Світ визначається тут і зараз
Я глибоко переконаний, що те яким буде світ завтра, визначається саме сьогодні українцями в Україні. Нам випала доля боротися не лише за свою свободу, землю чи добробут. Ми змушені боротися за саму архітектуру майбутнього світу: за баланс між добром і злом, за правила гри, за нову систему глобальної безпеки.
Це відповідальність, яку ми не обирали. Але вона вже на нас. І ця відповідальність не лише перед майбутніми поколіннями українців, а й, як би пафосно це не звучало, перед світом загалом.
Саме тому надзвичайно важливими є майданчики для чесної розмови. Для дискусії не про гасла, а про сутність того хто ми є, яку країну будуємо, якими будуть відносини між людьми різних поглядів, конфесій, ідеологій, яким буде наш внутрішній суспільний договір. Бо саме це визначить майбутнє.
Давос-2026: правильні слова без пробудження
Повертаючись до глобального контексту, не можу не згадати Давос-2026. Про що майже не говорили? Про справедливий мир. Про його зміст. Про те, якою має бути справедливість і які гарантії безпеки мають стояти за словами. Людина має бути в центрі нового суспільного договору і це стосується не лише внутрішньої політики, а й міжнародних переговорів.
Наші європейські та й американські партнери втратили відчуття трагедії війни. Від кінця Другої світової з’явилося декілька поколінь людей, які не відчували війни. Вони ніколи не чули вибухів поруч, не пакували тривожну валізу і не прощалися з близькими «на всяк випадок». Війни для них це екрани, новини, аналітика, експерти, далекі географічні точки.
Вони спостерігали за війнами у безпеці. І величезна частина з них не хоче наближатися до розуміння причин, взаємозвʼязків і наслідків. Тим більше коли російська пропагандистська машина працює без зупинки, системно і цинічно.
Перший шок від великої війни у Європі майже зник. Податки, імміграція легальна і не дуже, вартість комунальних послуг – ось найважливіше для цих країн. Зовсім не виживання, як для нас.
Саме тому промова премʼєра Канади так вибухнула в українській бульбашці.
Не тому, що він сказав щось нове. А тому, що він нарешті назвав речі своїми іменами. Ми кричимо про це світові роками. В епоху післяправди, гібридних війн і спецоперацій українці стали відвертими й вимогливими не з ідеалізму, а з досвіду виживання. Наш історичний досвід не залишив нам іншого вибору. Саме тому український голос звучить різко, відверто і вимогливо. Не з ідеалізму, а з досвіду.
Звісно мова йшла про геополітику, економіку. Повага до прав людини, справедливість, і безпека - це не додаткова опція до миру. Це його сенс. Сильні гравці вже малюють нові мапи світу. І лише тоді, коли чужа рука нависає над тобою, ти раптом усвідомлюєш: зміни невідворотні.
Глобалізація в її класичному розумінні лежить на смертному одрі. І геополітичні процеси стають не простішими, а болісно складними. Хоч як би нам не хотілося спрощувати їх до чорного та білого. Нова реальність несе економічну невизначеність, політичну поляризацію та технологічні революції. Це знову ж таки і про всюдисущий штучний інтелект, його загрози ринку праці, виклики самій логіці бізнесу, а також те, як ставить під сумнів старі соціальні договори.
Формально Давос-2026 це про діалог
І так Давос 2026 скоріше це про намагання діалогу. Фактично діалогу не сталося. Сильні мають не лише стратегію, а й утопічну ідеологію власної правоти. Багато європейських країн виглядають розгубленими, не готовими до жорстких, швидких і непопулярних рішень. І мова не лише про енергетичну безпеку чи демократичні інституції. Мова про здатність побачити загрозу і відреагувати до того, як стане запізно.
Що це означає для України
І ось тут ми переходимо до себе. Для нас безпекові виклики звісно реальні, як і справжня відсутність гарантій безпеки. Та варто зважати й дефіцит людського капіталу, робочої сили, це критичний виклик, який проходить червоною лінією через усі міжнародні звіти й сильно відчувається вже зараз.
Ми залишаємося залежними від міжнародної фінансової підтримки. Вона, звісно, допомагає нам справлятися з викликами і наслідками війни, але цю підтримку можна вважати вічною. Це неприємні речі. Але дорослі країни починаються з чесного погляду в дзеркало.
Майбутнє не будується концепціями. Воно будується рішеннями.
І водночас у нас є те, чого немає в багатьох інших:
- Ми маємо досвід війни. Ми розуміємо важливість оборонного сектору. Зараз унікальна можливість трансформувати оборонний сектор і зробити з нього драйвер інновацій, а не лише виживання.
- України має потенціал стати також й енергетичним хабом після війни, з урахуванням наявності нової європейської архітектури безпеки.
- Цифрова держава не як експеримент, а як реальна конкурентна перевага. Сервіси від держави мають вдосконалюватися і працювати на українців, на бізнес.
Ми вже не наздоганяємо. У деяких речах ми попереду.
- Я вірю, що майбутнє не будується концепціями. Воно будується рішеннями.
- Конкретні кроки для залучення приватних інвестицій, а не лише донорських коштів.
Партнерство держави й бізнесу як основа відбудови не на словах, а в моделях. Нам потрібне проєктне фінансування, залучення великих міжнародних фінансових інституцій і допомога держави не тільки в розробці правильно підготовлених проєктів, а й в створенні умов, щоб ці інвестиційні проєкти реалізовувалися. Тільки так ми зможемо запустити нову хвилю індустріалізації.
Про довіру, інвестиції і відповідальність
Фундамент нової країни - це довіра. Без неї не буде майбутнього. Довіра до інституцій, між державою і бізнесом, між людьми.
Нам потрібна реальна меритократія, де соціальні ліфти підіймають найефективніших. Нам потрібне вивільнення підприємницької енергії, зокрема через активніше кредитування реального сектору, а не замикання фінансів виключно в державних інструментах.
Держава має працювати точково й прагматично: підтримувати нові інвестиційні проєкти, створювати механізми страхування воєнних ризиків, конкурувати за новий капітал, нові технології, нові підприємства. Потрібно це саме для розвитку.
І найголовніше: не варто чекати рішень лише від партнерів чи влади. Більше нікого немає. Відповідальність на нас. Ми маємо пропонувати, дискутувати, відстоювати позиції і змінювати країну власними діями.
Україна вже знає справжнє обличчя хаосу. Наше завдання не просити повернення до старого світу, а стати співтворцями нового.