Сутність нової стратегії: стратегічна нейтралізація як системне позбавлення ворога його стратегічних можливостей
Стратегічна нейтралізація є еволюцією класичних стратегій Ганса Дельбрюка (знищення чи виснаження) і спирається на ефекто орієнтовані операції (effects-based operations, EBO), розроблені в американській військовій доктрині 1990–2000-х років. Вона передбачає не тотальне знищення ворожих сил, а системну нейтралізацію їхньої функціональності через точкові удари по критичних вузлах: пунктах управління, елементах логістики, ключових комунікаціях та інформаційних мережах. Це відповідає визначенню поняття «поразка» в публікації AARC: «зробити силу неспроможною запобігти успіху дружньої місії», де поразка не абсолютна, довготривала, а тимчасова й має накопичувальний ефект.
Ключовими елементами стратегії є механізми поразки, докладно описані Ф. Гофманом:
- Знищення, руйнування (destroy): фізичне руйнування ключових елементів, наприклад, удари по авіаційних чи військово-морських базах;
- Спонукання до зміни локації (dislocate): руйнування позицій, обмеження маневру, як у випадку з витісненням Чорноморського флоту ВМФ ЗС РФ з північно-західної частини Чорного моря та його бази в Криму;
- Дезінтеграція (disintegrate): руйнування внутрішньої єдності угруповання противника шляхом ударів, зокрема інформаційних, по командуванню та морально-психологічному стану військ;
- Ізоляція (isolate): відсікання підтримки, включаючи кібер- й інформаційні операції.
Пан Гофман також пропонує додаткові механізми, такі як дезорієнтація (disorientation) — формування невизначеності в рішеннях противника — та деградація (degradation) — поступове зниження ефективності ворожих систем.
У контексті українсько-російської війни стратегічну нейтралізацію застосовують мультидоменно (хоча зауважимо, ця стратегія як така в Україні відсутня, застосовують окремі її складники): на суші (створення зон смерті за допомогою БпЛА, ракет і мінно-вибухових загороджень), на морі (функціональний параліч Чорноморського флоту РФ), у повітрі (відмова РФ від дій пілотованої авіації в повітряному просторі України), у кіберпросторі (блокування атак на інфраструктуру) й інформаційному домені (протидія пропаганді). Це не примус до переговорів чи економічного краху, а нейтралізація спроможностей ворога досягати успіху, яка робить агресію марною та саморуйнівною.
Нова стратегія відрізняється від традиційних підходів тим, що не залежить від рішень Кремля.
Не можемо не згадати про відсутність обрису української перемоги. Можливо, перемогою України в цій війні варто вважати стан її стійкості, що не залежить від капітуляції країни-агресора, з фокусом на нормалізацію життя, економічне відновлення й інтеграцію до ЄС/НАТО. Ця дефініція дозволяє інтегрувати ієрархію механізмів поразки, про які пише AARC (знищення > дислокація > дезінтеграція > ізоляція), акцентуючи на ефективній витраті ресурсів, щоб сформувати накопичувальний ефект.
Чому стратегічна нейтралізація призведе до перемоги України?
Реалізація стратегічної нейтралізації забезпечить перемогу України через створення асиметричної переваги в адаптації та інноваціях, обмежуючи/позбавляючи Росію стратегічних можливостей і дозволяючи нам будувати стійку державу.
По-перше, така стратегія дозволяє уникнути пастки виснаження: країна-агресор з її ресурсами та підтримкою Китаю може витримувати затяжну війну, але не може ефективно використовувати сили, якщо вони паралізовані. Приклад — ситуація, створена Силами оборони України в Чорному морі: удари України змусили ЧФ ворога відступити, відкривши зерновий коридор без повного знищення морських спроможностей противника. Такий стан справ є прикладом функціональної поразки (functional defeat), коли ворог зберігає сили, але не може досягти своїх цілей.
По-друге, стратегія базується на перегонах інновацій, де Україна має перевагу завдяки гнучкості. Стаття «Військовий вимір перемоги» наголошує: перемога в постійному випередженні ворога в технологіях (безпілотні, безекіпажні, роботизовані, високоточні системи), що ставить нашого противника в реактивну позицію. Крім суто технологічного виміру, пам’ятаємо, що перемога досягається застосуванням комбінації механізмів поразки для системного ефекту, при цьому дезорієнтація та деградація руйнують когнітивний і фізичний домени ворога.
По-третє, стратегія забезпечує стратегічну стійкість України. Замість очікування «вічного миру» перемога стає станом: нормалізація життя під тиском (вибори, економіка, громадянські свободи). Позбавляючи недоімперію її можливостей (наприклад, через ізоляцію логістики), Україна набирає імпульс, що руйнує волю Кремля. Історичні аналогії (Корейське перемир'я 1953 р., Кримська війна 1850-х) показують, що нейтралізація змінює баланс витрат/вигод, змушуючи агресора прийняти нову реальність без формальної капітуляції.
З 2022 року Україна нейтралізувала повітряну перевагу агресора, уповільнила просування на суші, попри чисельну перевагу ворога. Це стало імпульсом накопичення агресором поразки, зробило для Росії війну саморуйнівною.
