Попри все, нам вдалося зробити речі, які здавалися неможливими впродовж останніх років. Напрям свободи слова залишається пріоритетним, адже без вільних медіа дорога до Європейського Союзу буде закрита.
Ми опиняємося між двома ключовими цілями – з одного боку, маємо висвітлювати фронт правдиво та так, щоб не допомагати ворогу, а з іншого – покращувати наше медіаправо. В інтересах нашої євроінтеграції.
4 журналісти повернулися додому
Головний успіх вимірюється не законами, а врятованими життями. У 2025-му до своїх рідних повернулися чотири журналісти: Владислав Єсипенко, Дмитро Хилюк, Марка Каліуш та Володимир Чертушкін. Кожне повернення – це окрема операція, яка тривала роками. Наприклад, Владислав Єсипенко, фрілансер “Радіо Свобода”, був ув'язнений в окупованому Криму ще до повномасштабного вторгнення, а Дмитра Хилюка росіяни викрали на Київщині ще в березні 2022-го.
Про це потрібно говорити на всіх доступних майданчиках і тиснути на росіян, залучаючи міжнародних партнерів. Росія використовує проти журналістів особливу тактику: вона не визнає їх ні комбатантами, ні цивільними заручниками. Їх намагаються судити за вигаданими статтями про “шпигунство” чи “тероризм”, кидають у повну інформаційну ізоляцію, щоб зламати психологічно.
Робота Координаційного штабу, офісу Омбудсмана, ГУР МО, СБУ, офісу Президента, комітету з питань свободи слова та міжнародних партнерів дозволила зробити неможливе можливим. Ми змусили ворога погодитися на обмін. Повернення чотирьох медійників (стільки ж було й в 2024) – це величезний сигнал надії для родин тих 26 медійників, які, за даними ІМІ, досі залишаються в неволі.
Бо російський полон буквально вбиває. І ми в цьому ще раз переконалися на прощанні з Вікторією Рощиною, яку силовики закатували на смерть.
У 2026 році журналісти отримають соціальний захист та страхування
Трагедія Вікторії Рощиної проявила іншу проблему: у нас Законом наче передбачена підтримка журналістів та їхніх родин у разі серйозних травм чи загибелі. А реально її немає.
Після розголосу гроші в бюджеті все ж знайшлися. Уряд виділить понад 300 тисяч гривень родині Вікторії. Це все ще нічого в порівнянні з втратою. Але це показує Україну як державу, для якої культура пам’яті та поваги до журналістів є важливими.
Крім того, слідом за Вікторією Рощиною, уряд переглянув бюджетування на наступний рік і виділив кошти для журналістів та їхніх родин на випадок каліцтва чи загибелі. До цього часу підтримка залишалася лише на папері.
Це не про гроші, це про справедливість. Ми не можемо повернути загиблих, але ми зобов’язані подбати про їхніх рідних. Це той мінімум вдячності, який країна може висловити медійникам, що працюють у найважчих місцях.
Також влітку набрав чинності Закон про страхування медійників. Було багато перешкод, закон вимагав обовʼязкове страхування журналістів, що працюють у гарячих точках, але в житті це не працювало. Уряд не затвердив необхідні правила, а страхові компанії не отримали відповідні ліцензії на здійснення такої діяльності.
Тепер же медіа можуть офіційно й законно страхувати своїх працівників під час роботи в зоні бойових дій чи окупації як за рахунок власних коштів, так і інших (наприклад, грантових).
Комітети нарешті будуть відкритими
У грудні Президент підписав, мабуть, один із найбільш важливих для законів для медіаспільноти – про відкритість роботи парламентських комітетів. Нарешті деякі держслужбовці вилізуть із “теплої ванни” та знову будуть підзвітними громадськості та журналістам. На початку великої війни обмеження були виправданими, але це стало просто відмазкою, щоб уникати медіа.
Ми довго боролися за це рішення. Після прийняття в Раді законопроект цілий рік чекав президентського підпису і врешті це сталося. Що це дає:
- Онлайн-трансляції засідань: тепер засідання комітетів мають транслюватися онлайн, а відеозаписи повинні з'являтися у відкритому доступі протягом 24 годин після завершення засідання.
- Завчасний порядок денний: інформація про те, що саме розглядають депутати, має оприлюднюватися не пізніше ніж за 24 години до початку засідання.
