«Хочемо поділитися з вами тим, як відбувається процес підготовки проєкту, який презентуватиме Україну на одній з найпрестижніших виставок мистецтва у світі. На 5 грудня 2023 року команда ГО “Українська фотографія” не має інформації про підтримку проєкту Українського павільйону від Міністерства культури та інформаційної політики», – йдеться в повідомленні, яке куратори розіслали сьогодні ЗМІ.
Засновники ГО «Українська фотографія» – Вікторія Бавикіна й Максим Горбацький. У резюме кураторського подружжя чимало вдалих ініціатив. Максим Горбацький очолював напрямок фотографії в Малій галереї Мистецького арсеналу, був співкуратором масштабного проєкту «Чутливість. Сучасна Українська Фотографія». Вікторія Бавикіна курувала колекцію Grynyov Art Foundation, була співкураторкою арсенальської виставки «Швидкорозчинний час». Разом вони запустили сайт Ukrainian. Photographies, а на минулорічному Євробаченні представили виставку «Дім» — вона проходила в усіх районах Ліверпуля. Після цього галерея Open Eye Gallery, партнер виставки, запропонувала Максиму очолити її експозиційний відділ. Подружжя живе і працює в Британії з 2021 року.
Проєкт Вікторії та Максима «Плетіння сіток» виграв бієнальний конкурс, який оголосило МКІП. Задуманий як метафора взаємної підтримки й горизонтальних зв’язків, він складається з трьох частин: Катя Бучацька має представити проєкт зі створення вітальних листівок у співпраці із нейронетиповими людьми; Андрій Достлєв і Лія Достлєва працюють над сценарієм на основі самоописів громад українських мігрантів; Андрій Рачинський і Даніїл Ревковський створили відео з архівних роликів, записаних українцями під час війни. Таке наповнення проєкту відповідає основній темі 60-ї бієнале «Іноземці всюди» та її зосередженості на фігурі біженця, емігранта, аутсайдера.
Комісаром Українського павільйону є Міністерство культури. Це означає, що вся офіційна комунікація з бієнале відбувається через МКІП. Відомство також повинно оплатити оренду місця для проєкту, оскільки власного павільйону Україна не має. На знак солідарності з нашою державою у війні удруге поспіль бієнале надає нам простір безкоштовно. Утім залишаються інші витрати.
Куратори домовилися про фінансову підтримку з різними міжнародними інституціями. Гете-Інститут доклався до фінансування робіт Каті Бучацької та Лії Достлєвої й Андрія Достлєва. Останніх підтримала також Британська Рада. Проєкт Даніїла Ревковського й Андрія Рачинського вже завершений. Ключовою та складною в реалізації частиною загального проєкту залишається архітектура павільйону. Необхідні також гроші на логістику.
«Коли ми ще в червні починали втілювати бієнальний проєкт, йшлося про 5 млн грн, які пропонувало міністерство, – каже Вікторія Бавикіна. – Тоді координаторкою від МКІП була Галина Григоренко, з нею була нормальна комунікація, але в липні вона звільнилася з посади заступниці міністра і координатором призначили Тараса Шевченка (заступник міністра з питань євроінтеграції. – LB.ua). Відтоді з ним ми спілкувалися лише раз, він не виходить на контакт, комунікація іде через його заступниць. Від них ми не можемо добитися, щоб нам пересилали всі повідомлення організаторів бієнале. А на запитання, скільки грошей на проєкт ми отримаємо і коли можемо на них розраховувати, міністерство відповідає: “У країні війна, пріоритетом державного фінансування є боротьба з ворогом”. Але це маніпуляція. Міністерство оголосило конкурс на цей проєкт у травні 2023 року, коли повномасштабна війна йшла вже більш ніж рік. Навіщо тоді взагалі проводили конкурс?»
LB.ua звернувся до МКІП із запитанням про фінансування українського павільйону; на момент публікації відповіді не було. З неофіційних джерел відомо, що в бюджет міністерство заклало втричі меншу суму, ніж 5 млн. Важливо також, що гроші на бієнале не виділяють за окремою статтею витрат – вони зашиті в загальну програму на заходи МКІП (їх понад 1000 на рік); туди ж входять витрати на щорічні членські внески в різні міжнародні програми – на них неможливо зекономити, не відмовившись від участі у програмі.
«Ми зараз намагаємося знайти гроші в приватних інвесторів, – каже Вікторія Бавикіна. – Поки що це не дуже вдається. Та й узагалі я не зовсім розумію, чому ми маємо цим займатися. Зрештою, йдеться про державне представництво, а не про наш особистий проєкт. Не виключаю, якщо ситуація з грошима не владнається, ми не зможемо представити проєкт на бієнале».
За процедурою, якщо з якихось причин проєкт-переможець не може відбутися, його місце займає той, що посів на конкурсі друге місце. Цьогоріч це був Chornobyldorf. Anthropological museum кураторок Ольги Дятел й Альони Каравай.
«На момент конкурсу ми розуміли, що частину фінансування нам доведеться шукати самим, – коментує Ольга Дятел. – Та зараз часу на це вже майже не залишилося (бієнале відкриють 20 квітня 2024 р. – LB.ua). До того ж на весну в нас уже заплановано багато інших заходів. Я не певна, що, якби раптом до нас зараз звернулися, ми погодилися б на участь».
***
Венеційська бієнале — мабуть, найпрестижніший майданчик у сфері мистецтва. Він збирає не лише професіоналів мистецької сцени, але й впливових колекціонерів, дипломатів, людей зі світу міжнародного бізнесу й політики. Презентація на платформі такого рівня вкрай важлива особливо зараз, коли увага світових ЗМІ до війни в Україні згасає, а допомога міжнародних партнерів критично необхідна.
У своїх офіційних повідомленнях МКІП не втомлюється заявляти про важливість культурної дипломатії. При цьому закладає в бюджет 1,5 млрд на марафон «Єдині новини» й не може знайти декілька мільйонів для державного представництва на бієнале. Розраховуючи, вочевидь, що художники й куратори якось владнають усе самі. Зате потім чиновники зможуть виступити на відкритті й ще раз розповісти про важливість культурної дипломатії. Зрештою, залишається ще бієнальний проєкт Віктора Пінчука, який робить своє – приватне – висловлювання про Україну.
Чи відбудеться національний український проєкт на 60-й Венеційській бієнале? Швидше за все, так. Куратори й художники поїдуть своїм коштом, домовляться, владнають: волонтерство від культури в нас працює дуже ефективно. Але навіщо нам таке Міністерство культури? Це запитання вже риторичне.