У відкритому доступі нині є близько шести з половиною мільйонів документів, пов’язаних зі справою Епштейна. У народі їх називають просто «файли Епштейна». Для розуміння масштабів — це величезний масив даних, співставний, наприклад, із трохи менш ніж половиною всього фонду бібліотеки Вернадського. Між іншим, однієї з найбільших бібліотек у світі. Американці ж описують розмах через порівняння з хмарочосами: стос лише з останніх трьох мільйонів сторінок файлів, кажуть в New York Times, заввишки був би з Емпайр-Стейт-Білдінг — 381 метр.
Через масштаб скандалу і кількість впливових імен у матеріалах кожен реліз файлів стає повноцінним інфоприводом. За різними оцінками, на те, аби фахово опрацювати всі матеріали, можуть піти роки. Однак спекулятивні інтерпретації та фейки заповнюють інформаційний вакуум швидше.
Наприклад, відео, де дівчатка танцюють у колі дорослих чоловіків, серед яких і Джеффрі Епштейн з президентом США Дональдом Трампом, станом на 31 березня має майже 350 тисяч вподобань у тіктоці. Його згенерували за допомогою штучного інтелекту, та скільки людей повірили в те, що кадри справжні, — можна лише здогадуватися.
Коментарі під відео з Епштейном і Трампом (автоматичний переклад)
Хоча справа Епштейна розгортається передусім у США, фейки на цю тему не знають кордонів. Часом навіть матеріали, створені як жарт, починають жити своїм життям. Як-от декілька місяців тому, коли в китайських соцмережах ШІ-фото українського експрезидента Петра Порошенка з Епштейном з телеграм-каналу «Smak» неіронічно поширювали як справжнє. Та ці випадки — лише маленька частина того, як навколо «файлів Епштейна» формується ціла екосистема дезінформації.
Основне про справу Епштейна
- Хто такий Джеффрі Епштейн? Американський фінансист, засуджений у 2008 році за залучення неповнолітньої особи до проституції. Завдяки угоді зі слідством він отримав непропорційно мʼяке покарання — 18 місяців увʼязнення (з яких фактично відсидів 13) з можливістю ходити на роботу. Після журналістських розслідувань і тиску з боку жертв та громадськості у 2019 році прокуратура відкрила нову справу проти Епштейна про торгівлю неповнолітніми. Однак суд не відбувся — Епштейн скоїв самогубство в СІЗО.
- Чим по суті є «файли Епштейна»? Це узагальнена назва різних матеріалів зі справ, пов’язаних із Джеффрі Епштейном. Серед них — судові документи, свідчення, списки контактів, матеріали розслідувань, позови жертв тощо. У медіа файли часто подають як єдиний архів, хоча насправді це різні матеріали з різних процесів, які публікували фрагментами у різні роки і продовжують публікувати й досі. Після смерті Епштейна зʼявлялися нові позови жертв та інформація про неналежне розслідування його справи, тому громадськість Штатів почала вимагати повного розкриття матеріалів. Внаслідок цього Конгрес ухвалив Закон про прозорість файлів Епштейна (H.R. 4405), який зобов’язує оприлюднювати усі документи, пов’язані зі справою.
- Де знайти файли? Вони є у вільному доступі на сайті Міністерства юстиції США у розділі «Epstein Files Transparency Act». Усього станом на 31 березня 2026 року громадськості доступні понад шість з половиною мільйонів документів.
Як працюють фейки та конспірології, засновані на «файлах Епштейна»?
Теорії змови обіцяють те, чого так часто бракує в складних і заплутаних ситуаціях: пояснення. Вони задовольняють фундаментальну психологічну потребу людини в розумінні світопорядку і дають відчуття контролю. Пошук причинно-наслідкових зв'язків — базова функція людського мислення, і коли настає хаос, мозок починає притягувати логіку там, де її може не бути.
Так працює апофенія — когнітивне упередження, за якого людина схильна бачити значущі зв'язки між непов'язаними речами. Дослідження Карен Дуглас, фахівчині з конспірологій із Кентського університету, показало, що віра в теорії змови та надприродне пов’язані зі схильністю бачити патерни у випадкових або хаотичних даних. І «файли Епштейна» задіюють цей механізм із кількох боків одночасно.
