна перетворилася на реальність. Причин було дві. По-перше, Райх суттєво посилився завдяки чеським ресурсам. А по-друге, Гітлер переконався в бездіяльності Заходу.

2022 року все сталося навпаки. Українці масово взяли зброю до рук, чим здивували не лише нападників, але й усю планету. А Захід не кинув Україну напризволяще, навіть якщо нам не до вподоби повільність окремих країн. Як наслідок, масштабна російська агресія захлинулася й бойові дії тепер там, де й передбачали — на більше в Кремля просто не вистачає сил.

То чому я стверджую, що Україна врятувала Землю від чергової світової війни? Усе просто. Якби ми капітулювали, ніщо не завадило б Путіну завдати наступного удару по Польщі чи Литві — і от тоді Третя (Четверта) світова точно б почалася. Бо, здобувши Україну без бою, Путін, як і Гітлер, значно посилився б ресурсно, а Захід був би деморалізований. Утеча з Афганістану й так підірвала віру західних народів у їхні еліти, а отже, українська поразка взагалі стала б катастрофою.

І це не мої вигадки. Збіґнєв Бжезінський недарма писав, що Росія без України — не імперія. Про потребу включити українців у лави «єдиного російського народу» не казав тільки ледачий російський імперіаліст. У книжці Джорджа Фрідмана «Наступні 100 років», виданій 2009-го, прямо передбачено російський імперський реванш на початку 2020-х. Лише одне пішло не за планом: Україна не була швидко переможена, тож ресурсів на повноцінну війну в Європі в Росії не знайшлося.

І не треба думати, що стаття 5 угоди про НАТО врятувала б європейців. Міграційна криза на польському кордоні восени 2021 року, організована Кремлем, показала безсилля євробюрократії — а скільки таких гібридних атак у Путіна в рукаві! А якби атаки зазнали Молдова чи Фінляндія, які не були в НАТО? А якби Угорщина «попросила б» зайти російських «миротворців»? Наша швидка поразка зробила б усі ці сценарії вірогідними.

Ось саме тому Україна своєю боротьбою й урятувала світ. Не змігши проковтнути її, Путін не зважиться на дальшу ескалацію, та й нову армію йому вже нізвідки взяти. Солдатів баби ще народять, а от танки — ні.

Тому ми зараз б’ємося не лише за своє майбутнє, але й за майбутнє всієї планети.

Поки ми стоїмо, чергової світової війни не буде.

Юлія Орлова Юлія Орлова , Генеральний директор видавництва «Віват» (ГК «Фактор»)
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram