Деббі Джейкоб, журналістка, письменниця та лауреатка численних нагород, у своїй статті для NewsDay ставить це питання чітко і дає несподівані відповіді. Виявляється, читання і слухання — це не просто два формати одного процесу. Це два різні когнітивні шляхи до розуміння змісту, кожен зі своїми перевагами та обмеженнями.
Читання, перш за все активна робота свідомості
Коли ми читаємо, наш мозок виконує величезну роботу. Він розпізнає літери, складає їх у слова, будує синтаксичні зв'язки, утримує контекст у пам'яті. Ми контролюємо темп: можемо зупинитися, перечитати складне речення, повернутися до попередньої сторінки, щоб згадати деталь. Читання вимагає концентрації, але саме тому воно так потужно розвиває увагу і критичне мислення. Читання — це активний процес. Ми не просто споживаємо інформацію, ми її обробляємо, інтерпретуємо, зіставляємо з власним досвідом. По суті, ми самі створюємо внутрішнього оповідача — той голос, який живе в нашій голові і озвучує текст так, як ми його відчуваємо. Цей оповідач інтонує, ставить акценти, додає емоційного забарвлення. Він це наша уява, наше сприйняття світу. Читання також дозволяє нам будувати власні ментальні образи героїв, пейзажів, сцен. Ми можемо уявити героя таким, яким його бачимо, а не таким, яким його показує екран чи описує голос оповідача. Це свобода творчої інтерпретації, яка робить читання глибоко особистим досвідом.
Слухання надає зручність, хоч і з певними втратами
Аудіокниги — це інший формат сприйняття. Слухання менш контрольоване: ми залежимо від темпу мовця, не можемо так швидко повернутися назад, як під час читання. Пам'ять працює інакше — деталі запам'ятовуються гірше, особливо якщо ми одночасно робимо щось інше. Слухання — більш пасивний процес. Ми отримуємо готову інтерпретацію тексту через голос оповідача. І тут, справді, криється як перевага, так і обмеження. З одного боку, професійний диктор може надихнути текст життям, додати емоцій, зробити оповідь яскравішою. Голос оповідача може суттєво змінити сприйняття книги — зробити її ближчою, живішою. Але з іншого боку, цей самий голос може нав'язати своє бачення. Він задає тон замість нас. Ми втрачаємо частину свободи інтерпретації, бо оповідач уже зробив вибір за нас: як звучить герой, яка атмосфера сцени, де поставити акценти. Аудіокнига може бути чудовою, але, погодьтесь, вона завжди залишається чиєюсь версією тексту, а не нашою власною. Водночас слухання має безсумнівні переваги, без прив’язки до свободи часу й місця, а для людей із дислексією чи іншими труднощами читання аудіокниги стають справжнім порятунком.
Не конкуренція, а доповнення
Цікаво, що наукові дослідження підтверджують: читання і слухання дійсно використовують як спільні, так і відмінні когнітивні механізми. Наприклад, у роботі The relationship between reading and listening comprehension: shared and modality-specific components (2018) дослідники порівнювали учнів 2-3 класів і з’ясували, що частина навичок — таких як словниковий запас чи базове розуміння слів — однаково важливі для обох форматів. Але водночас вони виявили й унікальні складові.
Для читання важливішою виявилася здатність обробляти друкований текст на рівні букв і слів — розпізнавання графічних символів, швидкість декодування, побудова синтаксичних структур. Це пояснює, чому читання так добре тренує концентрацію та увагу: мозку доводиться самостійно «конструювати» текст.
Для слухання ж більшу роль відігравали навички утримання та обробки інформації на слух — короткочасна пам'ять, вміння «гальмувати» послідовність почутого, адже слухач не може переслухати уривок так само легко, як читач може перечитати абзац, швидко інтегрувати його в контекст. Тому слухання більше залежить від пам’яті та здатності відновлювати зміст на ходу, а не повертатися назад, як під час читання.
Книга в будь-якому форматі — це зв'язок зі світом
Варто також згадати сучасні освітні дискусії. У 2025 році у Великій Британії Національний фонд грамотності закликав уряд включити аудіокниги до шкільної програми. Причина цього проста — дедалі більше дітей надають перевагу слуханню історій через аудіокниги чи подкасти замість традиційного читання для задоволення.
Дослідники й педагоги розглядають це як можливість не замінити, а підтримати любов до літератури, адже аудіоформати можуть стати першим кроком до книжки й допомогти залучити нові покоління читачів, для яких саме голос і звук є природним каналом сприйняття.
У підсумку важливо не те, як ми отримуємо доступ до книги, а те, що ми продовжуємо читати і слухати. У світі, де інформація подається дедалі фрагментованіше, де увага розпорошується між екранами і сповіщеннями, книга — незалежно від формату залишається тим ресурсом, що дозволяє зупинитися, зануритися, осмислити. Тож, на мою думку, не варто протиставляти ці формати. Варто використовувати їх обидва, залежно від ситуації, потреб і можливостей. Адже головне — це ж зовсім не формат, а сама книга, її зміст, її здатність змінювати нас, робити мудрішими, чуйнішими, сильнішими. І в цьому сенсі, чи читаємо ми книжки, чи слухаємо, суть одна — ми все одно залишаємося читачами. Людьми, які шукають у книзі відповіді, розраду, натхнення, які продовжують вірити у силу слова. А це ж і є найголовніше.