- Доступ для медіа та громадськості: журналісти та представники громадськості зможуть відвідувати засідання комітетів.
- Для місцевого самоврядування: протоколи засідань обовʼязково мають оприлюднюватися на офіційному сайті, а присутні на сесіях - матимуть право здійснювати запис.
Фактично ініціатива розв’язує руки медійникам та громадським діячам у висвітленні державної політики і практично повертає нас у доковідні часи.
Анти-SLAPP: щит для розслідувачів
Менш відомий загалу, але стратегічно важливий крок – це початок роботи над анти-SLAPP законодавством. Для широкого загалу ця абревіатура може нічого не говорити, але для журналістів-розслідувачів – це питання виживання. SLAPP (Strategic Lawsuits Against Public Participation) – це судові позови, мета яких не виграти справу, а залякати журналіста, виснажити редакцію судовими витратами й змусити замовкнути.
В Україні це стало інструментом тиску з боку недоброчесних бізнесменів та окремих політиків.
Публікуєш розслідування про корупцію? Отримуй позов на мільйон гривень за "шкоду діловій репутації". Поки суд розбереться, що ти правий, пройдуть роки, а рахунки редакції будуть заблоковані.
Цього року на базі комітету з питань свободи слова ми створили робочу групу щодо анти-SLAPP законодавства. Суди мають отримати інструмент для швидкого розпізнавання таких позовів. Суддя має отримати право закривати справу на ранньому етапі, якщо бачить, що позов є штучним тиском на свободу слова.
Це пряма вимога Єврокомісії. Але ми і самі в цьому зацікавлені. Подібні ініціативи наразі мають лише шість країн ЄС, але дуже скоро це стане базовою нормою для всіх демократичних країн. Мусимо захистити наших медійників і відповідати європейським стандартам.
Що не вдалося?
Говорити тільки про успіхи було би неправильно. У нас є ще купа роботи по кількох напрямках.
Попри чотирьох звільнених медійників цього року, ще мінімум 26 журналістів (за даними ІМІ) перебувають у російському полоні. Будемо й далі працювати по кожному та кожній.
Телебачення – усе ще хаос та монополія марафону. За різними оцінками, “Єдиним новинам” довіряють 25-30% українців. Формат уже давно не актуальний, а панівна більшість гостей так чи інакше пов’язані з правлячою партією. Іще більше обурює, що в грудні телемарафон отримав додаткові 109 мільйонів гривень. І це при тому, що ми не можемо підняти зарплати військовим та не знаходимо грошей на посилення Суспільного мовника.
Окрема тема – опозиційні канали. 4 квітня 2022-го “Прямий”, “5 канал” та “Еспресо” відключили з цифрової мережі Т2 і запустили на цих частотах трансляцію телемарафону. Це неправильно. Люди мають право обирати, чий контент їм споживати.
Telegram був і залишається першою кнопкою у смартфоні для мільйонів українців і при цьому реальною загрозою для національної безпеки. ГУР та СБУ вже не раз звертали увагу, що Telegram має зв’язки з РФ. Підпали авто військових та ТЦК, диверсії на залізниці та енергооб’єктах, пошук легких грошей, поширення дитячого порно та наркотиків – усе це робиться завдяки умовній анонімності, яку дає сьогодні Telegram. От тільки часто по той бік екрану знаходиться ФСБ. А з українського боку переписку веде підліток, який може за гроші зробити теракт і загинути в ньому сам. На жаль, такі випадки цього року були.
Як мінімум, потрібна регуляція та деанонімізація. Як максимум – закриття цієї соцмережі в Україні, як це вже було з VK та іншими російськими мережами.
***
2025 рік вражав своєю непостійністю та неочікуваністю. Ми відчули, наскільки важливою є підтримка США саме після закриття USAID та інших демократичних ініціатив, які були фінансовою основою для багатьох медіа. Як би не було важко, але наші ЗМІ дуже гідно це пережили і, як часто кажуть у колах журналістів, ненормальність – це і є нова нормальність, у якій ми будемо далі жити.
Тому, готуємося до нормального чи ненормального 2026-го з важливими іспитами від Єврокомісії та ще більшим висвітленням фронту. І те, і інше є частиною нашої нормальності (чи ненормальності).