Ми доходимо до висновку, що перемога не подія, а процес, протягом якого Україна стає сильнішою, а наш ворог неспроможним, тобто стороною з паралізованими спроможностями.
Спробуємо розібратися в цій теорії на прикладах нашої війни.
Стратегічне угруповання військ (СУВ) противника на театрі воєнних дій (у нашому випадку — на Південно-Західному ТВД) є ключовим елементом системи військового управління агресора. Воно сформоване як тимчасове об'єднання для координації дій на стратегічному рівні, підпорядковане генеральному штабу ворога. Основні функціональні спроможності СУВ передбачають досягнення стратегічних цілей агресії, забезпечення єдності дій різнорідних сил й ефективне використання ресурсів, які виділяють з цією метою.
Основні з них такі:
1. Стратегічне планування та координація дій, тобто розробка й реалізація планів застосування військ (сил) на ТВД, включаючи прогнозування обстановки, оцінку загроз і вироблення оптимальних варіантів бойового застосування, координація дій угруповань військ (розгорнуті на базі військових округів «Север», «Запад», «Юг», «Восток», «Центр» і на базі командування ПДВ «Днепр»), армій та інших складників, наприклад, Росгвардії. Також забезпечують єдність командування, розмежовують відповідальність між стратегічним та оперативним рівнями військового управління;
2. Управління ресурсами та мобільністю, тобто генерування резервів, розгортання військ (сил) і маневр військами для швидкого зосередження зусиль на ключових напрямках ТВД, організація оперативного забезпечення (логістика, бойове, медичне забезпечення), закупівлі озброєння й техніки. Під стратегічною мобільністю слід розуміти оперативне висування, розосередження й автономні дії об’єднань, з’єднань і частин;
3. Інтеграція систем зв'язку, розвідки та кібербезпеки, тобто створення мережецентричної архітектури управління (C4ISR – Command, Control, Communications, Computers, Intelligence, Surveillance, Reconnaissance), що забезпечує реальний час передачі інформації про обстановку (тут у росіян самі розмови, те, що ми бачимо на фронті, — система управління зразка 1945 року, дещо оновлена косметичним ремонтом), координація розвідки, РЕБ, навігації та кібероборони для підвищення бойової потужності, технічне забезпечення зв'язку та автоматизації, включаючи ешелоновану мережеву інфраструктуру для стійкості в умовах динамічних бойових дій;
4. Військові операції, тобто ведення мобільних, рейдових дій, асиметричні операції з використанням автоматизованих систем, ведення територіальної оборони, протидесантних операцій і дій у зонах з розосередженим розгортанням, нарощування бойової міці через інтеграцію різнорідних сил (вогневе ураження, авіаційна підтримка, морські операції тощо);
5. Оперативне обладнання території, тобто створення на ТВД потрібної для стратегічної операції інфраструктури (підготовка місцевості, об'єктів інфраструктури й зон для прихованого розгортання військ), дублювання систем управління, щоб забезпечити її стійкість в умовах невоєнних і воєнних загроз, підвищення живучості СУВ шляхом ускладнення дій противника й інтеграції з цивільними складниками сектору оборони держави.
Ці можливості реалізують через адаптивну систему управління, що дозволяє командирам приймати самостійні рішення в рамках загального замислу.
Що Сили оборони робили і роблять, щоб обмежити або повністю нейтралізувати спроможності противника? По пунктах:
— Руйнування системи управління противника, тобто нейтралізація спроможностей стратегічного планування та координації дій: Сили оборони України систематично завдають ударів
по командних пунктах противника. Щонайменше 25–30 підтверджених ударів по КП армій, корпусів, дивізій, бригад станом на листопад 2025 року. Упродовж війни уразили штаб Чорноморського флоту в Севастополі, КП 2-ї, 8-ї, 29-ї,
35-ї, 49-ї армій (2-ї армії двічі), 3-го, 22-го корпусів, 25-ї, 37-ї, 155-ї, 810-ї бригад. Унаслідок ударів
знищили близько 6000 офіцерів і генералів високого рівня, які зі собою до пекла забрали знання й досвід, не підготувавши собі заміни. Серед них — заступник начальника головного оперативного управління ГШ ЗС РФ, начальник військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту ЗС РФ, заступник головнокомандувача ВМФ ЗС РФ з берегових військ, заступник командувача Південного ВО, командувач 49-ї армії, заступники командувачів 8-ї, 41-ї армій, начальник штабу 22-го корпусу, командири 3-ї, 127-ї, 150-ї МСД. Список не вичерпний;
— Руйнування спроможностей генерувати резерви, розгортати війська, маневрувати наявними військами: тут, безумовно, Силм оборони обмежені дальністю дії наявних засобів ураження. Але робота на цьому напрямку триває щодня. Удари по чотирьох авіабазах противника в червні 2025-го, коли знищили/пошкодили близько 40 літальних апаратів, насамперед стратегічні бомбардувальники, рейди на табори в Курській області в серпні 2025-го, де противник злагоджував підрозділи контингенту з КНДР, удари по нафтобазі «Атлас» у Ростовській області в листопаді 2025-го призвели, за оцінками Institute for the Study of War, до зменшення щомісячного набору контрактників з 30–40 тис. у січні до 20–25 тис. у вересні. Середні щомісячні втрати в січні-липні становили 32–48 тис./міс., що перевищує обсяги поповнення.
