Проєкт «Гарантії безпеки» складається з бетонної скульптури «Олень», евакуйованої з Покровська, та документації, що розповідатиме про її подорож. Авторка скульптури Жанна Кадирова вже добре відома у світі (зокрема і у Венеції) саме об’єктами з утилітарних матеріалів, як камінь, бетон чи кахлі. Наприклад, у 2019 році в основній кураторській програмі 58-ї бієнале показували її проєкт-перформанс Market (бетонно-кахельні ковбаси, банани, кавуни, які художниця продавала на вагу) і Second Hand («одяг», виготовлений з бетону і кахельної плитки Дарницького шовкового комбінату). А під час 59-ї бієнале Кадирова разом з галереєю Continua презентувала у Венеції «Паляницю», створену з річкового каменю. Відтоді художниця встигла показати «Паляницю» на майже сотні виставок в різних країнах світу (зараз її можна побачити в Києві на виставці «Різні місця» в НХМУ) і продала об’єкти з цієї серії на суму близько 500 тисяч євро, які передала на потреби армії.
«Оленя» Кадирова створила 2019 року у співавторстві з художником Денисом Рубаном на замовлення міста Покровськ — для парку, в якому відбувалася реновація. Тоді лінія фронту проходила за 40 км від міста; зараз бої щоденно тривають у самому місті.
2,5-метрового «Оленя», виготовленого в естетиці оригамі, відлили з бетону на постаменті від радянського реактивного літака, який прибрали з парку ще в 1990-х. Так мирний олень — типова паркова скульптура — замінив мілітарний об’єкт, маркер радянської імперії. Це значення скульптури не було закладене від початку, воно проросло з часом, і куратори витягли його в концепцію бієнального проєкту. «Основна тема, з якою ми заходимо — це повернення до історії Будапештського меморандуму, однієї з гарантій безпеки, — пояснює куратор Леонід Марущак. — Олень з’явився на місці радянського літака, що був першим носієм ядерної зброї, якої ми позбулися після підписання меморандуму». «Гарантії безпеки Будапештського меморандуму — це папір, — додає Жанна Кадирова. — І ця скульптура в стилі оригамі, вона теж ніби зроблена з паперу. Це не було заплановано, але так склалося».
Щоб установити «Оленя» у Покровську, скульпторам довелося «доростити» постамент від літака — з естетичних та антивандальних міркувань. Це вплинуло на рішення, як презентувати скульптуру у Венеції: протягом всієї бієнале, що триватиме до листопада, «Оленя» триматиме у підвішеному стані вантажівка з краном, яка стоятиме на набережній поблизу Джардіні. Під час демонтажу скульптури її довелося зрізати разом з частиною постаменту, тож на своїх ногах крихкий «Олень» стояти не може. «Ми хочемо показати його в публічному просторі у підвішеному стані, — розповідає Кадирова, — що буде символізувати його переміщену долю, що він залишив свій постамент і поневіряється по світу, що Венеція — лише чергова зупинка».
Скульптуру вивезли з Покровська 30 серпня 2024 року. Її евакуювала ГО «Музей відкрито на ремонт», керівником якої є Леонід Марущак. З початку повномасштабного вторгнення ГО, за власними підрахунками, вивезла із загрожених територій близько 2 млн артефактів. «Коли ми евакуйовували, спочатку взагалі забули про цього "Оленя", згадали про нього випадково, — розповідає Марущак. — Запропонували Покровському музею його евакуацію, бо було зрозуміло, що сам музей не робитиме цього. Там підтримали пропозицію. Тоді ми пішли до міської ради. Це був складний процес, адже досі нема процедури, як усе робити. Нам потрібно було проявити максимальну настирність, показати, що ми нікуди не зникнемо і будемо добиватися свого. Як би парадоксально це не звучало, "Оленя" врятував Леонтович (композитор Микола Леонтович, автор “Щедрика”. — Ред.). Під час реконструкції перед входом у парк поставили скульптурну композицію з бронзовим Леонтовичем, адже він декілька років жив і працював у Покровську. [Його дозволили евакуювати, а заразом і "Оленя" ] — і це, звісно, ставить питання про розуміння [адміністрацією] цінного і нецінного».
З Покровська «Оленя» привезли у Вінницю (місто підписало угоду з Покровськом і офіційно прийняло скульптуру до себе), і там він зберігався до початку бієнального шляху. «Спочатку ми з Жанною [Кадировою] хотіли показати його на EXPO 2025 у Японії, — згадує Марущак. — Це не склалося, і ми почали думати, де б ще його можна було представити. Згадали про Венецію, вирішили проконсультуватися з Ксенією Малих, у якої великий досвід венеційських проєктів (Малих курувала ряд проєктів PinchukArtCentre і була менеджеркою Українського національного павільйону 2019 року, коли «Відкрита група» представляла проєкт «Падаюча тінь "Мрії" на сади Джардіні». – Ред.), і так фіналізувалася вся ця історія».
Восени 2025-го розпочався шлях «Оленя» до Венеції. Його показали в ряді українських міст: у Києві, Львові, в Івано-Франківську, Ясіні. «На кожній зупинці нашої подорожі, — згадує Кадирова, — ми зустрічали людей з Покровська або родини людей, які воюють чи загинули під Покровськом. У Львові до мене підходили біженці, показували зі сльозами на очах фотки, де вони у парку в Покровську на фоні цього "Оленя". Для них дуже важливо, що ця скульптура продовжує життя, що її не зруйнували, як зруйнували їхнє місто. Не знаю, як далі складатиметься наша подорож, чи чув хтось про Покровськ у Європі. Побачимо. Моя мрія — щоб олень повернувся на той самий постамент, щоб це було можливо. А поки хай їздить, розповідає свою історію».