По-перше, справа дійсно таємнича: тут є справжній скандал, справжні впливові імена, справжня смерть за дивних обставин. Не потрібно нічого додумувати, бо ґрунт для підозр уже є у фактах. По-друге, чимало документів ще не опрацьовано. А там, де є прогалини, завжди знайдуться ті, хто охоче їх заповнить.
Про що ці фейки?
«Файли Епштейна» — це мільйони сторінок документів, фрагментарні згадки, хаотичні редагування та вирвані з контексту листи. Саме тому їх легко використовувати для маніпуляцій, які зазвичай працюють за однією схемою: у них знаходять відоме ім’я — і подають факт згадки як доказ причетності до злочинів. Це працює, адже у матеріалах справді фігурують сотні людей — політиків, бізнесменів, знаменитостей. І хоча багато з них, наголошують журналісти, згадуються там побіжно, «голоси розуму» переважно губляться в потоці інфошуму.
Оскільки у центрі справи Епштейна — публічні впливові люди, вони ж і стають пріоритетними мішенями фейків. За даними NewsGuard, у російських кампаніях поширювали ШІ-зображення Володимира Зеленського з Джеффрі Епштейном, щоб сформувати йому образ сексуального злочинця. Про Емманюеля Макрона, президента Франції, фейків особливо багато. Лише за останній час ми спростували низку подібних історій (приклади можна переглянути тут). Французький уряд пов’язував ці вкиди з російською кампанією «Шторм-1516». Незалежні фактчекери з різних країн, зокрема іспанські Maldita та німецькі Correctiv, також регулярно розбирають подібні «викриття» про своїх громадян.
Ба більше, такі звинувачення не мають чіткої політичної логіки — дістається всім. Наприклад, об’єктами подібних звинувачень водночас ставали і мер Нью-Йорка та демократ Зохран Мамдані, і британський ультраправий політик Найджел Фарадж — один із лідерів Брекзиту.
Фейки про Епштейна не завжди стосуються персоналій. Але більшість із них має на меті когось дискредитувати. Часом — цілі країни. Як-от коли росіяни поширювали інформацію про те, що після 2014 року українські діти нібито стали головним джерелом трафіку для Епштейна. На перший погляд, це лише чергова теорія про педофільське лобі. Насправді ж вона добре вписується в знайомий російський наратив про постмайданну Україну, де панує хаос і моральний занепад.
Попри те, що усі «файли Епштейна» тепер є публічним надбанням, це не означає, що всі вони перевірені, правдиві або точні. Офіційно нікого, крім Епштейна і його соратниці Гілейн Максвелл, не було засуджено.
Теорії змови про самого Джеффрі Епштейна
Їх багато. Серед них, напевно, найпопулярніша — про те, що Епштейн насправді живий і переховується в Ізраїлі. Або не дуже-то й переховується і спокійно пересувається Америкою. Нещодавно завірусилося відео, де в автомобілі їде чоловік, дуже схожий на Епштейна. Його звати Палм-Біч Піт, і зараз він — зірка подкастів. А ще — жертва свіжих теорій змови, якими люди намагаються довести, що він і є Епштейном. Хоча сам Піт, спершу насолодившись увагою публіки, згодом усе ж спростував це.
Є й інші інтернет-теорії про те, що Епштейн живий, бо його акаунт у службі доставки FedEx досі активний. Інші посилаються на те, що акаунт у грі Fortnite, нібито зареєстрований на його електронну пошту, час від часу з’являється онлайн. Це яскравий прояв підтверджувального упередження (confirmation bias): люди помічають лише ті факти, які узгоджуються з їхньою версією, і відкидають усе, що суперечить.
Офіційно Епштейн скоїв самогубство у 2019 році в камері нью-йоркського СІЗО. Проте багато людей поставилися до цього скептично. І не дивно, адже на чимало запитань стосовно смерті Епштейна відповідей так і немає. Тому зʼявилася версія, що Епштейна насправді вбили, аби не допустити витоку компромату на еліти. Вона відгукнулася людям — за даними опитування, проведеного у серпні 2025 року, так вважають 50% американців. У самогубство ж вірять лише 16%.
