Звучить очевидно? Тільки до моменту, поки не подивишся, як працює більшість. Ми досі кажемо: «Це для 5 класу», «Це для середньої школи». А чому саме? Часто тому, що так заведено. Або тому, що так порадив редактор. Або тому, що автор написав «для підлітків».
Але якщо існують конкретні, вимірювані параметри складності тексту — чому ми їх не використовуємо?
Що ми знаємо про складність текстів
Світ вже давно не покладається на інтуїцію, коли мова про відповідність тексту віку читача. Навчальний інструмент Lexile Framework, який використовують понад 35 мільйонів учнів у всіх 50 штатах США, аналізує два основні фактори: частотність слів і довжину речень. Ці елементи є ключовими показниками складності, оскільки довгі речення зазвичай містять більше підрядних конструкцій і вимагають від читача утримувати більше інформації в короткостроковій пам'яті.
Шкала Lexile охоплює від BR300 (Beginning Reader — початківець) до понад 2000L для складних академічних текстів. Кожна книга отримує свій показник. Наприклад, перша книжка про Гаррі Поттера — це 880L. «Грона гніву» Стейнбека — усього 680L за складністю читання, хоч тематика для дорослих.
Система ATOS, яка використовується в програмі Accelerated Reader, працює подібно: враховує складність слів, довжину слів, довжину речень і загальну довжину тексту. Обидві системи — валідні й надійні, обидві вимірюють те, що можна виміряти комп'ютерним аналізом.
Але є нюанс, про який забувають: високозв’язні тексти не обов'язково «кращі» за низькозв'язні, але вони легші для розуміння. А от тут починається цікаве.
Помилка спрощення
Коли педагоги чи видавці намагаються «полегшити» текст для дітей, які ще не читають на рівні класу, вони часто роблять найгіршу річ: вилучають з'єднувальні слова й скорочують речення.
Здається логічним, так? Коротше речення = простіше читати. Але дослідження показують протилежне. Коли ми спрощуємо лінгвістичні особливості тексту, ми забираємо саме ті елементи, які роблять текст зрозумілим. Сполучники, наприклад, роблять речення довшим, але вони ж чітко встановлюють змістовий зв'язок між частинами тексту.
Вилучаючи ці важливі текстові елементи, ми залишаємо читачів із мінімальною синтаксичною та семантичною зв'язністю для підтримки розуміння. «Спрощення» тексту стає випадком не «менше — це більше», а «менше — це складніше».
Тож що ж робити? Якщо ми не можемо просто скоротити речення й спростити слова, як допомогти дитині, яка читає нижче рівня класу?
Градаційний підхід: від простого до складного
Саме тут науковий підхід до складності стає необхідністю.
Lexile Framework пропонує дітям читати матеріали в діапазоні від 100L нижче до 50L вище їхнього рівня — це так званий «sweet spot», де дитина розуміє близько 75% тексту. Достатньо викликів, щоб рости, але не надто складно, щоб здатися.
Дослідження показують, що правильно підібрана складність тексту впливає на всі аспекти читання — від швидкості й точності до розуміння та здатності переказати прочитане.
Але ось чого бракує більшості видавництв, то це градаційних серій. Не просто «книжки для 3 класу», а книжки, які методично розвивають конкретні навички: синтаксичну складність, семантичну щільність, здатність робити інференції.
Війна й втрачений час
За даними UNICEF за 2022 рік, діти в Україні відстають приблизно на два роки в читанні, на рік у математиці й на пів року в природничих науках. Дослідження PISA, проведене в жовтні 2022 року — через вісім місяців після початку повномасштабної війни — показало падіння в навчанні, порівняно з двома роками пропущеної школи.
Найсуттєвіше зниження результатів у циклі PISA-2022 спостерігається саме в читанні. І це не просто цифри. Вчителі попереджають, що деякі учні 5-6 класів (віком 10-12 років) не вміють читати або правильно тримати ручку й писати. Як розповідає вчителька Ольга Парубець: «Деякі діти в 5-му чи 6-му класі не можуть читати, оскільки навчальні матеріали перейшли в онлайн, і вони не можуть навчитися читати слово за словом за допомогою вчителів і підручників».