«Олень» уже перетнув кордон України: на зиму його залишили в польському Білостоці в галереї «Арсенал», на персональній виставці Кадирової. У березні він вирушить у європейський тур: наступні зупинки заплановані у Варшаві, Відні, Празі, Берліні, Брюсселі, Парижі. У Венецію він має прибути в кінці березня, і тоді команда розпочне готувати його до показу на бієнале. «Кожен крок цієї подорожі ми документуємо, — розповідає Кадирова. — Зробимо відеоколаж, показуватимемо з декількох моніторів різні дні одночасно: і реальність наших міст, і як олень-безхатько подорожує Європою». Документацію команда представить у кімнаті в Арсенале, яка в попередні роки була основною локацією українського павільйону.
Самого ж «Оленя», підвішеного на вантажівці, мають розмістити в місті. «Розрахунок тут на те, що всі будуть ставити питання: що відбувається, чи це все ще процес встановлення, чому він не в павільйоні, — пояснює Марущак. — Це важливо, бо ми й самі не розуміємо, яка подальша доля скульптури. І так само поки що не розуміємо, що робити з тими пустими постаментами, які зараз залишаються в Україні, ким і коли вони будуть наповнюватися. Усе це складається в єдину велику метафору». «Ми від початку намагалися отримати найкраще місце для нашої скульптури, — додає Малих. — Ще не маємо чіткого підтвердження, це складний бюрократичний процес, але є всі підстави вважати, що нам це вдасться. Дуже важливо, що нас у цьому активно підтримує Міністерство культури, без якого ми не впоралися б. Бієнале — це приватна інституція, і вплинути на неї можна тільки дипломатичною майстерністю».
Останні роки комісаром українського павільйону на бієнале є Міністерство культури (до цього тривалий період цю роль виконував PinchukArtCentre). Але якщо раніше функцію комісара відводили заступникам міністра, то цьогоріч її виконує сама міністерка Тетяна Бережна. «Одним із завдань для мене як комісарки було вибудувати розуміння між нами й організаційною командою з Венеції, — розповідає Бережна. — Ми показали візуалізацію місця, де хочемо бачити нашого оленя, і вирішили це питання з користю для всіх. Дуже важливо, що цього року на бієнале ми порушимо тему гарантій безпеки. Ця тема зустрічається в абсолютно всіх перемовинах, і ми вдячні команді, яка змогла так тонко її передати. Усталені уявлення про світовий порядок мають бути переосмислені, і Україна вказує на це: гарантії безпеки не працюють, ми вже не живемо в тій реальності, в якій жили раніше. Дуже важливо, що український павільйон говорить саме цією мовою».
«Складно знайти таку мову, щоб нас чули за кордоном, — продовжує думку Малих. — Не можна говорити надто емоційно, не можна ілюструвати свої слова надто криваво, бо вас будуть вважати непрофесійними, недипломатичними, нєвмєняємими. Мені здається, в цьому проєкті зійшлося все. Для цього висловлювання це ідеальний контекст. Венеційська бієнале — це подія, де зберуться ті, кого називають лідерами думок. Це наш інструмент впливу. Художнє висловлювання має кілька шарів, і ми розуміємо, як це буде працювати. Спочатку буде: о, вантажівка! У Венеції вантажівка дивує більше, ніж скульптура, тут не їздять машини, нема навіть велосипедів, місто жорстко контролює всю візуальну комунікацію, аж до вивісок супермаркетів. Це і робить його таким місцем, де художні висловлювання живуть, як у музеї, де ніщо не заважає дивитися на мистецтво».
Як комісар Міністерство культури має оплачувати участь України в бієнале. Цьогоріч, як і попереднього разу, у бюджеті на це закладено 5 млн грн. Цього недостатньо, тож команда павільйону продовжує пошуки партнерів і спонсорів. Та якщо в попередні роки співпраця міністерства з командою була радше номінальною (у 2024-му куратори навіть сумнівалися, чи зможуть реалізувати проєкт через пасивну позицію Мінкульту), то тепер куратори говорять про всебічну підтримку відомства.
Зазначають також і те, що державна участь у бієнале нарешті отримала інституційну тяглість і легітимність, а команди павільйону різних років не конкурують за символічну першість — вони підтримують одна одну. «У 2018 році нам доводилося відстоювати процедуру відбору бієнального проєкту, — згадує Малих. — Тоді були спроби застосувати телефонне право, натиснути на міністерство через прокуратуру. Міністерство вистояло, і відтоді в нас уже не було ніяких проблем з відбором. Це наш важливий здобуток: є демократична процедура, яка працює. І класно, що в нас є тяглість у роботі національних павільйонів: ще ніхто з кураторів двічі підряд цього не робив, як ви думаєте, чому (сміється). Уже є традиція передачі досвіду; куратори попереднього павільйону передали нам цілу інструкцію з порадами: як робити, з ким працювати, контакти підрядників, бюджети. І ми так само все передамо наступній команді. Оце наша сила — що ми підтримуємо одне одного, так ми стаємо сильнішими, досвідченішими».
***
Проєкт українського національного павільйону представить Артцентр «Промприлад» (Івано-Франківськ) у партнерстві з ГО «Музей відкрито на ремонт». Куратори — Ксенія Малих, Леонід Марущак. Художниця — Жанна Кадирова. Автори відеодокументації — Наталка Дяченко, Павел Стерец, Макс Масло.
61-ша Венеційська бієнале триватиме з 9 травня до 22 листопада 2026-го. Проєкт українського павільйону працюватиме весь цей час.