Ще одна нині популярна теорія стверджує, що Епштейн був російським агентом. Значну роль в її поширенні зіграли матеріали The Telegraph та Daily Mail, у яких, посилаючись на власні джерела у розвідці, описували контакти Епштейна з людьми, тісно пов’язаними з Кремлем. Але є нюанс: і The Telegraph, і Daily Mail мають проблеми з достовірністю через неякісну перевірку фактів, слабкі джерела інформації та зловживання клікбейтом. На рівні інтуїції популярність цих видань часто автоматично сприймають як ознаку надійності, та це лише ще одна когнітивна пастка.
Те, що ми точно знаємо, — Епштейн був засуджений за сексуальні злочини, повʼязані з дітьми. Усе інше — його зв’язки, масштаби мережі чи обставини смерті — потребує офіційної експертизи.
А що насправді у файлах є про Україну?
Самі по собі «файли Епштейна» не мають прямого стосунку до України, а так званий «український слід» у них доволі опосередкований.
У документах, зокрема, є згадки мера Кривого Рогу Олександра Вілкула та експрезидента Леоніда Кучми. Точніше, адвоката Кучми, який консультував його у розслідуванні вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Однак ці згадки другорядні і не мають негативного контексту. Також відомо, що серед жертв трафікінгу на острів Епштейна могли бути українки, однак інформації про це відверто небагато.
Проблема не лише в людях, а й у самій природі файлів
Чому навколо «файлів Епштейна» взагалі виникає стільки спекуляцій? Частково причина в тому, що це дуже складний і погано структурований масив даних. Перші оприлюднені документи у справі Епштейна виявилися розчаруванням: замість гучних викриттів — сторінки, майже повністю закриті чорними блоками. У мережі жартували, що це більше схоже на «чорний квадрат», ніж на спробу щось прояснити.
Чорні квадрати — це правки, які Мін’юст США вносить перед публікацією документів. Здебільшого це потрібно, щоб не розкривати особисті дані жертв. Але водночас фрагментарність інформації створює простір для здогадок і спекуляцій щодо того, що саме приховано за плашкою.
Мем на тему редагувань «файлів Епштейна». Джерело: X/@ditzkoff
Багато хто звернув увагу на хаотичність і непослідовність правок. За це Мінʼюст зараз піддають різкій критиці. В одних випадках приховували імена ймовірних злочинців, у інших — навпаки, розкривали дані жертв або людей, які згадуються лише побіжно.
Також у документах є одруки і дублікати, що лише додає плутанини. Редактор New York Times Ділан Фрідман пригадує яскравий приклад — в одному листі людину описували як «=9-річну», хоча в іншій версії того ж документа їй було 19.
Крім того, у комунікації людям загалом притаманно використовувати внутрішні жарти, скорочення й натяки, зрозумілі лише співрозмовнику. У листуванні Епштейна теж є доволі багато розмитих формулювань і непрямих згадок, тому такі повідомлення легко зрозуміти неправильно без знання контексту.
Чому в цих документах так багато згадок про різних відомих людей?
Як пише The Economist, у файлах є тенденція банально не розрізняти, хто є хто. 14 лютого Міністерство юстиції США оприлюднило список «політично значущих осіб» — там зібрали всіх, чиї імена згадуються у файлах Епштейна, без пояснень і уточнень щодо того, наскільки вони були з ним пов’язані. Конгресмен Ро Ханна добре описав проблематичність цього рішення: «Помістити Дженіс Джоплін [співачку], яка померла, коли Епштейну було 17 років, в один список із Ларрі Нассаром [лікарем збірної США зі спортивної гімнастики], який потрапив до в’язниці за сексуальне насильство над сотнями молодих жінок і за дитячу порнографію, без пояснення того, як саме кожен із них згадується в цих файлах, — абсурдно».