І ось питання: що ми, видавництва, пропонуємо цим дітям? Книжки «для їхнього віку»? Але вони читають на рівні молодших класів. Книжки «для їхнього рівня читання»? Але там історії про маленьких дітей, а їм 12.
Що це означає для нас
Я вперше бачу, що нам насправді потрібен не просто новий контент, а ціла нова філософія видання.
Нам потрібні градаційні серії, де кожна книга не «для 5 класу», а «для рівня семантичної зв'язності X і синтаксичної складності Y». Де ми можемо сказати дитині: «Ти зараз тут, а через три книжки будеш там». Де ми можемо відстежувати прогрес вже не інтуїтивно, а науково.
Це особливо критично для дітей, які втратили час через війну. Їм не потрібні полегшені книжки з простими словами й короткими реченнями. Їм потрібні книжки з правильною градацією складності, тобто такі, що м'яко повертають до читання, не викликаючи відчуття, що вони відстали.
То що робити?
Відповідь у тому, щоб створювати книжки з віковим змістом, але градуйованою складністю. Історії про підлітків, написані мовою, що відповідає реальному рівню читання дитини, але методично веде її до складнішого рівня.
Як це працює на практиці
Візьмемо конкретний приклад. Дитина читає на рівні 500L (приблизно 3-4 клас). Але їй 12, і вона хоче історії про своїх однолітків.
Традиційний підхід: дати їй або книжку для молодших (нудно), або книжку для її віку (не зрозуміє).
Науковий підхід: створити серію з п'ятьма книжками:
- Книга 1: 500L, історія про 12-річних, базова структура речень;
- Книга 2: 600L, ті самі герої, більше підрядних конструкцій;
- Книга 3: 700L, складніші сюжетні лінії, більша семантична щільність;
- Книга 4: 800L, метафори, складніший словник;
- Книга 5: 900L, повноцінний рівень для віку.
Чому це важко
Створювати такі серії складно. Це вимагає:
- Наукового аналізу кожного тексту;
- Ретельної роботи з авторами;
- Тестування на реальних дітях;
- Інвестицій у дослідження.
І ось чесно, більшість не готові до цього. Простіше друкувати книжки «для 5 класу» й сподіватися, що вчителі розберуться.
Але після того, що сталося з нашими дітьми: пандемія, війна, роки втраченого навчання — ми більше не можемо дозволити собі «простіше».
Виклик для галузі
Дослідження Cornell Tech показує: текст має рости разом з дитиною. Але ми, видавці, досі працюємо так, ніби всі діти одного віку читають однаково. Це не так. Особливо зараз, коли в одному класі можуть сидіти діти з різницею в кілька років розвитку читання.
Нам потрібно:
- Впровадити наукові метрики складності на кшталт Lexile чи ATOS.
- Створювати градаційні серії за рівнем когнітивного розвитку.
- Тестувати на реальних дітях.
- Працювати з учителями і авторами, писати для конкретного рівня Lexile важче, ніж просто «для дітей»
- Бути чесними про складність, не «для 5 класу», а «рівень 700L».
Це складно, дорого і вимагає змінити всю філософію роботи. Але альтернатива теж не тішить, бо це означає, що потрібно продовжувати друкувати книжки, які не читають, бо вони або надто прості, або надто складні для конкретної дитини.
Це дослідження показує, що ми можемо робити книжки не «приблизно для віку», а точно під когнітивний розвиток дитини. Можемо вимірювати складність і створювати градацію. Також ми можемо робити серії, де кожна книга — це конкретний крок у розвитку навички читання.
Це буде чесний, науковий підхід до дитячої літератури. І я вірю, що саме такий підхід допоможе нашим дітям розвиватися через читання.
Особливо тим дітям, які втратили роки навчання і їм потрібні не полегшені книжки, а книжки з правильною градацією. Яким потрібно м'яко повернутися до читання, без відчуття провини чи відставання.
Ми можемо це зробити. Маємо це зробити. І час почати — зараз.
Бо кожен день, коли ми друкуємо книжки «для класу» замість «для рівня», — це день, коли якась дитина не отримує книжку, яку могла б прочитати і полюбити читання.