Сили оборони налагодили бойові механізми, які дозволяють перехоплювати колони, контролювати залізничні коридори, порти для транспортування техніки/персоналу. Комбіновані вогневі й ракетно-авіаційні удари по маршрутах руху змушують противника розпорошувати сили. У квітні цього року під Покровськом 35 бригада морської піхоти успішно накрила велику колону противника, удари по залізниці в Бєлгородській і Курській областях блокують перекидання резервів, зруйнована паромна переправа в порту «Кавказ». Лише Курська операція протягом 08.2024–04.2025 дозволила захопити 1250 км² ворожої території, що змусило командування противника на ТВД відтягнути з інших ділянок фронту до 50 тис. військ для протидії.
За оцінками Frontelligence, Сили оборони уражають у тактичній зоні до 20–30 % колон, противник вимушений діяти малими групами (мотоцикли, квадроцикли тощо), але на цьому тлі його втрати зросли на 15 %.
Блокування маневру військами противника — складна задача, що потребує бездоганної координації засобів розвідки й ураження. Institute for the Study of War вважає, що несприятлива погода восени 2024 – взимку 2025 в поєднанні з ударами Сил оборони зменшила кількість механізованих атак противника на 40 %;
— Руйнування спроможностей збору, обробки, накопичення інформації й обміну нею, тобто нейтралізація систем зв'язку, розвідки й кіберзахисту: непомітні трудяги цієї війни — війська зв'язку й кібербезпеки у взаємодії ГУР МО України та СБУ проводять комплексні операції для нейтралізації систем зв'язку, розвідки (ISR – Intelligence, Surveillance, Reconnaissance) та кіберзахисту агресора. Ці дії є складником стратегії інформаційного домінування, яка включає фізичні удари (кінетичні), електронну війну (EW – Electronic Warfare), кібератаки та контррозвідку. За даними Institute for the Study of War, станом на листопад 2025 року такі операції знищили або заглушили понад 200 російських систем РЕБ, спричинили витоки чутливих даних з 2000+ підрозділів противника та зірвали управління до 50 % БпЛА ворога. Ці дії підтримують інші хакерські об’єднання.
Royal United Services Institute пише, що фізичними ударами по вузлах зв'язку (антени, станції), глушінням сигналів, DDoS-атаками на мережі порушено координацію дій ворожих військ: до 40 % колон противника рухаються наосліп через глушіння сигналів зв’язку і навігації. Обмін даними у ворожих мережах зменшився на 30–50 %. Регулярно нейтралізують спроможності радіотехнічної розвідки ворога. Удари по станціях РТР, системах спостереження (CCTV, «Муром-М»), кібератаки на софт (зокрема, на БпЛА DJI) вже зараз призвели до того, 70 % розвідувальних місій БпЛА противника є невдалими.
Не пасуть задніх військові хакери і кібердобровольці: у лютому 2024-го ГУР зламало систему електронної пошти МО РФ, відбувся витік наказів та інструкцій з 2000 підрозділів. Того самого місяця Black Owl і Ukrainian Cyber Alliance провели успішну кібератаку на інфраструктуру виробника дронів Gaskar, вимкнули сервери розпізнавання свій — чужий, заблокували відеотрансляції та керування; багато БпЛА, що саме були в повітрі, просто сіли на землю. У червні 2024-го відбулася найбільша DDoS-атака на банки РФ, що паралізувала фінансові мережі. У листопаді 2024-го атакували найбільшу систему управління підприємствами РФ — відбувся витік даних про логістику. У 2024–2025 кіберфахівці задосили банки, компанії ISP і COS-project — паралізували обмін даними. У квітні 2024-го Team OneFist атакували CCTV РФ і здобули дані для ударів по нафтобазах противника.
Ми не зупинятимемось на нейтралізації спроможностей до військових операцій і готуватимемо території держави до оборони, адже про це і так пишуть щодня.
Ці приклади показують, що хоч і повільно, але невпинно спроможності противника знижуються, крутити маховик війни з колишнім темпом уже не вдається. Спостерігаємо накопичувальний ефект від дій Сил оборони України.
Стратегічна нейтралізація є інноваційною стратегією, яка позбавляє противника стратегічних можливостей через мультидоменні механізми поразки, забезпечує параліч його дій без повного знищення СУВ. Це має призвести до перемоги України, перетворивши війну на стійкий стан переваги, незалежний від бажань Кремля, з фокусом на інноваціях і нормалізації геополітичної обстановки.
Для реалізації стратегії потрібно інтегрувати її положення в доктрину Сил оборони України, посилити партнерства і постійно адаптуватися. Такий підхід не лише захистить суверенітет нашої держави, а й здатен реформувати всю систему європейської безпеки і зробить агресію марною.