Водночас важливо памʼятати, що не вся інформація про зв’язки з Епштейном — фейк. Перевантаження різною й почасти суперечливою інформацією зрештою змушує сумніватися геть у всьому. Однак це грає на руку лише тим, кому вигідно, аби про злочини Епштейна і його співучасників мовчали. Видання The Wall Street Journal, провівши аналіз листів Епштейна, дійшли висновку, що низка впливових людей з політики, бізнесу та академічного середовища не просто підтримували зв’язки з Епштейном після його засудження у 2008 році за схиляння дитини до проституції — вони надавали йому емоційну підтримку, позиціонували його як жертву та ділилися порадами щодо відновлення репутації.
Як ШІ допомагає створювати хаос, а не приборкувати його
У момент, коли етика штучного інтелекту дає збій, він стає інструментом для генерації брехні. News Guard Reality Check провели експеримент, у результаті якого Grok миттєво погоджувався створити переконливі фотофейки політиків з Епштейном. Невтішно. Але є й гарні новини: Gemini вагався, але зрештою виконав запит, тоді як ChatGPT взагалі відмовився.
Треба бути обережними з використанням нейромереж під час пошуку відповідей на зміст файлів. ШІ неодноразово «ловили» і на неправильній інтерпретації контексту, і на перебільшенні звʼязків людини з Епштейном. Часом те, що можна побачити в мережі — це не реальні дані, а галюцинації штучного інтелекту на тему того, що приховано під редагуваннями.
Як Grok вигадує нові обличчя людям з «файлів Епштейна». Джерело: X/@Bharatwasi
Джордж Зорнік, редактор The Guardian, радить: «Якщо ви стверджуєте, що хтось був пов’язаний з Епштейном — треба дуже чітко пояснити, як саме і що про це відомо з достовірних джерел». Потрібна ретельна перевірка: чи взаємодіяли люди насправді, чи є підтвердження цьому деінде. Цей процес займає багато часу, тому навіть один імейл може вимагати значної журналістської перевірки перед публікацією.
Окремо постає питання цифрової безпеки. Bellingcat робив матеріал про те, як люди використовують той самий Grok, щоб прибирати цензуру з облич жертв Епштейна. Це порушує приватність і може обернутися переслідуванням або новою шкодою для самих жертв. Власне, вже обернулося. 27 березня постраждалі у справі Епштейна подали колективний позов проти адміністрації Трампа через розголошення особистої інформації у файлах. Їм почали надходити погрози, дзвінки та листи від незнайомців, а також несправедливі звинувачення у змові з Епштейном.
Робота триває
Навіть для професіоналів робота з «файлами Епштейна» — задача з зірочкою, не кажучи вже про пересічних користувачів. Але коли інтерес великий, а зрозумілих відповідей мало, люди починають шукати їх самі. Так, наприклад, ентузіасти створили jmail.world — сайт, де «файли Епштейна» організовані й стилізовані під інтерфейс гуглівського Gmail. Гарний крок, адже взаємодіяти з інформацією легше й цікавіше, коли вона подана інтерактивно.
Іноді розслідувачі-аматори знаходять справді цінні речі, а іноді з’являється ще більше помилок і хаотичних інтерпретацій. Це та ситуація, коли слово — не горобець: дезінформація розлітається швидко, найчастіше не тягнучи за собою жодних наслідків для тих, хто її поширює. А от її спростування, як правило, бачитиме значно менше людей (про те, чому це так працює, також можна почитати в колонці виконавчого директора «Вокс Україна» Максима Скубенка).
Тому редакції підходять до роботи з файлами системно. BBC, наприклад, зібрали документи у власну базу даних і створили окрему пошукову систему. Bellingcat організували відкритий чат у Discord: там всі охочі обговорюють документи, діляться висновками й відстежують, що вже опрацьовано. Але діють чіткі правила — кожне твердження має бути з посиланням на джерело. У The New York Times також використовують власні інструменти пошуку, зокрема з елементами ШІ. Вони допомагають знаходити закономірності й теми, але ключову роботу все одно виконують журналісти — команда, яка готувалася до аналізу цих файлів заздалегідь.
Попри різні підходи, мета в спільноти одна — зрозуміти зміст «файлів Епштейна» максимально точно. Саме тому гучні «викриття» в соцмережах варто сприймати обережно: реальні висновки потребують часу і перевірки.
Авторка: Катерина Гресь, аналітикиня проєкту VoxCheck від «Вокс Україна»