Прірва досвіду: Чому ми (не) розуміємо одне одного і як будувати містки?

«Ти не знаєш, як це – коли стіни здригаються від прильотів», – каже той, хто залишився в прифронтовому місті тому, хто виїхав.

«Ти не знаєш, як це – щосекунди чекати на дзвінок із невідомого номера», — каже дружина військового цивільній подрузі.

«Ви взагалі не знаєте, що таке справжнє життя», – каже ветеран, дивлячись на чергу в кав’ярню в центрі Києва.

Ми всі опинилися в різних «бульбашках» досвіду. І найстрашніше, що з часом ці бульбашки не зближуються, а стають міцнішими. Чому виникає це відчуття глухої стіни і чи можливо її пробити?

Фото: EPA/UPG

Психологія «Герметичного досвіду»

Коли людина переживає граничний стрес (фронт, окупація, полон, постійні обстріли), її психіка формує особливу мову. Це мова прямих сенсів. Там немає місця для соціальних умовностей, «дипломатії» чи обговорення дрібних побутових проблем.

Цивільне життя за своєю природою – багатошарове і часто «побутове». Для людини, яка повернулася з пекла, обговорення корків на дорогах або невдалого манікюру здається не просто нудним, а блюзнірським. Це когнітивний дисонанс: як світ може продовжувати крутитися навколо дрібниць, коли десь згорає всесвіт?

Різні швидкості виживання

Військові та люди з зони бойових дій живуть на «надзвукових» швидкостях прийняття рішень. У тилу ритм життя повільніший, розмитіший.

  • Для військового: затримка в рішенні = смерть.
  • Для цивільного: затримка в рішенні = перенесена нарада.

Коли ці два ритми зустрічаються, виникає іскріння. Військовим здається, що цивільні «розслабилися» і «забули про війну». Цивільним здається, що військові стали «надто агресивними» або «важкими».

Чому «Я тебе розумію» – це помилка?

Найгірша фраза, яку можна сказати людині з іншим екстремальним досвідом – це «я тебе розумію». Це сприймається як знецінення. Ви не можете зрозуміти запах пороху через екран телевізора або відчуття побратима, що вмирає на руках, сидячи в безпечному офісі.

Що робити натомість? Визнати неможливість повного розуміння. «Я не знаю, через що ти пройшов, але я бачу, що це було надважко. Я поважаю твій досвід і я готовий слухати, якщо ти захочеш розповісти». Це і є місток.

Як навчитися співіснувати: техніки для обох сторін

1. Для цивільних: «Активна присутність»

Не намагайтеся розважати або «повертати до нормальності» тих, хто був на фронті. Їхня нормальність змінилася. Просто будьте поруч. Ваша стабільність і спокій – це те, на що вони можуть опиратися, коли їхній внутрішній світ штормить.

2. Для військових та тих, хто повернувся: «Легалізація інакшості»

Тилове життя – це те, за що ви воюєте. Кав’ярні, діти в парках, черги в магазинах – це і є ознака вашої перемоги. Спробуйте подивитися на це не як на «байдужість», а як на «результат вашої роботи».

3. Спільна мова через дію

Прірва зникає, коли з’являється спільна мета. Спільна допомога підрозділу, відновлення будинку, волонтерство – будь-яка спільна дія стирає кордони між «ти» і «я», перетворюючи їх на «ми».

Майбутнє: Громадянська єдність чи розкол?

Ми не зможемо повністю зрівняти наші досвіди. Хтось бачив більше смерті, хтось більше страху за дітей, хтось більше втрачених можливостей. Але нам і не потрібно бути однаковими.

Головне – це радикальна повага до досвіду іншого. Ми маємо навчитися дивитися в очі одне одному, розуміючи, що кожен із нас несе свій уламок цієї війни. Тільки визнавши прірву, ми зможемо почати будувати через неї надійні міцні переправи.

Ми різні, але ми в одному човні, який пливе крізь шторм. І в цьому – наша єдина спільна правда.

Олена Бортнікова Олена Бортнікова , психолог, доктор філософських наук, керівниця психологічного центру «ДіЛенД»
Генеральним партнером розділу «Здоров'я» є медична мережа «Добробут». Компанія розділяє цінності LB.ua щодо якісної медичної допомоги, та не втручається у редакційну політику LB.ua. Усі матеріали розділу є незалежними та створеними відповідно до професійних стандартів.